Дискінезія стравоходу

Дискінезія стравоходу – це розлад просування харчової грудки з горлянки в шлунок, не пов’язане з органічним ураженням стравохідної стінки. Залежно від виду дискінезії у клінічній картині відзначаються біль за грудиною різної інтенсивності та тривалості, дисфагія, регургітація їжі у ротову порожнину, печія. Діагностика включає рентгеноскопію стравоходу, езофагоскопію, езофагеальну манометрію, аналіз калу на приховану кров. З лікувальною метою застосовуються немедикаментозні методи (дієта, профілактика підвищення тиску в черевній порожнині), седативні та антихолінергічні засоби, блокатори кальцієвих каналів. Хірургічне лікування використовується рідко.

Дискінезія стравоходу є досить поширеним захворюванням; її окремі види виявляють приблизно у 3% пацієнтів, яким проводиться ЕГДС. На думку більшості дослідників у галузі сучасної гастроентерології, різні види порушень моторики стравоходу найчастіше зустрічаються у жінок (приблизно у 70% усіх випадків) у віці після 30 років. Зазначається, що з віком захворюваність на дискінезії зростає, тому пік виявлення припадає на літній вік. Відсутність яскравої клінічної картини призводить до низької оборотності пацієнтів за медичною допомогою.

Дискінезія стравоходу може розвинутися первинно (за відсутності інших патологічних процесів) або вдруге – на фоні захворювань стравоходу (езофагіти, грижа стравохідного отвору діафрагми, дивертикули та рак стравоходу) та інших органів (системні захворювання сполучної тканини, цукровий діабет, важка патологія нервової системи хвороба шлунка, хронічний холецистит), прийом деяких лікарських препаратів.

Порушення моторики та формування первинної дискінезії стравоходу відбувається внаслідок впливу стресів, збоїв у розвитку м’язової оболонки та нервового апарату стравоходу. Внаслідок цих причин виникає дискоординація нервової та гуморальної регуляції скорочення стінки стравоходу, розвивається рухова дисфункція.

Залежно від цього, у якому відділі відзначаються моторні порушення, і навіть від їх спрямованості, виділяють дві групи дискінезій: розлади перистальтики грудного відділу стравоходу і стравохідних сфінктерів. Дискінезії у грудному відділі бувають гіпермоторні (сегментарний спазм стравоходу, дифузний езофагоспазм, неспецифічні моторні порушення) та гіпомоторні. Порушення скорочення можливі як на рівні нижнього стравохідного сфінктера (ГЕРХ, ахалазія кардії, кардіоспазм), так і верхнього.

Для гіпермоторного варіанта патології характерно підвищення тонусу та рухової активності не тільки під час ковтання їжі, але й поза ним. У кожного десятого пацієнта цей вид дискінезії немає вираженої клінічної картини, виявити цю патологію вдається лише під час випадкового обстеження пацієнта з іншого приводу. В інших хворих відзначається непостійна дисфагія (періоди ремісії можуть досягати кількох місяців), що посилюється на фоні куріння, зловживання алкоголем, спеціями, надто гарячою їжею та напоями, стресами.

Болі за грудиною зазвичай виникають на тлі повного здоров’я, за інтенсивністю та іррадіацією схожі з болями при стенокардії (характерна ознака – не пов’язані з фізичним навантаженням). При вираженому спазмі стравоходу може відзначатися відчуття грудки, стороннього тіла стравоходу. Особливістю сегментарного спазму стравоходу є утруднення проходження в шлунок напіврідкої їжі та продуктів, багатих на клітковину (сметана, соки, хліб, фрукти та овочі); Болі помірні, без іррадіації, мають поступовий початок і кінець.

Дифузний езофагоспазм характеризується дуже сильними загрудинними болями, що іррадіюють по всій передній поверхні грудної клітки, в епігастральну ділянку, плечі та щелепу. Больовий синдром може виникнути як на тлі прийому їжі, так і раптово, зазвичай триває довго, іноді купірується ковтком води. Після закінчення нападу відзначається відрижка шлунковим вмістом. Дисфагія зазвичай стала, більш виражена при проходженні рідкої їжі і майже непомітна при ковтанні твердої.

