Цукрова залежність

Цукрова залежність – це сильний психологічний потяг до вживання продуктів, що містять рафінований цукор. Проявляється потягом до солодощів, погіршенням самоконтролю під час виборів їжі, переїданням, почуттям тривоги та втоми за відсутності солодких продуктів у раціоні. Діагностика проводиться методом опитування, а також за допомогою психологічних опитувальників, які оцінюють харчову поведінку. Лікування засноване на когнітивно-поведінковій, раціональній психотерапії. На початкових етапах можливе використання анксіолітиків, регуляторів апетиту.

Тяга до солодкого еволюційно виникла дуже давно: стародавня людина видобувала ягоди, фрукти, дикий мед, часом наражаючи на життя небезпеки. Багата вуглеводами їжа – джерело енергії, необхідний для відновлення сил, боротьби зі втомою та хворобою. У сучасному світі солодощі доступніші і є надлишком, а завдяки появі рафінованого (штучного) цукру тяга до нього посилилася. Психологічна цукрова залежність є у 70% населення. Поширеність найбільш висока серед дітей, молоді та людей середнього віку.

Цукрова залежність часто формується в дитячому віці, а з роками стає більш вираженою та усвідомлюваною. Вже в юнацтві вона провокує проблеми зі здоров’ям, тому робляться спроби обмеження кількості солодкого. Заборони лише посилюють емоційну напругу та потяг до вуглеводів. Існує кілька груп причин розвитку цукрової залежності:

1. фізіологічні. Вступаючи в організм, прості вуглеводи швидко всмоктуються, викликаючи підвищення рівня глюкози в крові. У відповідь виробляється велика кількість інсуліну, концентрація цукру швидко знижується. Такий «стрибок» викликає почуття голоду та втоми, що призводить до повторного вживання солодощів.
2. Психологічні. Звичка є насолоди буває зумовлена ​​досвідом, вихованням. Наприклад, коли дитина отримувала цукоровмісні продукти як нагороду за хорошу поведінку або як «заспокійливу» під час розлуки з мамою. Звичка нагороджувати себе та заспокоювати подібним чином може зберегтися на все життя.
3. емоційні. Глюкоза впливає обмін нейромедіаторів, зокрема, збільшує активність серотоніну. З’являється почуття задоволеності, зменшується пригніченість та тривога. Це сприяє тому, що в ситуації стресу або перевтоми у людини з’являється потяг до солодкого як джерела позитивних емоцій.

Цукрова залежність виникає внаслідок вживання рафінованого, очищеного цукру. У натуральних продуктах – фруктах, ягодах, меді – він перебуває у комплексі з баластними речовинами та іншими харчовими компонентами (з білками, жирами). Через це засвоєння вуглеводу відбувається повільніше, що дозволяє організму поступово виробляти невелику кількість інсуліну. Серйозних зрушень у метаболізмі немає.

У промислово виготовлених солодощах цукор міститься у великих кількостях і очищений від інших сполук, що робить його швидкозасвоюваним. Велика кількість глюкози, що надходить у мозок, стимулює викид серотоніну. Завдяки цьому нейромедіатору настрій стає більш рівним, знижується тривога та занепокоєння. Крім цього, рівень цукру в крові глюкоза стає джерелом енергії, тому збільшується фізична та розумова працездатність. Але незабаром інсулін різко знижує рівень цукру, з’являються ефекти дефіциту серотоніну – занепокоєння, пригніченість, втома.

У такий спосіб розвивається психологічна цукрова залежність. Еволюційно солодкий смак є приємним для людини (на відміну від гіркого). До цього додається досвід приємного емоційного стану після вживання солодощів. Бажання пережити задоволення знову формує потяг до солодкого. Здатність цієї речовини викликати фізичну залежність у людини (подібно до наркотиків) не доведена. У період помірності не формується абстинентний синдром, немає стану ейфорії під час вживання.

Для людей з цією проблемою характерна часта тяга до солодкого, переїдання. Епізоди поїдання солодощів стають компульсивними, не контрольованими. Поглинання їжі у великій кількості призводить до почуття провини, депресії. Поганий настрій, дратівливість, сльозливість, занепокоєння посилюються через 2 години після їди. В емоційно-вольовій сфері переважає заклопотаність їжею, потяг до цукрозміщуючих продуктів і нав’язливий страх ожиріння.

Залежність від цукру розвивається поетапно. Спочатку підвищується толерантність до кількості солодощів і виразності солодкого смаку. Наприклад, людині хочеться вже не просто печиво, а тістечко з кремом та шоколадом. Втрачається гострота смакових відчуттів, знижується відчуття задоволення від їжі. Потім втрачається контроль за кількістю солодкого. Часто поїдання відбувається за переглядом телевізора чи соцмереж, під час спілкування. Людина не пам’ятає, скільки саме вона з’їла, не помічає перекушування між основними прийомами їжі.

