Знижка - 10% на весь медичний одяг по промокоду HALAT5
Дискінезія кишечника
Дискінезія кишечника – це функціональний розлад, що виявляється больовим синдромом, дискомфортом у черевній порожнині, зміною частоти та консистенції випорожнень. Всі симптоми захворювання поділяють на кишкові (болі, здуття живота, діарея чи запор), інші гастроентерологічні та негастроентерологічні. Критерієм патології є збереження симптоматики протягом 3-х днів на місяць протягом 3-х календарних місяців на рік. У діагностиці велике значення має правильно зібраний анамнез; виявлення синдрому тривожності; інструментальні методики потрібні лише диференціального діагнозу. Лікування консервативне: дієта, робота з психологом, симптоматична терапія.
Загальні відомості
Дискінезія кишечника є досить поширеним патологічним станом – на цей синдром страждає близько п’ятої частини населення планети. Однак делікатність цієї проблеми призводить до того, що переважна більшість пацієнтів із синдромом подразненого кишечника не звертаються за медичною допомогою.
Найбільша захворюваність відзначається у людей працездатного віку (30-40 років), причому у молодшому віці серед пацієнтів переважають жінки, а після 50 років статеві відмінності стають несуттєвими. Ризик виникнення дискінезії зменшується із віком. Перші симптоми захворювання можуть виникнути вже у дитячому віці, хоча найчастіше вони виникають після п’ятнадцяти років.
Причини
Одна з основних причин розвитку дискінезії кишечника – гострий чи хронічний стрес. Симптоми захворювання можуть виникнути через кілька тижнів після перенесеної трагічної події (смерть близької людини, сексуальне насильство та ін.) або на тлі хронічного напруження (важка хвороба родича, проблеми на роботі, складні життєві обставини). Існують спеціальні опитувальники та шкали, що дозволяють виявити приховану тривожність у пацієнта, визначити рівень тривожних розладів, виявити соматизацію (множинні поліморфні симптоми, спричинені депресивним розладом, а не органічною патологією).
До провокаційних факторів відносяться деякі особливості особистості: слабке вміння розрізняти емоційний і фізичний біль, соматизація (прояв емоційної нестабільності соматичними симптомами), підвищена тривожність, нездатність до емоційної розрядки та ін Дослідження, проведені на стику гастроентерології та психології, показали , А, отже, і дискінезії. Є вказівки на досить високу частоту розвитку патології після гострих кишкових інфекцій, особливо спричинених шигелами та кампілобактером.
Перелічені вище фактори, разом впливаючи на організм людини, викликають розвиток вісцеральної гіперчутливості, розлад рухової активності кишечника, уповільнення евакуації газів і калу. Поступово це призводить до виникнення метеоризму, нестабільності випорожнень (запори та діарея).
Класифікація
В основу класифікації покладена бристольська шкала стільця, що вказує на той факт, що чим триваліший час займає проходження калу по кишечнику, тим щільнішими стають калові маси. Тим не менш, гастроентерологу слід звернути пильну увагу на скарги пацієнта, адже під діареєю та запором часто мається на увазі зміна не консистенції випорожнень, а частоти дефекацій. Виділяють чотири основні клінічні форми дискінезії кишечника:
- Із запорами. Більше чверті всіх актів дефекації проходить із виділенням щільного, фрагментованого випорожнення; менше чверті – з діареєю.
- З діареєю. Понад чверть випадків дефекації – з рідким випорожненням, менше чверті – із щільним.
- Змішана. І щільний, і рідкий випорожнення зустрічаються більш ніж у 25% випадків).
- Некласифікована. Зміни консистенції випорожнень недостатньо для верифікації будь-якої з перерахованих вище форм захворювання.
Існує також поділ захворювання на симптоматику: з переважанням кишкових симптомів, больового синдрому, метеоризму. По етіології виділяють постінфекційну дискінезію, пов’язану із вживанням певних продуктів чи стресом.
Симптоми дискінезії кишечника
Всі симптоми при цьому захворюванні поділяють на ті, що належать до кишечника, до інших органів травлення та негастроентерологічні. Важливим для встановлення діагнозу є також відсутність органічної патології. До кишкових симптомів відносять біль у животі, метеоризм, діарею та запор. Біль у животі ніколи не виникає у нічний час. Може бути невизначеною, ниючою, тупою, або ж кинджальною, постійною, що викручує. Найчастіше локалізується в здухвинній ділянці, більше зліва. Посилення болю пов’язане з прийомом їжі, ослаблення – з дефекацією та відходженням газів. Метеоризм зазвичай наростає до вечора або після їди.
Для діареї характерна відсутність у нічний час та поява вранці після сніданку. Перші порції калу зазвичай більш щільні, потім протягом короткого проміжку часу виникає кілька позивів на дефекацію рідким випорожненням. Характерне відчуття неповного випорожнення кишечника. Загальний добовий обсяг калу дуже маленький, трохи більше двохсот грамів. При запорах стілець щільний, формою може бути на кшталт овечого калу, як олівця. Часто за щільними каловими масами виходить напіврідкий стілець. Домішки крові та гною нехарактерні, але слиз зустрічається досить часто.
