Вагінальний кандидоз

Вагінальний кандидоз – Мікоз слизової оболонки піхви, що виникає при її колонізації штамами дріжджоподібних грибів Candida. У гострій стадії відзначаються почервоніння, набряк та свербіж вульви; болючість, печіння та свербіж у піхву; рясні, сирного виду виділення зі статевих шляхів; у хронічній – сухість та атрофія слизової оболонки, екскоріації, виражена ліхенізація. Діагноз вагінального кандидозу встановлюють за даними клінічної картини, мікроскопічного та культурального дослідження. При вагінальному кандидозі призначаються системні та місцеві антимікотичні засоби, полівітаміни, імуностимулятори.

Вагінальний кандидоз, або молочниця – різновид вагінальної грибкової інфекції, збудником якої є мікроскопічні дріжджоподібні грибки роду Кандіда Альбіканс (Candida albicans). Кандида-інфекція має велику значущість в акушерстві та гінекології у зв’язку з широким поширенням та збільшенням захворюваності в останні роки. Серед вагінальних інфекцій кандидоз стоїть на другому місці після бактеріального вагінозу. Вагінальний кандидоз зазвичай вражає жінок дітородного віку (вагітних – у 2-3 рази частіше), до початку менархе та в постменопаузі зустрічається рідко. Дріжджова інфекція піхви може існувати у формі безсимптомного кандидоносійства та справжнього вагінального кандидозу – гострого (тривалістю до 2 місяців) та хронічного рецидивуючого (що протікає більше 2 місяців).

Вагінальний кандидоз викликають умовно-патогенні дріжджоподібні гриби роду Candida, що мешкають на шкірі та слизових оболонках ротової порожнини, ШКТ, зовнішніх статевих органів та піхви здорових жінок. Зміна фаз росту (псевдоміцелію та бластоспор) дає грибкам можливість виживати в широкому температурному та кислотному діапазоні. Загибель кандид викликає кип’ятіння протягом 10-30 хв, обробка формаліном, мідним купоросом, карболової та борної кислоти. Наявність у грибів маннопротеїнової оболонки та ензимів (протеїназ та каталаз) дозволяє легше протистояти імунній системі макроорганізму.

Домінуючими збудниками вагінального кандидозу (у 75-80% випадків) виступають штами C. albicans, які мають великий патогенний потенціал. Вагінальний кандидоз, викликаний іншими видами (C. glabrata, C. tropicalis, C. krusei, C. parapsilosis) більш типовий для певних етнічних груп (представниць африканської раси) та географічних областей (узбережжя Середземного моря, Близького Сходу), що пов’язано зі специфікою мікробіоценозу слизових і шкіри, харчування та побутових умов.

Як правило, вагінальний кандидоз – це ендогенна інфекція, що розвивається в умовах безсимптомного кандидоносійства, зазвичай вагінального, рідше – на слизовій порожнині рота, кишечнику та шкірі. Наприклад, рецидивна форма вагінального кандидозу обумовлена ​​персистенцією кандид у кишечнику та періодичним надходженням збудника у піхву та його колонізацією. При вагінальному кандидозі псевдоміцелій кандид зазвичай проникає лише в поверхневі шари епітелію піхви, рідше торкається більш глибоких тканин з подальшим гематогенним поширенням та ураженням різних органів.

Появі вагінального кандидозу сприяє недостатність захисної системи організму-господаря, що виявляється зниженням місцевого імунітету піхви. Локальний імунодефіцит щодо антигенів кандид (зниження активності макрофагів та лімфоцитів) не дозволяє блокувати рецептори та ферменти грибів.

Вагінальний кандидоз зазвичай не супроводжується помітним зменшенням рівня лактобактерій та зміною нормальної мікрофлори піхви; Проте за утворення полімікробних асоціацій може поєднуватися з бактеріальним вагінозом.

До розвитку вагінального кандидозу сприяє порушення балансу статевих гормонів при вагітності, прийому гормональних контрацептивів, ендокринна патологія. Вплив коливання естрогенів і прогестерону на слизову оболонку піхви проявляється збільшенням концентрації глікогену в епітеліоцитах, стимуляцією їх чутливості до кандидів та більш ефективною адгезією грибів. Вагінальний кандидоз набагато частіше супроводжує різні стани, пов’язані з імуносупресією (ВІЛ-інфекцію, цукровий діабет, туберкульоз, гіповітаміноз, надмірне застосування антибіотиків, кортикостероїдів, цитостатиків, променевої терапії та ін.). Вагінальний кандидоз може бути асоційований з атопічними проявами (алергічним ринітом, харчовою алергією).

Похибки харчування, застосування гігієнічних засобів (прокладки, тампони), носіння тісного одягу не є важливими чинниками розвитку вагінального кандидозу. Існує можливість передачі кандида-инфекции новонародженому під час проходження через родові шляхи хворої матері; можливий статевий шлях зараження; ризик інфікування вищий за частих орально-генітальних контактів.

