Лептоспірози

Лептоспіроз є природно-осередковим зоонозним інфекційним захворюванням, що характеризується ураженням печінки, а також нирок та нервової системи на тлі загальної інтоксикації. Нерідко супроводжується геморагічним симптомом та жовтяницею. Збудник лептоспірозу може проникнути в організм через слизові оболонки або травмовані покриви шкіри. Від зараження до перших клінічних проявів лептоспіроз може пройти від декількох днів до місяця. У ранній діагностиці лептоспірозу велику роль відіграє мікроскопічне виявлення лептоспір у препараті крові, результати бакпосіву часто мають ретроспективне значення.

Лептоспіроз є природно-осередковим зоонозним інфекційним захворюванням, що характеризується ураженням печінки, а також нирок та нервової системи на тлі загальної інтоксикації. Нерідко супроводжується геморагічним симптомом та жовтяницею.

Лептоспіроз викликає Leptospira interrogans. Це грамнегативна аеробна рухлива спіралеподібна паличка, що нагадує спірохету. В даний час виділено понад 230 сероварів лептоспірів. Бактерії мають помірну стійкість у навколишньому середовищі, патогенні лептоспіри гинуть при впливі сонячного світла, високих температур. У воді різні штами можуть існувати від кількох годин до місяця. У сухому ґрунті життєздатність лептоспіри зберігається 2 години, у заболоченому – до 10 місяців. Можуть переносити заморожування, у вологому ґрунті та водоймах здатні пережити зиму. На харчових продуктах лептоспір зберігаються 1-2 дні. Гинуть протягом 20 хвилин при дії однопроцентною хлороводневою кислотою та напіввідсотковим розчином фенолу.

Основним резервуаром лептоспірозу в природі є гризуни (миші, щури, сірі полівки) та комахоїдні ссавці (їжаки, землерийки). Резервуаром та джерелом інфекції також є сільськогосподарські тварини (свині, вівці, корови, кози, коні), хутрові звірі на звірофермах, собаки. Тварина контагіозна протягом усього періоду захворювання. Гризуни страждають на хронічний лептоспіроз, виділяючи збудника з сечею. Передача лептоспірозу від людини вкрай малоймовірна.

Лептоспіроз поширюється за допомогою фекально-орального механізму переважно водним шляхом. Крім того, можна відзначити ймовірність передачі контактним та харчовим (кормовим) шляхом. Людина заражається лептоспіроз через слизові оболонки або мікротравми шкірних покривів. Зараження може статися при купанні в забруднених бактеріями водоймищах (і заковтуванні води), роботі з сільськогосподарськими тваринами.

Людина має високу природну сприйнятливість до цієї інфекції. Після перенесення лептоспірозу імунітет стійкий і тривалий, але специфічний для даного серовара бактерій і можливе повторне інфікування лептоспірами з іншою антигенною структурою.

Воротами інфекції для лептоспіру є слизові оболонки травного тракту, носоглотки, іноді – статевих органів та сечовивідних шляхів, а також пошкодження шкірних покривів. У сфері впровадження збудника жодних патологічних змін немає. Лептоспіри поширюються зі струмом лімфи, осідаючи в лімфовузлах, розмножуючись там, і по кровоносній системі розсіюючись по органах та системах. Лептоспіри тропні до макроцитарних фагоцитів, схильні накопичуватись у тканинах печінки, селезінки та нирок (іноді – у легенях) викликаючи місцеве запалення.

Інкубаційний період лептоспірозу коливається в межах від декількох днів до місяця, складаючи в середньому 1-2 тижні. Захворювання починається гостро, з різкого підвищення температури до високих цифр, з приголомшливим ознобом і вираженою симптоматикою інтоксикації (інтенсивний головний біль, міалгії, особливо в литкових і черевних м’язах, слабкість, безсоння, анорексія). При огляді відзначається гіперемованість та набряклість обличчя, можлива поява герпетиформної висипки на губах та крилах носа, вміст везикул має геморагічний характер. Кон’юнктива подразнена, склери ін’єктовані, помірна гіперемія слизової оболонки зіва, ротоглотки, можуть відзначатися крововиливи у підслизовому шарі.

Кореподібні або петехіальні висипання на тулубі, кінцівках з’являються через 2-4 дні. Висипання може зберігатися від декількох годин до декількох днів. Геморагічний синдром (петехії та крововиливу) може доповнювати клініку лептоспірозу вже з перших днів захворювання. Тяжкий перебіг може супроводжуватися геморагічною висипкою в пахвових западинах і на ліктьових згинах, гематурією (аж до видимої домішки крові в сечі), носовими, матковими, шлунково-кишковими кровотечами, кровохарканням (аж до геморагічного набряку легень).

Порушення роботи дихальної системи в перші дні зазвичай не відзначаються, виникають при прогресуванні інфекції та в розпал захворювання при середньотяжкому та тяжкому перебігу найчастіше мають патогенетичний зв’язок з геморагічним синдромом. Порушення серцевої діяльності (зміни ритму, глухі серцеві тони, падіння периферичного артеріального тиску) пов’язують із інтоксикаційним синдромом.

