Синдром зригування у новонароджених

Синдром зригування у новонароджених – це функціональний розлад травлення, що виникає внаслідок анатомо-фізіологічної незрілості верхніх отелень ШКТ. До сприятливих факторів відносять недоношеність, вроджені захворювання, порушення техніки грудного вигодовування. Синдром проявляється відригуванням шлункового вмісту, відставанням у наборі ваги, при блюванні також відзначаються вегетативні ознаки. Для діагностики необхідні дані анамнезу та фізикального огляду, за показаннями призначають рН-метрію, УЗД та рентгенографію травного тракту. Лікування включає корекцію харчування, при наполегливих диспепсичних розладах застосовуються медикаменти.

Синдром зригування (регургітація) – найпоширеніша проблема у сучасній педіатрії, оскільки хоча б 1 епізод на добу буває у 50-67% новонароджених. Однак до 23% подібних випадків розглядаються батьками як звичайний для дитинства фізіологічний стан, що ускладнює своєчасне виявлення порушень роботи ШКТ. До 15% всіх регургітацій протікають безсимптомно та зникають спонтанно у міру дорослішання дитини. Блювота зустрічається набагато рідше – не більше ніж у 6% новонароджених, але має велике клінічне значення, оскільки є ознакою низки органічних захворювань у неонатології.

Синдром зригування, що виявляється у немовлят, здебільшого носить фізіологічний характер і зумовлений незрілістю верхніх відділів травної трубки. У новонароджених стравохід має форму вирви з розширенням догори, його анатомічні звуження виражені слабо, кут Гіса прямий (а не гострий, як у дорослих). Кардіальний відділ шлунка у малюків розвинений недостатньо (симптом «відкритої пляшки»), а тиск над нижнім стравохідним сфінктером підвищений. Також виділяють інші причини патології:

• Функціональні фактори. У здорових новонароджених буває фізіологічний гастроезофагеальний рефлюкс, який призводить до відригування після закінчення годування. Регургітація зазвичай провокується аерофагією (заковтування повітря під час їжі), метеоризмом, швидким зміною положення тіла дитини після годування.
• Органічні хвороби ШКТ. Синдром блювання і відрижка зустрічається у новонароджених, що страждають вродженими аномаліями кишечника. Найчастіше ці патологічні симптоми відзначаються при пілоростенозі, кишковій непрохідності. Викликати проблему можуть й інші аномалії розвитку кишечника.
• Родова травма. Поразка ЦНС і хребта — типова причина наполегливого блювання у практиці неонатологів. У новонароджених порушується робота блювотного центру та спостерігається тотальна дискоординація моторної активності стравоходу, шлунка. Регургітація входить до синдрому вегето-вісцеральних дисфункцій, зумовлених перинатальною енцефалопатією.
• Алергія. Зригування та блювання – основні симптоми алергічних хвороб у грудному віці. Розлади часто пов’язані із запровадженням нової суміші, але можуть виникати як реакція на грудне молоко. Диспепсія при алергії супроводжується шкірними висипаннями та респіраторними симптомами.

До групи ризику за функціональними порушеннями травної системи відносять недоношених та морфофункціонально незрілих новонароджених, дітей із вродженими аномаліями розвитку та спадковими захворюваннями. Висока ймовірність формування синдрому відрижки у новонароджених, чиї матері мають надлишок молока і регулярно перегодовують дитину в перші тижні життя. Ще одним фактором ризику називають ранній початок штучного вигодовування, неадекватний розрахунок кількості суміші на одне годування.

За механізмом розвитку відрижка принципово відрізняється від блювоти. У першому випадку регургітація вмісту шлунка відбувається пасивно, без напруження діафрагми та м’язів живота. Крім анатомічних особливостей, важливим фактором є дисбаланс іннервації шлунка і стравоходу, через що їх скорочення не скоординовані. При цьому новонароджений може виглядати абсолютно спокійним, оскільки відрижка не супроводжується вегетативними реакціями.

При блюванні в процес залучаються гладкі та скелетні м’язи, обов’язково з’являються провісники у вигляді нудоти, судинних реакцій, підвищеного слиновиділення тощо. З урахуванням основного механізму блювоту поділяють на рефлекторну, що виникає при подразненні периферичних нервових закінчень, центральну, спричинену ураженням головного мозку, та механічну, яка буває при обструктивних патологіях ШКТ.

Основна ознака – відригування цільного або створеного молока обсягом до 20-30 мл, що частіше відбувається після годування. Вміст шлунка має кислуватий запах, не містить сторонніх домішок (жовчі чи крові). При зригуванні новонароджений часто почувається добре. Рідше синдром супроводжується посиленням занепокоєння, примхою, плачем. Як правило, регургітація поєднується з румінацією – повторним ковтанням відригнутих мас.

