Головна / unsorted / Сальпінгіт

Сальпінгіт

Сальпінгіт – інфекційне запалення фалопієвих (маткових) труб. Гострий сальпінгіт протікає із сильними болями в животі, фебрилітетом, ознобом, інтоксикацією. При підгострій та хронічній формі сальпінгіту клініка стерта, проте нерідко відзначаються диспауренія та безплідність. Діагностика сальпінгіту включає проведення бімануального дослідження, бактеріоскопічного та бактеріологічного дослідження мазків, ехографії. Лікування сальпінгіту проводиться за допомогою антибактеріальної терапії, фізіотерапевтичних методів. При формуванні гнійних тубооваріальних пухлин показано проведення лапароскопії.

Загальні відомості

Ізольовано сальпінгіт зустрічається рідко; набагато частіше протікає із залученням яєчників – сальпінгоофорит (аднексит). Також сальпінгіт може поєднуватися з ендоцервіцитом та ендометритом – запаленнями матки. Це зумовлено тісним анатомо-фізіологічним зв’язком всіх відділів статевої системи. Гострі сальпінгіти та оофорити є патологією, яку гінекологія діагностує найчастіше.

Причини та розвиток сальпінгіту

По етіології сальпінгіти поділяються на неспецифічні та специфічні. Неспецифічний сальпінгіт може викликатися золотистим або епідермальним стафілококом, стрептококом, енетерококом, кишковою паличкою, бактероїдами, пептококами, пептострептококами, протеєм, грибками роду Candida, а також змішаною флорою. Мікробні асоціації, що викликають сальпінгіт, як правило, резистентні до антибіотиків, що широко використовуються. Для септичної етіології характерно одностороннє ураження маткової труби.

Розвитку неспецифічного сальпінгіту сприяє ослаблення соматичного статусу, гінекологічна патологія (гіпофункція яєчників, опущення піхви), родові травми, ускладнені аборти, різні внутрішньоматочні маніпуляції (метросальпінгографія, діагностичне вишкрібання матки, гістероскоп). Воротами для проникнення збудників у цих випадках є пошкоджені епітеліальні покриви матки.

Специфічні форми сальпінгіту викликаються гонококами, трихомонадами, хламідіями, які проникають в організм статевим шляхом. Мікобактерії туберкульозу потрапляють у маткові труби гематогенним шляхом, частіше з осередків легеневої інфекції, внутрішньогрудних або мезентеріальних лімфовузлів. Специфічні сальпігіти, як правило, двосторонні.

Спочатку запалення захоплює слизову оболонку маткової труби (ендосальпінкс), у якій відбувається розвиток запальної реакції – гіперемії, розладів мікроциркуляції, ексудації, набряку, клітинної інфільтрації. При поширенні запального набряку на м’язовий шар фалопієвої труби відбувається її потовщення та деформація.

Ексудативний вміст з мікроорганізмами, що містяться в ньому, потрапляє в черевну порожнину, викликаючи ураження серозного покриву труби і навколишньої очеревини з розвитком перисальпінгіту і пельвіоперитоніту. Надалі при розриві фолікула може відбуватися інфікування гранульозної оболонки граафової бульбашки – виникає сальпінгоофорит.

При сальпінгіті в гирлі та ампулярній частині маткової труби за рахунок ексудації та потовщення фімбрій швидко прогресує облітерація. Скупчення секрету в трубі призводить до утворення гідросальпінксу та піосальпінксу. Між запально зміненими матковими трубами, очеревиною, петлями кишечника, апендиксом розвивається спайковий процес – перисальпінгіт. Хронічні сальпінгіти є основним фактором, що зумовлює трубну безплідність.

Симптоми сальпінгіту

Початок клінічних проявів сальпінгіту зазвичай пов’язаний із закінченням менструації. Гострий сальпінгіт маніфестує з різкого погіршення самопочуття, супроводжуючись підвищенням температури, ознобами, появою болів унизу живота з іррадіацією в криж і пряму кишку. З’являються гастроентеральні розлади (нудота, метеоризм, блювання), інтоксикація (слабкість, міалгія, тахікардія), функціональні та емоційно-невротичні порушення.

Патогномонічним симптомом сальпінгіту є серозногноподібні білі зі статевих шляхів та уретри. Дизуричні порушення характеризуються частими позивами на сечовипускання, різями, виділенням сечі малими порціями. Кишкові розлади проявляються синдромом «роздратованої кишки» – частим рідким випорожненням. Нерідко при сальпінгіті відзначається різка болючість при статевому акті.

При підгострому сальпінгіті самопочуття покращується, зменшуються болі, температура тіла стає субфебрильною. Хронічний сальпінгіт може протікати на тлі задовільного загального стану, нормальної температури тіла, проте із збереженням стійкого болю. Загострення хронічного сальпінгіту провокуються перевтомою, переохолодженням, стресом, інтеркурентними інфекціями. Якщо сальпінгіт ускладнюється піосальпінксом, розвивається лихоманка гектичного типу, озноби, наростає інтоксикація, визначаються виражені симптоми подразнення очеревини. Розрив піосальпінксу та вилив гною в черевну порожнину може призвести до розлитого перитоніту.