При кандидоносійстві немає клінічних проявів, пацієнтки скарг, зазвичай, не пред’являють. При гострому вагінальному кандидозі виникають густі біло-сірі виділення з піхви, сиру з кислим запахом. Уражена вагінальним кандидозом слизова оболонка набрякла, гіперемована та схильна до кровоточивості. На ній відзначаються різко відмежовані або округлі, що зливаються один з одним, і овальні вогнища сирного нальоту і плівок, розміром від точкових до 5-7 мм в діаметрі. У гострій фазі нальоти щільно прикріплені до слизової оболонки і насилу зчищаються з оголенням блискучої ерозованої поверхні з фестончастим краєм; пізніше легко знімаються, виділяючись із статевих шляхів. Типовим для вагінального кандидозу є свербіж та печіння в ділянці вульви, що посилюються під час менструації, після фізичної активності, водних процедур. Пацієнток також турбують різкі болючі відчуття при статевому акті.

При хронічному вагінальному кандидозі можлива відсутність характерних виділень, відзначаються невелика гіперемія слизової оболонки, мізерні плівки та сухі ерозії, виражена ліхенізація та екскоріація. Слизова оболонка стає в’ялою, атрофічною, вхід у піхву звужується, можуть з’явитися геморагічні висипання. Хронічна форма має тривалий багаторічний перебіг.

Вагінальний кандидоз зазвичай поширюється на зовнішні та внутрішні статеві органи, сечівник з розвитком кандидозного вульвовагініту, цервіциту та уретриту. Вагінальний кандидоз може бути причиною переривання вагітності (мимовільного викидня, передчасних пологів), розвитку ендометриту в післяпологовому періоді, безпліддя.

Діагноз вагінального кандидозу підтверджують наявність клінічних ознак інфекції та виділення культури грибів зі слизової оболонки піхви під час мікробіологічного дослідження. Огляд шийки матки та піхви за допомогою дзеркал виявляє гіперемію, набряклість слизової, сіро-білі сирні нальоти в її складках. При фарбуванні розчином Люголя проявляються дрібноточкові вкраплення та виражений судинний малюнок. Виділення при вагінальному кандидозі виявляються приблизно у 76% випадків, свербіж – у 32%.

При мікроскопічному дослідженні мазка визначаються округло-овальні, місцями клітини, що брунькуються. При бакпосеве на середу Сабуро виявляються опуклі блискучі білі колонії округлої форми. Проводиться видова ідентифікація грибів та визначення їх чутливості до препаратів, комплексна ПЛР-діагностика та ІФА на збудників ІПСШ. При необхідності обстеження доповнюють бактеріологічним дослідженням сечі та мазка уретри на мікрофлору, аналізом калу на дисбактеріоз, визначенням цукру крові, УЗД органів малого тазу, черевної порожнини та сечового міхура.

Комплексне лікування вагінального кандидозу включає вплив на збудника – гриби Candida, елімінацію провокуючих факторів, терапію супутньої патології.

При вагінальному кандидозі системно та місцево застосовуються різні групи протигрибкових засобів: полієнові антибіотики (ністатин, натаміцин), антимікотики імідазольного та триазольного ряду (клотримазол, кетоконазол, флуконазол, ітраконазол). Хороші результати в лікуванні вагінального кандидозу показує флуконазол, що має широкий спектр фунгістатичної дії, не дає побічного ефекту на синтез стероїдів та метаболізм. Ефективність перорального перорального прийому високої дози дає перевагу перед іншими антимікотиками.

При легкій течії показані місцеві препарати (міконазол, клотримазол) у вигляді крему, вагінальних свічок та таблеток. При хронічній інфекції приймання системних протигрибкових препаратів повторюють певними курсами. Переважно призначення малотоксичних форм антимікотиків вагітним (натаміцину, ніфурателу інтравагінально) та в дитячому віці (ніфурателу в аплікаціях та інтравагінально, флуконазолу перорально).

Терапія вагінального кандидозу може бути доповнена місцевим застосуванням дезінфікуючих та протизапальних засобів – розчинів бури в гліцерині, перманганату калію та нітрату срібла у вигляді ванн та спринцювання. При вагінальному кандидозі полімікробного генезу призначаються комбінації антимікотиків із метронідазолом. Проводиться корекція імунітету імуностимулюючими засобами, показаний прийом полівітамінів. Лікування від вагінального кандидозу визначається зникненням клінічних ознак та негативним результатом мікробіологічного дослідження.

Профілактика вагінального кандидозу полягає в усуненні умов його розвитку: обмеження прийому КОК, антибіотиків, цитостатиків; медикаментозної корекції імунодефіциту, ендокринопатій та іншої супутньої патології, профілактичному обстеженні жінок гінекологом.