На тлі збереженої перистальтики стравоходу реєструється неспецифічна дискінезія: болі з’являються нерегулярно, локалізуються в середній або верхній частині грудини, пов’язані з їдою, нетривалі. Купуються зазвичай самостійно. Дисфагія нехарактерна. Диференціювати гіпермоторний різновид хвороби слід із раком стравоходу, ГЕРХ, ахалазією кардії, ішемічною хворобою серця.

Первинна гіпомоторна дискінезія стравоходу зустрічається дуже рідко і переважно пов’язані з віком і зловживанням алкоголем. Часто супроводжується рефлюкс-езофагітом. У кожному п’ятому випадку цей вид дискінезії протікає безсимптомно, в інших реєструють дисфагію, почуття переповнення та тяжкості в шлунку після їжі, відрижка шлунковим вмістом, езофагіт.

До порушень роботи сфінктерів стравоходу відносять кардіоспазм, ахалазію кардії, порушення скорочення верхнього сфінктера. Кардіоспазм (спазм нижнього сфінктера стравоходу) характеризується підвищенням тонусу нижніх відділів стравоходу та утрудненням проходження їжі через нижній сфінктер. Пацієнти з такою патологією емоційно лабільні та дратівливі, пред’являють скарги на відчуття грудки або стороннього тіла в горлі, що посилюється при ковтанні та хвилюванні, що супроводжується відчуттям нестачі повітря та печінням за грудиною. Якщо посилення моторики поширюється і шлунок, турбує печія, відрижка.

Ахалазія кардії відрізняється від кардіоспазму зниженням тонусу нижніх відділів стравоходу на тлі утруднення проходження їжі через нижній сфінктер. Дисфагія провокується стресами, швидким поглинанням їжі, певними продуктами. Характерно почуття переповнення та тиску в ділянці шлунка та за грудиною, відрижка з’їденою їжею, біль за грудиною. Часто супроводжується езофагітом. Розлади скорочення верхнього сфінктера зустрічаються рідко і виражаються у порушеннях ковтання, стравохідно-глоткової регургітації.

Консультація лікаря-гастроентеролога та ендоскопіста потрібна всім пацієнтам з підозрою на дискінезію стравоходу. Найбільш інформативним методом діагностики є рентгеноскопія стравоходу. На гіпермоторну дискінезію під час дослідження вказують зубчасті контури стравохідної стінки, затримка проходження розмаїття понад 5 сек., локальні деформації, неперистальтичні скорочення стравоходу при ковтанні; на інші види дискінезії – спазм сфінктерів, відсутність газового міхура шлунка (при ахалазії кардії).

Езофагеальна манометрія виявляє спастичні скорочувальні хвилі у стравоході з підвищенням тиску понад 30 мм. рт. ст., неповну релаксацію нижнього сфінктера, епізоди нормальної перистальтики (диференціюють спазм стравоходу та ахалазію кардії). Езофагоскопія, аналіз калу на приховану кров використовують для виявлення ускладнень дискінезії стравоходу та супутніх захворювань. Ендоскопічне дослідження може провокувати посилення болю за грудиною, що не несе великого інформаційного навантаження.

Для лікування широко використовується дієта – часто дрібне харчування невеликими порціями. Їжа має бути термічно, механічно та хімічно щадною, виключаються продукти з високим вмістом клітковини. Слід уникати фізичних навантажень, нагинання, переїдання.

З медикаментів, що нормалізують моторику стравоходу і мають спазмолітичну дію, призначають блокатори кальцієвих каналів, антихолінолітики, нітрати. Широке застосування знайшли й седативні засоби. Проводиться лікування ускладнень дискінезії (ГЕРХ, езофагітів). Хірургічне втручання показано лише при неефективності консервативного та тяжких формах захворювання.

Прогноз залежить від багатьох факторів: виду дискінезії стравоходу, її тривалості та перебігу. Ця патологія значно знижує якість життя пацієнта. Профілактика полягає у регулярному проходженні медоглядів, своєчасній терапії захворювань, які можуть призвести до дискінезії стравоходу. Лікування у санаторіях є гарною профілактикою загострень.