Далі залежний починає їсти цукрозміщувальні продукти, навіть коли не голодний. Це відбувається за компанію, від нудьги, «щоб не скривдити господиню». Втрата контролю проявляється швидким поглинанням їжі, нетерплячістю під час її приготування, звичкою «шматочувати». Іноді зустрічається «амнезія» – людина не пам’ятає, що вона вже їла сьогодні солодке. Ця інформація витісняється зі свідомості, оскільки пов’язана з переживанням провини та занепокоєння.

Цукрова залежність неминуче призводить до погіршення функціонування багатьох органів та систем. Цукор має високу енергетичну цінність, його надмірне вживання сприяє розвитку ожиріння, атеросклерозу, цукрового діабету, гіпертонічної хвороби. Список захворювань величезний. З боку психічної сфери також можливі ускладнення. Найчастіші – розлади харчової поведінки, депресія. Цукрова залежність здатна призвести до булімії, до аутоагресії (самопошкодження) через почуття провини та ненависті до себе.

Цукрова залежність виявляється на консультаціях психологів, психотерапевтів, лікарів-дієтологів. Ключові скарги пацієнтів – невдалі спроби скинути зайву вагу, потяг до жирної та солодкої їжі, знижений контроль харчової поведінки, епізоди переїдання, почуття провини. Як правило, залежність від цукру діагностується в комплексі з іншими розладами та захворюваннями такими як ожиріння, цукровий діабет, нервова булімія, депресія, поведінка, що самоушкоджує. Для обстеження використовуються психологічні опитувальники кількох груп:

1. Дослідження харчової поведінки. Використовуються тест для діагностики харчової залежності Станкушева, Голландський опитувальник харчової поведінки DEBQ. У осіб із цукровою залежністю – знижений рівень соціального функціонування, що проявляється у уникненні контактів через почуття сорому та невдоволення зовнішнім виглядом, недостатнє виконання обов’язків внаслідок переїдання. Також визначається тенденція використовувати солодощі як нагороду за досягнення та джерело позитивних емоцій.
2. Дослідження поведінки у стресі. Найбільш поширена методика – «Способи влаштовує поведінки» Р. Лазаруса. У пацієнтів як реакція на стрес діагностується схильність до неконтрольованого вживання солодкої їжі, притуплене відчуття ситості. Емоційна напруга отримує розрядку через стимуляцію смакових рецепторів та зміну активності гормонів, катехоламінів внаслідок підвищення кількості глюкози у крові. У цьому продуктивні методи боротьби зі стресом (аналіз ситуації, зміна поведінки) недоступні.
3. Дослідження особистісних особливостей. Можуть бути використані різні методики: опитувальник Міні-мульт Л.М. Собчик, Шпитальна шкала тривоги та депресії, тест особистісних розладів В. П. Дворищенка та інші. Особисті розлади діагностуються у 50-55% пацієнтів. З них у 30% визначається ананкастний тип особистості із надцінними ідеями, упертістю, занепокоєнням. У 25% виявляється тривожний і тривожно-депресивний розлад.

Терапія поєднує дієтологічні та психологічні методи. При складанні програми лікування враховується тип харчової поведінки, наявність ожиріння та супутніх емоційних розладів. Правильно підібрана допомога дає змогу виробити спокійне ставлення до солодощів, досягти нормалізації маси тіла на тривалий період. Лікування включає три види впливу:

1. Психотерапія. При виражених симптомах залежності застосовуються методи, націлені в першу чергу на усунення поведінкових симптомів: сугестія (навіювання), аверсивна психотерапія з формуванням негативного ставлення до солодкого. При помірних симптомах і відносної безпеки контролю за харчуванням застосовуються способи оптимальної психотерапії (із укладанням психотерапевтичного договору. Акцент робиться не так на зміст проблеми, а чи не реорганізацію особистості.
2. Дієтотерапія. Пацієнту надається інформація про ІМТ, рекомендовану швидкість зниження ваги, способи оцінки калорійності раціону та правильність її складання. Складається індивідуальна програма харчування з урахуванням смакових уподобань, але з поступовим скороченням кількості цукру. Пацієнти освоюють навичку ведення харчового щоденника. Проводиться робота зі зміни навичок харчування всієї родини. Важлива підтримка близьких, створення середовища, що підтримує здорове харчування.
3. Фармакотерапія. Призначаються препарати, що знижують тривогу та допомагають контролювати апетит. У клінічній практиці із цією метою часто застосовуються СІЗЗС. Вони сприяють виробленню нових харчових навичок, полегшують дотримання дієти, підвищують насичуваність, збільшують фізичну активність, сприяє зниженню маси тіла та зменшенню психопатологічної симптоматики (депресії, тривожності).

Ефективність лікування цукрової залежності залежить від мотивації пацієнта на одужання, його готовності змінювати звички харчування. Прогноз найсприятливіший при регулярній психотерапії протягом 3-5 років, підтримці сім’ї. Основний профілактичний захід – освоєння ефективних способів подолання стресу, дотримання принципів здорового харчування в сім’ї. Важливо не використовувати їжу як емоційну «віддушину» чи нагороду за перенесені випробування, а освоювати інші способи розслаблення та підтримки самого себе: розваги, подорожі, прогулянки, спорт.