Бронхи. Легені

Бронхи (bronchi), розгалужуючись, утворюють так зване бронхове дерево (arbor bronchialis). Бронхове дерево складається з бронхів багатьох порядків розгалуження, просвіт яких поступово зменшується. Початком бронхового дерева в кожній легені є відповідно правий і лівий головні бронхи, що утворилися при роздвоєнні трахеї на рівні тіла IV грудного хребця. Головні бронхи за будовою подібні до трахеї.

Правий головний бронх (bronchus principаlis dеxter) коротший і ширший, ніж лівий, він має довжину 2–3 см, а діаметр дорівнює приблизно 15 мм. Правий головний бронх є ніби продовженням трахеї, тому сторонні предмети, які інколи потрапляють у трахею, найчастіше проникають у нього. Скелет правого головного бронха складається з 6–8 хрящових півкілець.

Лівий головний бронх (bronchus principаlis sinister) має довжину 4–5 см, а діаметр – 10–13 мм. Його скелет складається з 9–12 хрящових півкілець.

Правий головний бронх зверху огинає непарна вена, а над лівим головним бронхом проходить дуга аорти.  Обидва  головні  бронхи  входять  відповідно у ворота правої та лівої легень, де починають галузитись. Бронхи, як і трахея, мають задню перетинчасту стінку.

Головні бронхи розгалужуються на часткові бронхи (bronchi lobares) – це 1-й порядок розгалуження. Правий головний бронх розгалужується на три часткові бронхи, а лівий головний бронх – на два часткові бронхи. Часткові бронхи у кожній легені розгалужуються на 10 сегментних бронхів (bronchi segmentales) – це 2-й порядок розгалуження.

Сегментні бронхи галузяться дихотомічно на внутрішньосегментні (субсегментні) бронхи (bronchi intrasegmentales) – це 3–12-й порядок розгалуження Дистальні внутрішньосегментні бронхи розгалужуються на часточкові бронхи (bronchi lobulares) – це 13–16-й порядок розгалуження, їх діаметр дорівнює приблизно 1 мм. У часточці часточковий бронх галузиться на 15–20 кінцевих (термінальних) бронхіол (bronchioli terminales) діаметром 0,3–0,5 мм та довжиною до 1200 мкм – це 16–20-й порядок розгалуження. Кінцеві бронхіоли є останніми гілками бронхового дерева, в їх стінках відсутні хрящі.

По-перше, слід пам’ятати, що площа перетину кожного бронха, що галузиться, менша, ніж сума площ перетину його гілок. По-друге, зі зменшенням калібру бронхів при їх розгалуженні, у волокнисто-м’язово-хрящовій оболонці поступово зменшується частка хрящової тканини і збільшується частка гладких міоцитів. Поступово змінюється форма бронхових хрящів, утворюються окремі хрящові пластинки різної форми і величини, що з’єднуються між собою щільною волокнистою перетинкою.

В малих бронхах діаметром приблизно 1 мм та кінцевих бронхіолах хрящі відсутні. Гладкі м’язи, що розміщені між підслизовою основою і хрящами, утворюють два спіралеподібні шари, один з яких спрямований за годинниковою стрілкою, а другий – проти годинникової стрілки. Така конструкція м’язів бронхів забезпечує зміну їх діаметра та довжини під час дихання.

Бронхи мають подібну до трахеї будову, їхня стінка утворена чотирма оболонками: слизовою, підслизовою основою, волокнисто-м’язово-хрящовою та адвентиційною.

За калібром (діаметром) та особливостями будови стінок бронхи поділяють на головні, великі, середні, малі та кінцеві бронхіоли. Подаємо особливості їх будови.

У слизовій оболонці головних бронхів, на відміну від трахеї, є м’язова пластинка, що складається з внутрішнього колового і зовнішнього поздовжнього шарів гладких міоцитів. Ця пластинка розміщена між слизовою оболонкою і підслизовою основою. Слизова оболонка складок не утворює.

Великі бронхи мають діаметр від 15 до 5 мм. М’язова пластинка слизової оболонки добре розвинена, гладкі міоцити розташовані спіралеподібно, тому при їх скороченні слизова оболонка утворює поздовжні складки. Власна пластинка слизової оболонки складається з двох шарів. У внутрішньому тонкому шарі переважають колагенові волокна, багато кровоносних капілярів та лімфоїдних вузликів. Зовнішній сполучнотканинний шар містить значну кількість поздовжньо орієнтованих еластичних волокон, що утворюють суцільну еластичну мембрану. Еластичні волокна забезпечують розтягування бронхів та їх повернення у попередній стан при диханні. У підслизовій основі розміщені групами кінцеві відділи слизово-білкових бронхових залоз, які переважно розташовані в ділянках стінки бронхів, де хрящі відсутні. Волокнисто-хрящова оболонка утворена з окремих хрящових пластинок.