При блюванні батьки помічають провісники – різке занепокоєння дитини, напруження м’язів черевного преса, збліднення шкіри, посилення потовиділення. У цьому за відригування шлункових мас відзначаються характерні гучні звуки. Об’єм вмісту може досягати 50-100 мл і більше. Зрідка можливе рвота фонтаном, при якій струмінь розбризкується на відстань близько 0,5 м. Такий симптом вказує на пілоростеноз.

Якщо симптоми функціональних розладів турбують дуже часто, вони негативно впливають на здоров’я новонародженого. Найпоширеніше ускладнення – відсутність набору ваги чи навіть зниження маси тіла, що стає наслідком нутритивної недостатності. Коли відрижка триває тривалий час, педіатри помічають затримку фізичного розвитку (в середньому у 15% дітей). На тлі нестачі їжі з’являються авітамінози, дефіцитна анемія.

Часті відрижки підвищують ризик аспіраційної пневмонії, яка провокується випадковим попаданням шлункового вмісту в дихальні шляхи. У новонародженого підвищується температура, спостерігається кашель та хрипке дихання, може бути ціаноз та ознаки гіпоксії. Багаторазове блювання супроводжується електролітними порушеннями та зневодненням, внаслідок чого у немовляти виникають аритмії, гіпокаліємічна нефропатія, зміни свідомості.

При функціональних розладах травлення неонатолог досить ретельно зібрати анамнез і провести фізикальне обстеження дитини. При нормальних показниках фізичного розвитку немовля добре додає у вазі, і батьки не помічають відхилень у поведінці, додаткове обстеження не потрібно. При виявленні грізних ознак органічної патології лікар призначає такі методи діагностики:

• 24-годинна рН-метрія. Дослідження використовується для підрахунку кількості та тривалості епізодів рефлюксу, визначення рефлюкс-індексу, диференціальної діагностики функціональної регургітації та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Діти грудного віку чутливість методу становить 54%, а специфічність — 71%, тому його потрібно доповнювати іншими дослідженнями.
• Рентгенографія ШКТ. При оцінці оглядової рентгенограми неонатолог може виявити порушення прохідності кишківника та діагностувати вроджену патологію. Рентгеноскопія органів травлення з контрастуванням рекомендована для уточнення характеру анатомо-функціональних змін травного тракту.
• УЗД стравоходу та шлунка. Ультразвукова візуалізація інформативна для верифікації пілоростенозу, при якому візуалізуються подовження воротаря, звуження його просвіту та потовщення м’язового шару. УЗД також показує перерозтягнення шлунка, наявність у ньому рідини, якими проявляється синдром.

Консервативна терапія

Більшість функціональних розладів успішно коригуються змінами у харчуванні та догляді за дитиною, не вимагають призначення медикаментів. Лікарі навчають маму грудному вигодовуванню та правильній техніці застосування до грудей, щоб новонароджений не заковтував повітря. Якщо немовля знаходиться на штучному вигодовуванні, його переводять на антирефлюксні суміші з підвищеним вмістом харчових волокон та клейковини.

Необхідно ретельно контролювати частоту та обсяг кожного годування. Якщо дитина жадібно накидається на груди або пляшечку і за раз з’їдає дуже багато молока, слід годувати його частіше. Таким чином немовля споживатиме оптимальний обсяг їжі, який не викличе у нього зворотного закидання вмісту шлунка. Після закінчення кожного годування рекомендовано потримати новонародженого у вертикальному положенні, щоб він відригнув повітря.

Лікарська терапія при відрижці показана, якщо немедикаментозні методи виявляються не ефективними, а частота регургітацій наростає. Неонатологи підбирають прокінетики для поліпшення шлунково-кишкової моторики, інгібітори протонної помпи та Н2-гістаміноблокатори для попередження рефлюксу. Якщо синдром зригування обумовлений алергією, застосовуються антигістамінні засоби 1-2 покоління, рідше призначаються мембраностабілізатори та гормони.

Хірургічне лікування

Допомога дитячого хірурга необхідна при вроджених аномаліях розвитку шлунково-кишкового тракту, які неможливо усунути консервативним шляхом. Оперативне втручання у найкоротші терміни показано при пілоростенозі та атрезії кишечника. Після відновлення прохідності кишкової трубки зникає механічне блювання, нормалізується процес травлення, новонароджений починає набирати вагу.

Синдром відрижки вважається «доброякісним» станом, який зникає до кінця першого року життя дитини, коли нормалізуються анатомо-функціональні показники ШКТ. Менш сприятливий прогноз для новонароджених із супутніми вродженими аномаліями, а також для дітей, у яких немедикаментозні заходи не дають очікуваного покращення стану. Профілактика регургітації включає дотримання правил вигодовування та догляду за малюком.