Головна / unsorted / Менінгіт

Менінгіт

Менінгіт – запалення оболонок головного та спинного мозку. Пахіменінгіт – запалення твердої мозкової оболонки, лептоменінгіт – запалення м’якої та павутинної мозкових оболонок. Запалення м’яких оболонок зустрічається частіше, у разі використовують термін «менінгіт». Його збудниками може бути ті чи інші патогенні мікроорганізми: бактерії, віруси, грибки; рідше зустрічаються протозойні менінгіти. Менінгіт проявляється сильним головним болем, гіперестезією, блюванням, ригідністю потиличних м’язів, типовим становищем пацієнта в ліжку, геморагічні висипання на шкірі. Для підтвердження діагнозу менінгіту та встановлення його етіології проводиться люмбальна пункція та подальше дослідження ліквору.

Загальні відомості

Менінгіт – запалення оболонок головного та спинного мозку. Пахіменінгіт – запалення твердої мозкової оболонки, лептоменінгіт – запалення м’якої та павутинної мозкових оболонок. Запалення м’яких оболонок зустрічається частіше, у разі використовують термін «менінгіт». Його збудниками може бути ті чи інші патогенні мікроорганізми: бактерії, віруси, грибки; рідше зустрічаються протозойні менінгіти.

Етіологія та патогенез менінгіту

Менінгіт може бути декількома шляхами інфікування. Контактний шлях — виникнення менінгіту відбувається за умов вже існуючої гнійної інфекції. Розвитку синусогенного менінгіту сприяє гнійна інфекція навколоносових пазух (гайморит), отогенного – соскоподібного відростка або середнього вуха (отит), одонтогенного походження – патологія зубів. Занесення інфекційних агентів в мозкові оболонки можливе при відкритій черепно-мозковій травмі або хребетно-спинномозковій травмі, тріщині або переломі основи черепа.

Збудники інфекції, потрапляючи в організм через вхідні ворота (бронхи, ШКТ, носоглотка), викликають запалення (серозного або гнійного типу) мозкових оболонок та прилеглих тканин мозку. Наступний їх набряк призводить до порушення мікроциркуляції в судинах мозку та його оболонках, уповільнення резорбції цереброспінальної рідини та її гіперсекреції. При цьому підвищується внутрішньочерепний тиск, розвивається водянка мозку. Можливе подальше поширення запального процесу на речовину мозку, коріння черепних та спинномозкових нервів.

Класифікація менінгітів

Менінгіти класифікуються за кількома критеріями.

За етіологією:
За характером запального процесу:
  • гнійний (у лікворі переважають нейтрофіли)
  • серозний (у лікворі переважають лімфоцити)
За патогенезу:
  • первинні (в анамнезі відсутня загальна інфекція або інфекційне захворювання будь-якого органу)
  • вторинні (як ускладнення інфекційного захворювання)
За поширеністю процесу:
  • генералізовані
  • обмежені
За темпом перебігу захворювання:
  • блискавичні
  • гострі
  • підгострі
  • хронічні
За ступенем тяжкості:
  • легкої форми
  • середньої тяжкості
  • важкої форми
  • вкрай важкої форми

Клінічна картина менінгіту

Симптомокомплекс будь-якої форми менінгіту включає загальноінфекційні симптоми (жар, озноб, підвищення температури тіла), почастішання дихання і порушення його ритму, зміна ЧСС (на початку захворювання тахікардія, у міру прогресування захворювання – брадикардія).

До складу менінгеального синдрому входять загальномозкові симптоми, що виявляються тонічним напруженням м’язів тулуба та кінцівок. Нерідко з’являються продормальні симптоми (нежить, біль у животі та ін.). Блювота при менінгіті не пов’язана з прийомом їжі, а з’являється відразу після зміни положення або посилення головного болю. Головні болі, як правило, розпираючого характеру дуже болючі для пацієнта, можуть локалізуватися в потиличній ділянці та віддавати у шийний відділ хребта. Крім того, пацієнти болісно реагують на найменший шум, дотик, світло, тому намагаються уникати розмов і лежать із заплющеними очима. У дитячому віці можлива поява судом.

Для менінгіту характерна гіперестезія шкіри та болючість черепа при перкусії. На початку захворювання відзначається підвищення сухожильних рефлексів, але з розвитком захворювання вони знижуються і нерідко зникають. У разі залучення до запального процесу речовини мозку розвиваються паралічі, патологічні рефлекси та парези. Тяжкий перебіг менінгіту зазвичай супроводжується розширенням зіниць, диплопією, косоокістю, порушення контролю над тазовими органами (у разі розвитку психічних розладів).