Так як перераховані кишкові симптоми не є специфічними і можуть зустрічатися при інших захворюваннях, слід звернути увагу на виявлення ознак дисфункції інших органів травлення (дискінезія стравоходу; диспепсія, не пов’язана з виразковою хворобою шлунка; аноректальна дисфункція та ін), а також негастроентерологічних скарг (головний біль, біль у хребті, відчуття нестачі повітря і неповного вдиху, внутрішнє тремтіння).
Діагностика
Для встановлення діагнозу дискінезії кишечника найбільше значення має правильно зібраний анамнез. Консультація гастроентеролога допоможе виявити етіологічні та провокуючі фактори захворювання, визначити тривалість дискінезії кишечника до моменту звернення за медичною допомогою, з’ясувати ефективність попереднього лікування. На першому етапі встановлюється попередній діагноз, визначається основний симптомокомплекс та стадія захворювання, призначаються дослідження для виключення органічної патології та диференціальної діагностики.
Щоб виключити захворювання, що мають подібну симптоматику, пацієнту проводиться езофагогастродуоденоскопія, УЗД органів черевної порожнини, оглядова рентгенографія ОБП, іригоскопія, ендоскопічне дослідження товстого кишківника (колоноскопія, сигмоскопія). З лабораторних досліджень призначають аналіз калу на приховану кров, зіскрібок на ентеробіоз, аналіз калу на яйця гельмінтів, біохімічний аналіз крові, визначення рівня С-реактивного білка. Виявлення будь-яких відхилень від норми (гепатомегалія, спленомегалія, нориці порожніх органів та ін.), органічної патології ШКТ виключає діагноз дискінезії.
Свідчать на користь серйозної патології та виключають функціональну природу захворювання наступні ознаки: невмотивоване схуднення, кров у калі, наявність в анамнезі пухлинних та запальних захворювань кишечника, запальні зміни в аналізі крові, біль у животі у поєднанні з підвищенням температури, зв’язок початку захворювання з прийомом певних лікарських препаратів чи менструацією, виникнення перших симптомів після 50 років.
Диференціювати дискінезію кишківника слід з інфекційною патологією; реакцією на зміну звичок харчування та деякі харчові продукти, ліки; запальними захворюваннями та пухлинами кишечника; ендокринними розладами; синдромом порушеного всмоктування; гінекологічними захворюваннями у жінок; психіатричною патологією.
Лікування дискінезії кишечника
Госпіталізація у відділення гастроентерології потрібна тільки при первинному зверненні (для повного обстеження та встановлення діагнозу) та труднощі у підборі терапевтичних заходів. У переважній більшості випадків лікування проводиться амбулаторно. Основна мета терапії – усунення симптомів захворювання та відновлення соціальної активності.
Немедикаментозне лікування може вимагати участі психолога зі зняттям тривоги, донесення до пацієнта суті його захворювання. Слід у доступній формі пояснити хворому, що це захворювання не несе загрози його життю, має функціональну природу. Потрібно наголосити на нормальних результатах обстежень, відсутності серйозної органічної патології. Разом із дієтологом виявляються продукти, вживання яких призводить до загострення симптомів, розробляється індивідуальна дієта.
Лікарська терапія залежить від форми дискінезії. При переважанні запорів використовуються різні проносні засоби (що збільшують обсяг калових мас, що стимулюють моторику кишечника, осмотичні проносні). Осмотичні проносні та препарати, що збільшують обсяг калових мас, не впливають на кишкову стінку та моторику кишки, можуть застосовуватися тривалий час. Стимулятори моторики зазвичай використовуються у випадках, коли перші дві групи виявилися неефективними; призначаються курсом трохи більше 10 днів. Бажано одночасно використовувати препарати двох різних механізмів дії.
Якщо в клініці переважає діарея, призначаються лоперамід та смектіт діоктаедричний – їх ефективність доведена клінічно. Багатьма авторами обговорюється доцільність призначення пробіотиків. В даний час вважається, що найбільшу ефективність мають пробіотики з біфідобактеріями. Механізм їх дії полягає в нормалізації співвідношення прозапальних та протизапальних механізмів у стінці кишечника, що і призводить до пом’якшення і навіть зникнення симптомів захворювання. Антибактеріальна терапія проводиться за суворими показаннями.
При змішаній формі захворювання запори чергуються з діареєю, пацієнти найчастіше висувають скарги на біль у животі та підвищене газоутворення. У цьому випадку найбільшим клінічним ефектом мають антихолінергічні препарати та спазмолітики. За необхідності проводиться консультація психіатра, призначаються антидепресанти чи нейролептики зі зняттям синдрому тривожності, зменшення інтенсивності больового синдрому.
Прогноз та профілактика
Прогноз життя сприятливий – частота запальних захворювань кишечника, пухлинної трансформації відповідає загальної популяції. Для одужання прогноз несприятливий, оскільки досягти тривалої ремісії вдається лише у кожного десятого хворого, а більш ніж у половини пацієнтів симптоми не регресують, незважаючи на терапію, що проводиться. Найбільш несприятливий прогноз у пацієнтів із супутньою психіатричною патологією, тривалим анамнезом захворювання на початок лікування, небажанням лікуватися, за наявності хронічного стресу. Специфічної профілактики немає.