Кримська геморагічна лихоманка

Кримська геморагічна лихоманка – гостра арбовірусна інфекція з характерною природною осередковістю, що протікає з явищами токсикозу та тромбогеморагічним синдромом різного ступеня вираженості. Для кримської геморагічної лихоманки типово гострий початок із двома хвилями лихоманки, головні, м’язові та суглобові болі, геморагічні висипання на шкірі та слизових, крововиливу та кровотечі. Діагноз кримської геморагічної лихоманки ґрунтується на клініко-епідеміологічних даних, результатах ІФА, РНГА, ПЛР. Лікування кримської геморагічної лихоманки включає проведення дезінтоксикаційної терапії, введення специфічного імуноглобуліну або імунної сироватки, противірусних, гемостатичних засобів, препаратів крові та кровозамінників.

Кримська геморагічна лихоманка (геморагічна лихоманка Крим-Конго, середньоазіатська геморагічна лихоманка, КГЛ) – зоонозне природно-осередкове захворювання, вірусний збудник якого передається людині кліщами. Кримська геморагічна лихоманка відноситься до групи кліщових геморагічних лихоманок; є небезпечним інфекційним захворюванням із коефіцієнтом летальності 10-40%. Характерна для теплого клімату степової, лісостепової та напівпустельної зон; зустрічається в Криму, Центральному Передкавказзі та на суміжних територіях, у Китаї, деяких країнах Європи та Африки. Рівень захворюваності на КГЛ вищий у осіб, зайнятих сільськогосподарським виробництвом – доглядом за тваринами, заготівлею сіна, вибоєм худоби. Кримська геморагічна лихоманка найчастіше виявляється у чоловіків від 20 до 40 років. Кримській геморагічній лихоманці властива весняно-літня сезонність, пов’язана з активністю кліщів.

Збудником кримської геморагічної лихоманки служить РНК-геномний вірус роду Nairovirus, сімейства Bunyaviridae, здатний репродукуватись при двох температурних інтервалах – 36-40° та 22-25°C. Це дозволяє вірусу розмножуватися як в організмі людини і хребетних тварин, так і в організмі комах. Вірус кримської геморагічної лихоманки чутливий до нагрівання (миттєво інактивується при кип’ятінні), дії детергентів, дезінфектантів. Джерелом вірусу кримської геморагічної лихоманки в природі виступають гризуни (їжаки, зайці, миші), дрібна і велика рогата худоба (вівці, кози, корови), а також свині, коні, собаки та птиці. Специфічними переносниками є паразити ссавців – понад 20 видів іксодових кліщів, переважно пасовищні кліщі роду Hyalomme.

Основний механізм передачі кримської геморагічної лихоманки – трансмісивний, при присмоктуванні та укусах інфікованих іксодових кліщів. Можливі також контактний (при роздавлюванні кліща, потраплянні на пошкоджену шкіру інфікованого матеріалу хворих тварин та людини) та аерогенний шлях передачі (при вмісті вірусу в повітрі). Має місце внутрішньолікарняне інфікування, що відбувається при недостатній обробці та стерилізації медичних інструментів та обладнання, багаторазовому використанні голок. Природна сприйнятливість людей до вірусу КГЛ є високою.

Вірусний збудник викликає ураження ендотелію дрібних кровоносних судин, підвищення проникності судинної стінки, порушення згортання крові, пригнічення кровотворення, розвиток ДВЗ-синдрому. Це проявляється численними крововиливами у внутрішні органи (нирки, печінка), ЦНС, шкіру та слизові оболонки. Для захворювання характерна морфологічна картина інфекційного васкуліту з розвитком дистрофічних змін та вогнищ некрозу.

Тривалість інкубаційного періоду в залежності від способу зараження становить від 2 до 14 днів (після укусу кліща – 1-3 дні, при контактній передачі – 5-9 днів). Симптоми кримської геморагічної лихоманки можуть варіювати від стертих до вкрай тяжких. Для початкового періоду інфекції (перші 3-5 днів) характерний гострий стан із раптовим стрибком температури до 39-40°С, ознобом, слабкістю, запамороченням. Хворі пред’являють скарги на сильний головний біль, міалгії та артралгії, больові відчуття в ділянці живота та попереку. Часто з’являється сухість у роті, нудота та блювання, гіперемія обличчя, шиї, кон’юнктиви та слизової оболонки зіва. Виникає фотофобія, збудження, іноді навіть агресивність, які потім змінюються сонливістю, стомлюваністю, депресією. Перед маніфестацією геморагічного синдрому настає короткочасне зниження температури до субфебрильної, потім виникає друга хвиля лихоманки.