Симптоми менінгіту в старечому віці атипові: слабкий прояв головного болю або повна їх відсутність, тремор голови та кінцівок, сонливість, психічні розлади (апатія або, навпаки, психомоторне збудження).

Діагноз та диффдіагноз

Основним методом діагностування (або виключення) менінгіту є люмбальна пункція з подальшим дослідженням цереброспінальної рідини. На користь даного методу свідчать його безпека та простота, тому проведення люмбальної пункції показано у всіх випадках підозри на менінгіт. Для всіх форм менінгіту характерне витікання рідини під високим тиском (іноді струменем). При серозному менінгіті цереброспінальна рідина прозора (іноді трохи опалесцентна), при гнійному менінгіті – каламутна, жовто-зеленого кольору. За допомогою лабораторних досліджень цереброспінальної рідини визначають плеоцитоз (нейтрофіли при гнійних менінгітах, лімфоцити при серозних менінгітах), зміну співвідношення кількості клітин та підвищений вміст білка.

З метою з’ясування етіологічних факторів захворювання рекомендовано визначення рівня глюкози у цереброспінальній рідині. У разі туберкульозного менінгіту, а також менінгіту, спричиненого грибами, рівень глюкози знижується. Для гнійних менінгітів характерно значне (до нуля) зниження рівня глюкоза.

Головні орієнтири невролога у диференціації менінгітів – дослідження цереброспінальної рідини, а саме визначення співвідношення клітин, рівня цукру та білка.

Лікування менінгіту

У разі підозри на менінгіт госпіталізація пацієнта є обов’язковою. При тяжкому перебігу догоспітального етапу (пригнічення свідомості, лихоманка) пацієнту вводять преднізолон та бензилпеніцилін. Проведення люмбальної пункції на догоспітальному етапі протипоказане.

Основа лікування гнійного менінгіту – раннє призначення сульфаніламідів (етазол, норсульфазол) або антибіотиків (пеніциліну). Допускає введення бензилпеніциліну інтралюмбально (у вкрай тяжкому випадку). Якщо таке лікування менінгіту протягом перших 3 днів виявляється неефективним, слід продовжити терапію напівсинтетичними антибіотиками (ампіцилін+оксацилін, карбеніцилін) у поєднанні з мономіцином, гентаміцином, нітрофуранами. Доведено ефективність такого поєднання антибіотиків до виділення патогенного організму та виявлення його чутливості до антибіотиків. Максимальний термін такої комбінаційної терапії – 2 тижні, після чого необхідно перейти на монотерапію. Критеріями для скасування також є зниження температури тіла, нормалізація цитозу (до 100 клітин), регрес загальномозкових і менінгеальних симптомів.

Основу комплексного лікування туберкульозного менінгіту полягає у безперервному введенні бактеріостатичних доз двох-трьох антибіотиків (наприклад, ізоніазид+стрептоміцин). При появі можливих побічних ефектів (вестибулярні розлади, порушення слуху, нудота) відміна даного лікування не потрібна, показано зменшення дози антибіотиків та тимчасове додавання до лікування десенсибілізуючих препаратів (дифенгідрамін, прометазин), а також інших протитуберкульозних препаратів (рифампіцин, ПАСК). Показання до виписки пацієнта: відсутність симптомів туберкульозного менінгіту, санація цереброспінальної рідини (через 6 місяців від початку захворювання) та покращення загального стану пацієнта.

Лікування вірусного менінгіту може обмежитися застосуванням симптоматичних та загальнозміцнюючих засобів (глюкоза, метамізол натрію, вітаміни, метилурацил). У тяжких випадках (виражені загальномозкові симптоми) призначають кортикостероїди та діуретики, рідше – повторну спинномозкову пункцію. У разі нашарування бактеріальної інфекції можливе призначення антибіотиків.

Прогноз

Надалі прогнозі важливу роль грають форма менінгіту, своєчасність та адекватність лікувальних заходів. Як резидуальні симптоми після туберкульозного та гнійного менінгіту найчастіше залишаються головні болі, внутрішньочерепна гіпертензія, епілептичні напади, порушення зору та слуху. Внаслідок запізнілого діагностування та стійкості збудника до антибіотиків високий рівень смертності від гнійних менінгітів (менінгококова інфекція).

Профілактика

Як профілактичні заходи щодо запобігання менінгіту передбачається регулярне загартовування (водні процедури, спорт), своєчасна терапія хронічних та гострих інфекційних захворювань, а також короткі курси імуностимулюючими препаратами (елеутерокок, женьшень) у вогнищах менінгококового.