Психічний інфантилізм

Психічний інфантилізм – психопатологічний стан, заснований на затримці темпів емоційно-особистісного розвитку. Виявляється дитячістю, незрілістю поведінки, нездатністю приймати рішення, самостійно робити вибір. У школярів переважають ігрові інтереси, навчальна мотивація слабка, утруднено ухвалення правил поведінки, дисциплінарних вимог. Діагностика включає клінічні та психологічні методи, спрямована на дослідження особливостей емоційно-вольової та особистісної сфери, соціальних взаємовідносин, рівня адаптації. Лікування симптоматичне, передбачає медикаментозну, психотерапевтичну та консультаційну допомогу.

Термін «інфантилізм» походить з латинської мови, означає «дитяча, дитяча». Психічний інфантилізм сприймається як невідповідність поведінки, емоційних реакцій, вольових функцій віковим вимогам. У повсякденному житті інфантильними називають людей, що відрізняються наївністю, залежністю, недостатнім володінням загальних побутових навичок. Міжнародною класифікацією хвороб (МКХ-10) виділено окрему нозологічну одиницю – інфантильний розлад особистості. Крім того, психічний інфантилізм є симптомом неврозів, психопатій, реакцій на стрес. Поширеність серед дітей досягає 1,6%, співвідношення хлопчиків та дівчаток приблизно однакове.

Причинами психічної інфантильності є патології нервової, ендокринної системи, спадкова схильність, неправильне виховання. До факторів ризику належать:

• Легкі поразки мозку. Психічний інфантилізм частіше розвивається після дії несприятливих пренатальних, натальних та постнатальних факторів. До них належать інфекції, інтоксикації, травми, гіпоксії, асфіксії.
• Психічні розлади. У дітей із розумовою відсталістю, аутизмом, шизофренією, затримкою психічного розвитку ризик виникнення психічного інфантилізму вищий. Синдром формується з урахуванням соціальної дезадаптації.
• Спадкова обтяженість. Існують генетичні та конституційні особливості, що передаються дитині від батьків. Швидкість дозрівання кіркових структур, метаболічні процеси, інертність нервової системи – чинники, що впливають формування інфантилізму.
• Стиль виховання. Розвитку інфантильності сприяє обмеження свободи дитини, підвищений батьківський контроль. Психічна незрілість – результат гіперопіки чи деспотичного виховання.

Існує три варіанти патогенезу психічного інфантилізму. Перший заснований на затриманому розвитку лобових часток мозку, які відповідають за формування мотивів, цілеспрямовану поведінку, програмування, регуляцію та контроль психічної діяльності. Причинами є об’єктивні чинники травми, інтоксикації, інфекції. Другий варіант патогенезу – загальна психофізична незрілість. Затримка розвитку визначається лобових та інших відділах мозку. Незрілість тотальна: дитина мініатюрна, виглядає молодшою ​​за свій вік, поведінка відповідає зовнішньому вигляду. Третій варіант – штучна затримка соціалізації дисгармонійним стилем виховання. Розвиток лобових функцій гальмується гіперопікою, надмірною турботою, тотальним контролем.

Етіологічно розлад поділяється на вроджене та набуте. Більш детальна класифікація виділяє 4 види психічного інфантилізму:

1. органічний. Виникає під час ураження ЦНС. Є наслідком черепно-мозкової травми, асфіксії, інфекційного захворювання, інтоксикації. Психічній незрілості супроводжує легкий психоорганічний синдром.
2. Соматогенно обумовлений. Спостерігається при ендокринних хворобах, хронічних захворюваннях, що виснажують, ураженнях внутрішніх органів. Психічна незрілість формується і натомість симптомів основний патології, астенічних проявів.
3. Психогенно обумовлений. Розвивається як наслідок знеживаючого виховання, гіперпротекції чи деспотичного відносини. Інша назва – психологічний інфантилізм.

Інша класифікація полягає в особливостях клінічної картини. Виділяють два типи психічного інфантилізму:

• Тотальний. Дитина відстає у зростанні, вазі, фізичному та психічному розвитку. Зовнішній вигляд, поведінка, емоції відповідають більш ранньому віці.
• Частковий. Незрілість психіки поєднується з нормальним, випереджаючим фізичним розвитком. Дитина неврівноважена, дратівлива, залежна від дорослих.

Психічна незрілість проявляється відсутністю стійкості уваги, поспішними необгрунтованими судженнями, нездатністю аналізувати, будувати план, контролювати діяльність. Поведінка безтурботна, легковажна, егоцентрична. Виражено тенденцію до фантазування. Розуміння, прийняття норм і правил утруднено, діти часто не володіють поняттями «треба», «не можна», не дотримуються соціальної дистанції при спілкуванні з незнайомими, дорослими людьми. Неможливість оцінити ситуацію, змінити поведінку згідно з зовнішніми умовами знижує адаптаційні можливості.