Гонорейний сальпінгіт за течією мало відрізняється від септичної форми запалення, проте при гонореї, крім фалопієвих труб, уражаються уретра, цервікальний канал, парауретральні ходи, бартолінієві залози, пряма кишка. Хламідійний сальпінгіт протікає більш стерто, з явищами уретриту, цервіциту, ендометриту, деструктивним ураженням маткових труб. Після перенесеного хламідійного сальпінгіту, нерідко розвиваються позаматкова вагітність та безплідність. Сальпінгіт туберкульозної етіології має хронічний перебіг; загострення спостерігаються за казеозної форми процесу.

Діагностика сальпінгіту

З’ясування анамнезу дозволяє гінекологу пов’язати захворювання з ускладненими пологами, хірургічним перериванням вагітності, гінекологічними маніпуляціями, зміною статевого партнера тощо. При діагностиці сальпінгіту спираються комплекс даних фізикальних, лабораторних, інструментальних обстежень.

При гострому сальпінгіті гінекологічне дослідження різко болісне. Через передню черевну стінку пальпується одно-або двостороння інфільтрація в області придатків, без чітких меж через набряклість тканин. У разі хронічної форми, внаслідок склерозування та фіброзування, придатки стають малорухливими. При пельвіоперитоніті виявляються симптоми подразнення очеревини; скупчення ексудату в дугласовій кишені – вибухання та різка болючість заднього склепіння піхви.

Зміна периферичної крові при сальпінгіті характеризується лейкоцитозом зі зсувом лейкоформули вліво, збільшенням ШОЕ. Мікробіологічний аналіз уретри, піхви і цервікального каналу, що відокремлюється, дозволяє виявити збудників і визначити їх сприйнятливість до антибіотиків. Діагноз гонорейного, туберкульозного та хламідійного сальпінгіту може бути підтверджений методами ПЛР та ІФА.

За допомогою УЗД (трансвагінального, трансабдомінального) візуалізується потовщення фалопієвих труб, наявність спайок та випоту в малому тазі; при гідро-або піосальпінксі – пухлиноподібна зміна труби. УЗГСС показана з метою оцінки прохідності маткових труб при хронічному сальпінгіті. У разі накопичення ексудату в дугласовому просторі виконується пункція заднього склепіння піхви. Проведення діагностичної лапароскопії є доцільним для виключення гострого апендициту, позаматкової вагітності, розриву піосальпінксу, апоплексії яєчника.

Лікування сальпінгіту

Гострий сальпінгіт та виражене загострення хронічної форми потребує стаціонарного лікування. Важливими компонентами терапії сальпінгіту служать постільний режим, холод на ділянку гіпогастрія, дієта, що щадить. Призначення протимікробної терапії ґрунтується на результатах бактеріологічного посіву та з’ясування етіології сальпінгіту. Лікування може проводитися напівсинтетичними пеніцилінами, цефалоспоринами, фторхінолонами, аміноглікозидами, макролідами, тетрациклінами протягом 10-14 днів. Одночасно призначаються похідні нітрофуранів, протигрибкові засоби, НПЗЗ, інфузійна терапія, аутогемотерапія. Стимуляція метаболічних та мікроциркуляторних процесів проводиться запровадженням вітамінів, тіамінпірофосфату, екстракту алое, гіалуронідази.

Сальпінгіти, спричинені анаеробною флорою та трихомонадою, лікуються за допомогою метронідазолу; терапія туберкульозних та гонорейних сальпінгітів проводиться за принципами лікування туберкульозу та гонореї. При хронічному сальпінгіті та в період відновлення після гострого процесу широко використовується фізіотерапія – УВЧ, магнітотерапія, електрофорез, ультразвук, діадинамотерапія, водолікування (радонові, сульфідні, хлоридно-натрієві ванни, таласотерапія), теплолікування (озокеритотерапія), парафінотерапія, парафінотерапія, парафінотерапія. Сеанси голкорефлексотерапії при сальпінгіті сприяють зняттю больового синдрому та регресу патологічних змін.

При формуванні тубооваріальних пухлин проводять діагностичну лапароскопію; при необхідності виконують тубектомію або аднексектомію. Іноді вдаються до трансвагінального аспіраційно-промивного дренування та санації малого тазу.

Прогноз та профілактика сальпінгіті

Після перенесеного сальпінгіту часто страждає менструальна, статева та репродуктивна функції. У пацієнток нерідко спостерігається безпліддя, позаматкова вагітність, тазовий біль, зумовлений спайковим процесом.

Профілактичні заходи щодо сальпінгітів вимагають щадного проведення будь-яких гінекологічних втручань, пропаганди бар’єрної контрацепції та безпечного сексу, своєчасної ліквідації вогнищ екстрагенітальної та генітальної інфекції, правильного гігієнічного виховання дівчаток.