У період розпалу кримської геморагічної лихоманки (з 3-6 дня захворювання) виникають геморагічні прояви різної виразності – петехіальні висипання на шкірі (екзантема) та слизових порожнини рота (енантема), пурпура або великі екхімози, крововиливи, крововиливи у місцях ін. у важких випадках – рясні порожнинні кровотечі (шлунково-кишкові, легеневі, маткові). Стан хворих різко погіршується: відзначається млявість, пригніченість, блідість, акроціаноз, тахікардія, гіпотонія артеріальна. Виявляється лімфоаденопатія, гепатомегалія, може спостерігатись менінгеальний синдром, судоми, сплутаність свідомості, кома. Результат кримської геморагічної лихоманки визначається ступенем тяжкості тромбогеморагічного синдрому.

За сприятливого перебігу кримської геморагічної лихоманки геморагії зникають через 5-7 днів без рецидивів. Реконвалесценція починається з 9-10 дня захворювання та займає тривалий час (1-2 місяці і більше); астенічний синдром зберігається протягом 1-2 років. Постінфекційний імунітет зберігається 1-2 роки після перенесеної інфекції. Ускладненнями кримської геморагічної лихоманки можуть бути пневмонії, набряк легень, печінкова та ниркова недостатність, тромбофлебіти, інфекційно-токсичний шок. Летальність становить від 4 до 30%; смертельний результат зазвичай настає другого тижня захворювання.

Діагностика кримської геморагічної лихоманки проводиться з урахуванням епідеміологічних даних (можливе перебування в ендемічних районах, сезонність), типових клінічних ознак (гострий початок, двохвильова лихоманка, ранній тромбогеморагічний синдром), результатів лабораторних досліджень, загального аналізу крові, РНГ ПЛР). Обстеження хворих має проводитися з дотриманням максимального ступеня інфекційної безпеки.

У гемограмі при кримській геморагічній лихоманці відзначається виражена лейкопенія, тромбоцитопенія, підвищення ШОЕ та гематокриту; у загальному аналізі сечі – олігоурія, гіпостенурія, мікрогематурія. У перші кілька діб захворювання та в термінальній стадії діагноз можна підтвердити шляхом виявлення РНК вірусу у зразках крові та тканин методом ПЛР. ІФА допомагає визначити титр специфічних антитіл IgM до вірусу кримської геморагічної лихоманки протягом 4 місяців після перенесеної інфекції, IgG – протягом 5 років. Диференціальна діагностика кримської геморагічної лихоманки проводиться з грипом, менінгококовою інфекцією, висипним тифом, лептоспірозом, тромбоцитопенічною пурпурою та хворобою Шенлейн-Геноха, іншими видами геморагічних лихоманок.

При підозрі на кримську геморагічну лихоманку обов’язкова госпіталізація та ізоляція хворих. Лікування має здійснюватися відповідно до принципів терапії вірусних геморагічних лихоманок. Показаний постільний режим, дієта, вітамінотерапія. Можливе введення імунної сироватки реконвалесцентів або гіперімунного кінського γ-глобуліну. Ефективна терапевтична дія має застосування противірусних препаратів (рибавірину, альфа інтерферону). У початковому періоді проводиться дезінтоксикаційна та кровоспинна терапія; здійснюється переливання крові, еритроцитарної та тромбоцитарної маси в заміщуючих дозах. При розвитку інфекційно-токсичного шоку призначаються глюкокортикостероїди.

Прогноз при стрімкому та тяжкому перебігу кримської геморагічної лихоманки серйозний: спостерігається ранній розвиток ускладнень, можливий летальний кінець. При своєчасному лікуванні прогноз захворювання в більшості випадків сприятливий. Основна профілактика кримської геморагічної лихоманки полягає у захисті людини від нападу та укусів кліщів-переносників вірусу, застосуванні засобів індивідуального захисту (ношенні захисного одягу, використанні захисних сіток, репелентів), регулярному проведенні самооглядів. У медичних закладах обов’язково дотримання вимог щодо профілактики нозокоміальних інфекцій: обережності при виконанні інвазивних процедур, роботі з кров’ю та виділеннями хворих; проведення стерилізації інструментів, застосування одноразових шприців та голок. Знищення джерела та переносників вірусу кримської геморагічної лихоманки у природі малоефективне.