Головна / unsorted / Зовнішній отит

Зовнішній отит

Зовнішній отит – Запалення зовнішнього вуха дифузного або обмеженого характеру. Обмежений зовнішній отит проявляється утворенням фурункула з різко вираженим больовим синдромом у стадії інфільтрації та можливістю розвитку фурункульозу при його розтині. Дифузний зовнішній отит характеризується розлитим запаленням слухового проходу, яке супроводжується болем та розпиранням у вусі, серозним, а потім гнійним відокремлюваним. З метою діагностики зовнішнього отиту проводиться огляд та пальпація привушної області, отоскопія, аудіометрія, бакпосів, що відокремлюється з вуха. Лікувальні заходи при зовнішньому отиті полягають у промиванні слухового проходу антисептиками, закладанні в нього турунду з лікарськими препаратами, проведенні загальної антибіотикотерапії, протизапального та імуностимулюючого лікування.

Загальні відомості

Зовнішнє вухо є периферичною частиною слухового апарату людини. Воно складається із зовнішнього слухового проходу, що має хрящову та кісткову частини, та вушної раковини. Від порожнини середнього вуха зовнішнє вухо відокремлено барабанною перетинкою. При локальному запаленні зовнішнього слухового проходу говорять про обмежений зовнішній отит. Він є гнійно-запальним процесом в області волосяного фолікула — фурункул. Розлите запалення слухового проходу, що охоплює його хрящову та кісткову частину, в отоларингології зветься дифузного зовнішнього отиту. Дифузний зовнішній отит характеризується запальними змінами як у шкірі, так і в підшкірній жировій клітковині слухового проходу, що може супроводжуватися запаленням барабанної перетинки.

Зовнішній отит

Причини виникнення зовнішнього отиту

Причиною зовнішнього отиту є інфікування зовнішньої шкіри слухового проходу. Збудником обмеженого зовнішнього отиту найчастіше є піогенний стафілокок. Дифузний зовнішній отит може бути викликаний стафілококами, гемофільною паличкою, пневмококами, клебсієллою, синьогнійною паличкою, моракселою, грибками роду Candida та ін. Найбільш часто занесення інфекції в слуховий прохід з розвитком зовнішнього отиту отите, гнійному лабіринтіті.

Проникненню збудника всередину шкірного покриву, що вистилає зовнішній слуховий прохід, здійснюється у місцях ушкоджень та мікротравм. У свою чергу травмування шкіри слухового проходу можливе при травмі вуха, наявність у ньому стороннього тіла, попаданні агресивних хімічних речовин, неправильному проведенні гігієни вуха, самостійних спробах вилучення сірчаної пробки, розчісуванні вуха при сверблячих дерматозах (екземі, кропивниці, атопічному дерматі) та цукровому діабеті.

Виникненню зовнішнього отиту сприяє постійне зволоження слухового проходу водою, що потрапляє в нього, що призводить до зниження бар’єрної функції шкіри. Сприятливим тлом для розвитку зовнішнього отиту також є зниження загальних захисних сил організму, що спостерігається при авітамінозі, імунодефіцитних станах (наприклад, при ВІЛ-інфекції), хронічних інфекціях (туберкульоз, сифіліс, хронічний тонзиліт, хронічний пієлонефрит), сильному переуті ).

Обмежений зовнішній отит

Симптоми обмеженого зовнішнього отиту

У своєму розвитку обмежений зовнішній отит проходить ті самі стадії, що і фурункул на поверхні шкіри. Однак замкнутий простір і рясна іннервація слухового проходу, в якому розташовується фурункул при зовнішньому отиті, зумовлюють деякі особливості його клінічної картини. Зазвичай обмежений зовнішній отит починається з відчуття сильної сверблячки в слуховому проході, який потім переростає в біль. Збільшення розмірів фурункула вуха в стадії інфільтрації призводить до здавлення нервових рецепторів та швидкого наростання больового синдрому.

Болі у вусі при обмеженому зовнішньому отиті за своєю інтенсивністю перевершують болі, що відзначаються при гострому середньому отиті. Вони іррадіюють у скроню, потилицю, верхню та нижню щелепу, захоплюють усю половину голови з боку хворого вуха. Відзначається посилення больового синдрому при жуванні, що у деяких випадках змушує пацієнта із зовнішнім отитом відмовитися від їди. Характерно збільшення інтенсивності болю у нічний час, у зв’язку з чим відбувається порушення сну. Інфільтрація при обмеженому зовнішньому отиті може досягати значного обсягу. При цьому фурункул повністю перекриває просвіт слухового проходу і призводить до зниження слуху (глухості).

Розтин фурункула при зовнішньому отиті супроводжується закінченням гною з вуха та різким зменшенням больового синдрому. Однак при розтині фурункула часто відбувається обсіменіння інших волосяних фолікулів слухового проходу з утворенням множинних фурункулів і розвитком фурункульозу, що відрізняється завзятим течією і стійкістю до терапії. Множинні фурункули при зовнішньому отиті призводять до повної обтурації слухового проходу та посилення клінічних симптомів захворювання. Розвивається регіонарний лімфаденіт. Можлива поява набряклості в завушній ділянці та відстовбурчення вушної раковини, що потребує диференціювання зовнішнього отиту від мастоїдиту.

Діагностика обмеженого зовнішнього отиту

Насамперед отоларинголог проводить огляд вуха та отоскопію. Під час огляду лікар здійснює відтягування вушної раковини, що при зовнішньому отиті призводить до появи різкого болю у вусі. Виникнення болю при натисканні на козелок вуха говорить про локалізації обмеженого зовнішнього отиту на передній стінці слухового проходу. Різка болючість при пальпації за вухом свідчить на користь того, що фурункул розташовується на задній верхній стінці слухового проходу. При зовнішньому отіті в області нижньої стінки різко болісна пальпація над кутом нижньої щелепи.