Крім того, хворі можуть відзначати порушення з боку травної системи: біль у животі, нудота та блювання, гепато- та спленомегалія, тяжкість та болючість при пальпації у правому підребер’ї. Іноді розвивається жовтяниця печінкового характеру: жовтіють склери, шкірні покриви забарвлюються в інтенсивний шафрановий колір, кал знебарвлюється, сеча набуває пивного відтінку. Хворих може турбувати свербіж шкіри.

При ураженні нирок хворі скаржаться на біль у ділянці нирок, відзначається олігурія (аж до анурії), сеча набуває темного кольору, нерідко з домішкою крові. Симптом Пастернацького – позитивний. З боку нервової системи відзначаються розлади сну, головний біль, підвищений занепокоєння, збудження. Можуть відзначатись менінгеальні симптоми (у 10-15% випадків у розпал захворювання хворі демонструють клініку серозного менінгіту).

Гарячка при лептоспірозі зберігається до тижня, після чого відбувається критичне зниження температури. Іноді виникає повторна хвиля лихоманки. Далі слідує період реконвалесценції, в який відбувається поступове стихання симптоматики та відновлення функцій органів. У разі своєчасного надання медичної допомоги та помірної тяжкості захворювання одужання зазвичай настає через 3-4 тижні. У 20-30% випадків можуть відзначатись рецидиви інфекції, при яких характерна менша вираженість лихоманки та поліорганних порушень, тривалість нападів становить зазвичай кілька днів. Загалом рецидивна інфекція може тривати до 2-3 місяців.

Для загального аналізу крові при лептоспірозі характерна картина бактеріальної інфекції – лейкоцитоз з нейтрофільною переважанням, підвищення ШОЕ. Період розпалу може знижуватися вміст еритроцитів та концентрація еозинофілів та тромбоцитів.

Як аналіз стану органів та систем застосуємо біохімічний аналіз крові (відзначають ознаки функціональних порушень у роботі печінки), аналіз сечі (може виявлятися мікрогематурія, ознаки жовтяниці). При геморагічному синдромі проводять дослідження згортання – коагулограму. При ураженні нирок хворого на лептоспіроз консультує нефролог, проводиться УЗД нирок. Менінгіальні симптоми є показанням до люмбальної пункції.

Специфічна діагностика полягає в бакпосіві крові (лептоспіри можуть виявлятися в краплі крові при мікроскопії), в деяких випадках виробляють виділення збудника та бакпосів на живильних середовищах. Зважаючи на тривале зростання культури лептоспіри посів має значення для ретроспективного підтвердження діагнозу. Серологічна діагностика проводиться за допомогою РНГА та HCR у парних сироватках. Титр антитіл починає наростати у розпал захворювання, другий аналіз беруть у період реконвалесценції. Високоспецифічною та чутливою методикою діагностики лептоспірозу є виявлення ДНК бактерій за допомогою ПЛР. Діагностика може проводитись з перших днів захворювання.

Хворі на лептоспіроз підлягають госпіталізації при ймовірності розвитку важких ускладнень і з метою клініко-лабораторного контролю стану організму в динаміці. Хворим показаний постільний режим на весь період лихоманки та 1-2 дні після нормалізації температури. У разі появи симптомів ниркової недостатності хворі також залишаються у ліжку. Обмеження в раціоні призначаються відповідно до наявних функціональних порушень роботи печінки та нирок.

Етіотропна терапія передбачає використання антибіотиків. При лептоспірозі добре зарекомендував себе бензилпеніцилін, який призначається внутрішньом’язово. Як альтернатива можливе застосування ампіциліну внутрішньовенно. Тяжко протікає лептоспіроз лікують доксицикліном. До комплексу терапевтичних заходів включають застосування специфічного протилептоспірозного гетерологічного імуноглобуліну.

До заходів неспецифічної терапії відноситься дезінтоксикація, симптоматичні засоби, контроль стану дихальної та серцево-судинної системи та реологічних властивостей крові. У разі виникнення гострої печінкової недостатності, ниркової або серцевої недостатності набряки легень вдаються до звичайних заходів інтенсивної терапії.

Зазвичай лептоспіроз має сприятливий прогноз, летальні випадки пов’язані здебільшого з недостатньою або невчасно наданою медичною допомогою та ослабленим станом організму. Нині смертність від лептоспірозу вбирається у 1-2%. Підвищення цього показника до 15-20% можливе у періоди масових епідемій.

Профілактика лептоспірозу передбачає насамперед контроль за захворюваністю сільськогосподарських тварин, а також обмеження розмноження гризунів (дератизація міських об’єктів, сільських господарств). Санітарно-гігієнічні заходи включають контроль за станом водних джерел (як місць забору води для потреб населення, так і громадських пляжів), сільськогосподарських угідь. Заходи специфічної вакцинації мають на увазі введення вбитої лептоспірозної вакцини особам, які працюють з тваринами, або громадянам, які перебувають в епідемічному осередку під час спалахів лептоспірозу.