Діти важко пристосовуються до навчального закладу, дублюють класи. Часто дитина дошкільного віку залишається у ясельній групі, молодший школяр – у підготовчій групі дитячого садка. Відставання у розумовому розвитку немає: пацієнти вчасно починають говорити, ставлять запитання, малюють, ліплять із пластиліну, збирають конструктор відповідно до вікових норм. Інтелектуальна затримка формується вдруге, з урахуванням дезадаптації у суспільстві, проявляється у період шкільного навчання. Емоційна сфера характеризується нестійкістю: переважна життєрадісність різко змінюється плачем, гнівом при невдачах. Негативні стани швидко минають. Цілеспрямованого бажання завдати шкоди, помститися не виникає. Емоції нестримні, поверхневі, пантоміміка жива, виразна. Справжні глибокі почуття формуються.

Егоцентрична спрямованість особистості проявляється прагненням бути у центрі уваги, отримувати похвалу, захоплення оточуючих. При дисгармонійному психічному інфантилізмі діти сприймаються однолітками як рівні, але спілкування не складається. Поступово виникає ізольованість, що загострює істероїдні риси інфантилу. Діти з тотальним інфантилізмом заводять друзів на рік-два молодші. Однолітки виявляють прагнення дбати, оберігати. Соціалізація проходить успішніше, ніж при частковому інфантилізмі.

Основне ускладнення психічного інфантилізму – соціальна дезадаптація. Вона відбувається через невміння ухвалити соціальні норми, контролювати поведінку, оцінювати ситуацію. Формуються невротичні та особистісні розлади: депресія, тривожність, істероїдна психопатія. Відставання в емоційному розвитку призводить до вторинної інтелектуальної затримки. Переважає конкретно-дієве та наочно-образне мислення, схильність до наслідувального виду діяльності при виконанні інтелектуальних завдань, недостатня цілеспрямованість психічної активності, слабкість логічної пам’яті. До середніх класів проявляється навчальна неуспішність.

Діагностика психічного інфантилізму виконується у дошкільному та старшому шкільному віці. Причиною звернення до лікарів стають проблеми адаптації дитини до умов, режиму, навантаження освітніх установ. Обстеження включає:

• Розмову з лікарем-психіатром. Фахівець проводить опитування: уточнює симптоми, їх тривалість, вираженість, особливості адаптації до школи, дитячого садка. Зазначає поведінкові та емоційні реакції дитини: адекватність, вміння дотримуватись дистанції, підтримувати продуктивну розмову.
• Малювальні тести. Використовуються методики «Малюнок людини», «Будинок, дерево, людина», «Неіснуюча тварина». Інфантилізм проявляється нездатністю утримати інструкцію, олюднення тварини, спрощенням елементів (прямий стовбур, руки) та іншими ознаками. Результати інформативні під час обстеження дошкільнят, молодших школярів.
• Тести інтерпретації ситуацій. Застосовуються методики РАТ, САТ, фрустраційний тест Розенцвейга. Характерно сприйняття ситуацій як ігрових, жартівливих, веселих. Утруднено пояснення думок та почуттів людей на картинках. Методики використовуються для обстеження школярів різного віку.
• Опитувальники. Поширено застосування опитувальника акцентуацій характеру Леонгарда-Шмішека, патохарактерологічного діагностичного опитувальника. За наслідками визначається емоційна нестійкість, риси істероїдного, гіпертимного типів. Тести підходять для діагностики психічного інфантилізму у пацієнтів віком від 10-12 років.

Диференціальний діагноз психічного інфантилізму проводиться з олігофренією, аутизмом, розладами поведінки. Відмінність від розумової відсталості – здатність до абстрактно-логічного мислення, вміння використовувати допомогу, переносити засвоєні знання нові ситуації. Розрізнення з аутизмом засноване на оцінці соціальних відносин: дитина потребує їх, але встановлює насилу. Поведінкові розлади відрізняються великою різноманітністю проявів, що прогресує динамікою. Психічний інфантилізм може бути причиною психопатій, симптомом олігофренії, аутизму.

Лікувальні заходи визначаються причинами, формою розладу. При соматогенному та органічному психічному інфантилізмі зусилля спрямовані на усунення основного захворювання, при психогенному – на психотерапевтичну корекцію. Комплексний підхід включає:

• Фармакотерапію. Виражені поведінкові, емоційні порушення купіруються нейролептиками, транквілізаторами, антидепресантами. Проблеми навчання, зниження когнітивних функцій коригуються ноотропами.
• Психотерапію. Найбільш поширене використання когнітивно-біхевіорального підходу. Проводиться комплексна робота психотерапевта з емоціями, установками та поведінковими шаблонами. Дитина навчається новим адаптивним методам соціального функціонування.
• Консультування батьків. Психолог, психотерапевт розповідає про особливості психічного, соціального розвитку дітей, вплив виховання на цей процес. Підкреслює взаємозв’язок між гіперопекою, надмірним контролем та формуванням психічного інфантилізму.

Тотальний психічний інфантилізм має найбільш сприятливий прогноз: за психолого-педагогічної підтримки дитина поступово стає самостійною, активною, виявляє інтерес до досліджень, творчості. Симптоми розладу зникають до 10-11 років. Дисгармонійна форма синдрому потребує більш глибокого та тривалого медико-психологічного втручання, асоційована з ризиком виникнення когнітивного дефіциту, психопатичного розвитку особистості. Основа профілактики – правильне виховання, орієнтація батьків на актуальні потреби дитини, зону її найближчого розвитку. Необхідно спонукати дитину бути самостійним, подавати приклад адекватного переживання невдач, орієнтувати досягнення цілей.