Синдром аспірації меконію

Синдром аспірації меконію – стан гострої дихальної недостатності внаслідок внутрішньоутробного влучення у легені дитини меконіальних мас із закупоркою просвіту бронхів. Характерний синюшний відтінок шкіри від народження, важке шумне дихання із западінням поступливих місць грудей. Стан розцінюється як тяжкий. Синдром аспірації меконію діагностується на підставі зовнішніх ознак дихальної недостатності, фізикального огляду та рентгенографічної картини. Лікування комплексне, спрямоване на механічне очищення бронхіального дерева, посилену оксигенацію та боротьбу з інфекційними ускладненнями.

Синдром аспірації меконію – ураження легенів новонародженого з високою ймовірністю смерті. Смертність досягає 10%, пов’язана з масивною аспірацією меконіальних мас та розвитком септичного стану. Частинки первородного калу визначаються в амніотичній рідині у 5-20% породіль, проте захворювання виникає не завжди. Синдром аспірації меконію зустрічається із частотою близько 2-4%. Зазвичай розвивається у доношених та переношених дітей, у недоношених зустрічається рідше у зв’язку з особливостями нервової системи, що практично виключають пасаж меконію у навколоплідні води. Є однією з найважливіших проблем сучасної педіатрії у зв’язку із багатофакторністю розвитку та труднощами терапії. Зокрема, нерідко необхідне тривале перебування дитини на ШВЛ, що може бути додатковою причиною розвитку резистентних до лікування пневмоній.

Хоча етіологія стану продовжує вивчатися, більшість дослідників схиляються до гіпоксичної природи синдрому аспірації меконію. Недолік кисню, що виник внутрішньоутробно або в процесі пологів, рефлекторно підвищує тонус парасимпатичної нервової системи. Одночасно відбувається централізація кровопостачання, тобто перерозподіл крові з переважною циркуляцією в життєво важливих органах (серце, легені, мозок) на шкоду решті органів і систем, у тому числі кишечнику. Ці два фактори в сумі призводять до гіпоксії судин брижі та рефлекторного розслаблення гладкої мускулатури кишечника. Як наслідок, відбувається пасаж першородного калу в навколоплідні води з подальшим потраплянням у легені.

Існує велика кількість можливих причин гіпоксії. Найчастіше дефіцит надходження кисню пов’язаний із патологією плаценти, оскільки саме плацентарний кровотік є джерелом кисню у внутрішньоутробному періоді розвитку. Як правило, йдеться про хронічну фетоплацентарну недостатність, обумовлену соматичними захворюваннями матері (зокрема, цукровим діабетом та артеріальною гіпертензією), патологією судин плаценти тощо. запускає описані вище механізми, що призводять до появи меконію у навколоплідних водах. Певну роль відіграє велика вага плода та мала кількість амніотичної рідини.

Синдром аспірації меконію може розвиватися з перших хвилин життя або за кілька годин і навіть днів після періоду уявного благополуччя. Багато в чому це залежить від того, як довго малюк відчував гіпоксію, перебуваючи в утробі матері. При появі симптомів дитина починає відчувати труднощі з диханням відразу після народження. Маля важко і шумно дихає, помітно западіння надключичних ямок, міжреберних проміжків та інших поступливих місць грудної клітки. Зовні дитина ціанотична, неспокійна, у важких випадках нервова система, навпаки, пригнічена, і пацієнт виглядає загальмованим. При відстроченому початку синдрому аспірації меконію спостерігаються самі симптоми, але час їх виникнення посідає пізніший період.

Первинна діагностика можлива ще під час планового обстеження під час вагітності. Кардіотографія плода чітко показує утруднення дихання малюка, у подібних випадках необхідне подальше обстеження та пошук причин гіпоксії, зокрема – аналіз амніотичної рідини для виявлення в ній часток меконію. Можливе вирішення питання про дострокове розродження. У процесі інтранатальної діагностики синдрому аспірації меконію привертає увагу зелений колір навколоплідних вод, коли частки меконію вдається візуалізувати. Також нерідко спостерігається зелений колір нігтів, шкіри та пуповини дитини, що, як правило, свідчить на користь тривалої внутрішньоутробної гіпоксії та важкого перебігу синдрому аспірації меконію.

Аускультативно педіатр прослуховує різнокаліберні хрипи, при перкусії легких ділянки приглушення чергуються з ділянками з коробковим звуком. Дані фізикального огляду підтверджуються рентгенографічно. На знімку визначаються ділянки ателектазу (спадання альвеол) та емфіземи (патологічного розширення дистальних відділів легень). Така картина є наслідком механічної закупорки частинками меконію просвіту дрібних бронхів, і навіть вторинного запального процесу, зумовленого токсичністю меконіальних мас. У важких випадках на рентгенограмі виявляється так звана «снігова буря», коли майже вся поверхня альвеол спадає, і залишається безліч розширених емфізематозно ділянок, нездатних забезпечити циркуляцію повітря.

Якщо синдром аспірації меконію діагностується ще до пологів, то вже в процесі розродження, коли народжується головка, необхідно відсмоктувати спеціальним катетером Де Лі. Одна тільки ця маніпуляція, виконана якомога раніше, дозволяє частково звільнити верхні дихальні шляхи та значно покращити оксигенацію. Після народження пацієнтам із синдромом аспірації меконію проводиться лаваж (введення фізіологічного розчину в трахею з подальшим відсмоктуванням до чистого виділення). За наявності вираженої дихальної недостатності показано підключення новонародженого до системи ШВЛ.

Важливо враховувати, що до моменту підключення ШВЛ легені повинні бути очищені, оскільки в іншому випадку можливе просування частинок меконію, що залишилися, в дистальні відділи з подальшим посиленням дихальної недостатності. З метою швидшого розправлення ділянок ателектазу призначається сурфактант, іноді – оксид азоту. Обов’язкове застосування антибіотиків, оскільки частим ускладненням синдрому аспірації меконію є аспіраційна пневмонія. У найважчих випадках виконується екстракорпоральна мембранна оксигенація. Усі маніпуляції проводяться у відділенні реанімації.

Прогноз та профілактика синдрому аспірації меконію

Основним фактором, який провокує розвиток синдрому аспірації меконію, є внутрішньоутробна гіпоксія, тому всі профілактичні заходи проводяться в період вагітності. Необхідна своєчасна діагностика та лікування фетоплацентарної недостатності та соматичних захворювань матері. Варто уникати переношування, що також підвищує ризик синдрому аспірації меконію. Прогноз захворювання несприятливий. Летальність становить 10%, діти, що вижили, надалі часто мають хронічні легеневі патології. Можливе відставання у розвитку внаслідок тривалої гіпоксії.