Отоскопія при обмеженому зовнішньому отиті виявляє наявність у слуховому проході фурункулу. На початковій стадії зовнішнього отиту фурункул має вигляд припухлості червоного кольору. Дозрілий фурункул практично перекриває слуховий прохід, після його відкриття отоскопія виявляє гній і наявність кратерообразного отвору на вершині інфільтрату.

Аудіометрія та дослідження слуху камертоном у пацієнтів з обмеженим зовнішнім отитом визначає кондуктивний тип приглухуватості та латералізацію звукопроведення у бік ураженого вуха. Для визначення збудника проводиться бактеріологічний посів гною з фурункулу. Диференціювати обмежений зовнішній отит слід від інших видів отиту, епідемічного паротиту, мастоїдиту, екземи зовнішнього вуха.

Лікування обмеженого зовнішнього отиту

У стадії інфільтрації обмеженого зовнішнього отиту проводять туалет зовнішнього вуха та обробку ураженої ділянки нітратом срібла. У слуховий прохід вводять турунду з антибактеріальною маззю. Вухо закопують вушними краплями, що містять антибіотик (неоміцин, офлоксацин та ін.). Для зняття больового синдрому призначають анальгетики та протизапальні препарати. Можливе застосування УВЧ-терапії. Дозрілий фурункул може бути розкритий за допомогою розрізу. Після його розтину зовнішній слуховий прохід промивають розчинами антибіотиків та антисептиків.

При зовнішньому отіті з множинними фурункулами показана антибіотикотерапія. При підтвердженні стафілококової природи отиту застосовують антистафілококовий анатоксин або вакцину. З метою підвищення імунітету рекомендовано вітамінотерапію, імунокорегуюче лікування, процедури УФОК або ВЛОК, аутогемотерапію.

Дифузний зовнішній отит

Симптоми дифузного зовнішнього отиту

Дифузна форма зовнішнього отиту починається з відчуття розпирання, сверблячки та підвищення температури в слуховому проході. Незабаром виникає больовий синдром, який супроводжується іррадіацією болю на всю половину голови та її значним посиленням під час жування. Виражений больовий синдром при дифузному зовнішньому отиті призводить до порушення сну та анорексії. Значна набряклість запалених стінок слухового проходу звужує його просвіт і є причиною зниження слуху. Дифузний зовнішній отит супроводжується невеликою кількістю виділень з вуха, які на початку мають серозний характер, а потім стають гнійними. Зазначається збільшення регіонарних лімфовузлів. При тяжкому перебігу захворювання можливе поширення запального процесу на вушну раковину та м’які тканини привушної області.

Гострий період дифузного зовнішнього отиту триває 2-3 тижні. Потім на тлі лікування, що проводиться, або мимоволі може відбутися зменшення симптомів захворювання і повне одужання пацієнта. Також дифузний зовнішній отит може прийняти затяжний перебіг і перейти в хронічну форму. Зовнішній хронічний отит супроводжується утворенням рубців, які зменшують просвіт слухового проходу і можуть стати причиною стійкого зниження слуху.

Діагностика дифузного зовнішнього отиту

Виражена болючість при натисканні на козелок, відтягуванні вушної раковини, пальпації в завушній ділянці та над кутом верхньої щелепи свідчить про розлите запалення слухового проходу. Отоскопія при дифузному зовнішньому отиті виявляє тотальне почервоніння і набряклість шкірного покриву, що вистилає слуховий прохід, наявність ерозій з відокремлюваним серозним. У пізнішому періоді зовнішнього отиту виявляється обтурація слухового проходу через виражений набряк його стін, візуалізуються виразки і тріщини, що виділяють зеленувато-жовтий гній. Аудіометрія свідчить про наявність приглухуватості за кондуктивним типом. Латералізація звуку відбувається до хворого вуха. Бактеріологічне дослідження відокремлюваного з вуха дозволяє верифікувати збудника та встановити його чутливість до основних антибактеріальних препаратів.

Диференціальний діагноз дифузного зовнішнього отиту проводять з гнійним середнім отитом, пикою, гострою екземою та фурункулом слухового проходу.

Лікування дифузного зовнішнього отиту

Терапія дифузного зовнішнього отиту проводиться системним застосуванням антибіотиків, полівітамінних та антигістамінних препаратів. При необхідності здійснюється імунокорегуюче лікування. Місцеве лікування дифузного зовнішнього отиту полягає у веденні в слуховий прохід турунду з жовтою ртутною маззю, рідиною Бурова, антибактеріальними та гормональними мазями, закопуванні вушних крапель з антибіотиками. Гнійний характер відокремлюваного з вуха є показанням промивання слухового проходу розчинами антибіотиків.

Зовнішній отит грибкової етіології лікується протигрибковими препаратами системного та місцевого застосування.

Профілактика зовнішнього отиту

Для запобігання інфікуванню шкіри слухового проходу з розвитком зовнішнього отиту необхідно уникати розчісування вушної раковини, травмування вуха та попадання в нього сторонніх тіл. При купанні слід берегти вухо від потрапляння до нього води. У жодному разі не можна самостійно намагатися видалити стороннє тіло вуха, оскільки це часто призводить до травмування шкіри слухового проходу. Не слід очищати вухо від сірки не призначеними для цього предметами: шпилькою, зубочисткою, сірником, скріпкою тощо. Туалет вуха повинен проводитися спеціальною вушною паличкою на глибину не більше ніж 0,5-1 см від початку слухового проходу.