Діагностика порушень ендокринної функції фетоплацентарного комплексу та плаценти

Для виявлення порушень ендокринної функції плаце.нти визначають концентрацію гормонів у крові матері та досліджують екскрецію гормонів або їх метаболітів із сечею.
Визначення вмісту хоріонічного гонадотропіну в сироватці крові та в сечі має діагностичне значення лише у І триместрі вагітності. У пізніші терміни вона не відображає стану плоду і плаценти.
У III триместрі вагітності суттєву інформацію про стан плода та фетоплацентарного комплексу в цілому можна отримати шляхом визначення вмісту естрогенів у крові та сечі. Встановлено, що кількість естрогенів в організмі вагітної та їх екскреція із сечею залежать не тільки від стану плода та ферментативної активності його надниркових залоз, активності плацентарних ферментів та функціонального стану надниркових залоз та печінки плоду та матері, а й від стану матково-плацентарного кровообігу. В останній тиждень перед пологами рівень екскреції естрогенів із сечею становить 23-24 мг на добу, вміст їх у крові досягає 1000 нг/мл. Відповідно до загальноприйнятих уявлень рівень екскреції естрогенів із сечею, що дорівнює 10 мг/добу, вказує на наявність гіпоксії плода. При вмісті естрогенів у сечі 5 мг/сут необхідно екстрене розродження, оскільки є безпосередня загроза для життя плода.
Зміст плацентарного лактогену безпосередньо відбиває функцію плаценти. Визначення його рівня сироватці крові сприймається як перспективний метод діагностики плацентарної недостатності. Цінність визначення плацентарного лактогену обумовлена ​​тим, що активність його не має добових коливань, не залежить від рівня глюкози в крові, період його перебування в сироватці становить 15-30 хв, і концентрація цього гормону в крові корелює з масою плаценти. При фізіологічно протікає вагітності вміст плацентарного лактогену в сироватці крові матері дорівнює 7-12 мкг/мл. При погіршенні стану плоду та розвитку плацентарної недостатності воно знижується в 2-3 рази (З.С.Ходжаєва, 1983; М.В.Федорова, Є.П.Калашнікова, 1986). Критичним для стану плода вважається рівень плацентарного лактогену, що дорівнює 4 мкг/мл і менше. На думку багатьох авторів, одночасне динамічне визначення вмісту естрогенів і плацентарного лактогену може бути інформативним диференціально-діагностичним тестом виявлення різних порушень фетоплацентарної системи, оскільки джерела освіти цих гормонів, як зазначалося вище, різні.
Для більш точної діагностики плацентарної недостатності можливе зіставлення вмісту плацентарного лактогену в крові та навколоплідних водах. Відношення концентрації гормону в крові до рівня його в навколоплідних водах в нормі коливається від 9:1 до 14:1. При помірній плацентарній недостатності цей показник знижується до 6:1, при тяжкій він нижчий 6:1.
Вивчення ендокринної функції плаценти дозволяє суттєво покращити діагностику стану плода у різні терміни вагітності та проводити антенатальну терапію чи розродження на користь плода.
Про функціональний стан фетоплацентарної системи і особливо плаценти дозволяють судити результати тесту з сульфатом дегідроепіан-дростерону, який є безпосереднім попередником естрогенів. При нормальній функціональній активності біосинтетичних процесів у плаценті після внутрішньовенного введення 50 мг препарату рівень екскреції естріолу суттєво зростає. При недостатності плаценти екскреція естрогену після введення препарату не збільшується. Вважають, що за тривалістю періоду напіврозпаду можна судити і про величину матково-плацентарного кровотоку.
Найменше діагностичне значення має визначення вмісту прогестерону в крові, оскільки тривалість його перебування в крові коливається від 3 до 7 діб (М.В.Федорова, ЕЛКалашнікова, L986). Хоча встановлено, що з гіпоксії плода рівень прогестерону у крові матері знижується. Тест екскреції прегнандіолу (метаболіту прогестерону) із сечею за своєю діагностичною цінністю поступається методу визначення рівня прогестерону в крові. Концентрація цього гормону в крові в динаміці нормально протікає вагітності в перші 8 тижнів її становить 70,1 нмоль/л, помітне збільшення її відбувається після 12-18 тижнів вагітності, до середини вагітності концентрація гормону досягає 160,7 нмоль/л, а до 32 -й тиждень – 550,7 нмоль/л. Максимальна концентрація гормону – 822,9 нмоль/л – спостерігається до 39-40-го тижня вагітності.
Дослідження секреції та екскреції гормонів фетоплацентарного комплексу у вагітних має велике значення, але методи їх визначення трудомісткі вимагають спеціального лабораторного обладнання, тому в практичній діяльності широко застосовують цитологічні методи діагностики, зокрема дослідження кольпоцитограми.
Багатошаровий плоский епітелій слизової оболонки піхви складається з 5 шарів: поверхневого, інтраепітеліального, проміжного, парабазального та базального. Відповідно шарам піхвового епітелію зустрічаються 4 типи клітин: 1) поверхневі клітини полігональної форми з діаметром 35-60 мкм. Велика їх кількість свідчить про гіперестрогенний стан організму; 2) проміжні клітини з інтраепітеліального або проміжного шару, довгасті клітини з діаметром 20-30 мкм, з ядром, що має ніжну хроматинову структуру. Збільшення їх кількості у мазку відбиває лютеїнову фазу менструального циклу; 3) парабазальні клітини з діаметром 20-25 мкм, округлі, з великим круглим ядром; 4) базальні клітини з діаметром 13-20 мкм, з круглим ядром і темнозабарвленою цитоплазмою. Характерні гіпогормональних станів організму.
У ранні терміни вагітності вагінальний мазок нагадує мазок у лютеїновій фазі менструального циклу: переважають проміжні та поверхневі клітини. Після 20 тижнів вагітності мазок набуває вигляду, характерного для вагітності.
При плацентарній недостатності спостерігається тип мазка з величезним переважанням клітин глибоких шарів епітелію.
Таким чином, найбільше діагностичне значення при розвитку фетоплацентарної недостатності має визначення у крові вагітних плацентарного лактогену та естріолу за умови систематичного дослідження їх у динаміці вагітності.