Середні бронхи мають діаметр від 5 до 2 мм. Товщина слизової оболонки, зокрема епітелію, зменшується у порівнянні з великими бронхами, але її складки добре виражені. М’язова пластинка слизової оболонки добре розвинена. У волокнисто-м’язовохрящовій оболонці є окремі острівці з гіалінового хряща, а місцями – з еластичного хряща. Натомість шар гладеньких м’язів потужніший, два його спіралеподібні пучки проходять у різних напрямках. У підслизовій основі є багато бронхових залоз та лімфоїдних вузликів.

Малі бронхи мають діаметр від 2 до 0,5 мм. Слизова оболонка цих бронхів вкрита дворядним війчастим епітелієм, м’язова пластинка потужна, а її м’язові пучки мають подібне до середніх бронхів спрямування. У стінці малих бронхів відсутні хрящі та бронхові залози. Зовнішньою оболонкою малих бронхів є адвентиція.

Кінцеві бронхіоли (bronchioli terminales) мають діаметр 0,5–0,3 мм і довжину до 1200 мкм. За будовою бронхіоли подібні до малих бронхів, але їх стінка тонша. Слизова оболонка вкрита одношаровим кубічним війчастим епітелієм, який розташований на тонкій базальній мембрані. М’язова пластинка добре розвинена, її гладком’язові пучки розташовані сіткоподібно, тому слизова оболонка складок не утворює. У тонкій підслизовій основі залягає гемокапілярна сітка. Адвентиційна оболонка дуже тонка.

Отже, кінцеві бронхіоли є останніми гілками бронхового дерева, що відповідає 18–20 порядку його розгалуження.

За міжнародною анатомічною номенклатурою виділяють такі часткові і сегментні бронхи, що утворюються в легенях при розгалуженні правого і лівого головних бронхів:

Правий головний бронх (bronchus principalis dexter) розгалужується на:

– правий  верхній  частковий  бронх  (bronchus lobaris superior dextеr), галузиться на:

– верхівковий сегментний бронх [Б І], bronchus segmentalis apicalis [B I];

– задній сегментний бронх [Б ІІ], bronchus segmentalis posterior [B II];

– передній сегментний бронх [Б ІІІ], bronchus segmentalis anterior [B III];

– середній  частковий  бронх  (bronchus  lobaris medius), галузиться  на:

– бічний сегментний бронх [Б ІV], bronchus segmentalis lateralis [B IV];

– присередній сегментний бронх [Б V], bronchus segmentalis medialis [B V];

– правий  нижній  частковий  бронх  (bronchus lobaris inferior dexter), галузиться  на:

– верхній сегментний бронх [Б VІ], bronchus segmentalis superior [B IV];

– присередній основний сегментний бронх, або серцевий бронх [Б VIІ], bronchus segmentalis basalis seu bronchus cardiacus [B VII];

– передній основний сегментний бронх [Б VIII], bronchus segmentalis basalis anterior [B   VIII];

– бічний основний сегментний бронх [Б ІХ], bronchus segmentalis basalis lateralis [B IX];

– задній основний сегментний бронх [Б Х], bronchus segmentalis basalis posterior [B X].

Лівий головний бронх (bronchus principalis sinister) розгалужується  на:

– лівий верхній частковий бронх (bronchus lobaris superior sinister), галузиться на:

– верхівково-задній сегментний бронх [Б I+ІI], bronchus segmentalis apicoposterior [B  I+II];

– передній сегментний бронх [Б IІI], bronchus segmentalis anterior [B III];

– верхній язичковий бронх [Б IV], bronchus lingularis superior [B IV];

– нижній язичковий бронх [Б V], bronchus lingularis inferior [B V];

– лівий нижній частковий бронх (bronchus lobaris inferior sinister), галузиться  на:

– верхній сегментний бронх [Б VI], bronchus segmentalis suрerior [B VI];

– присередній основний сегментний бронх, або серцевий бронх [Б VII], bronchus segmentalis basalis medialis seu bronchus cardiacus [B VII];

– передній основний сегментний бронх [Б VIII], bronchus segmentalis basalis anterior [B   VIII];

– бічний основний сегментний бронх [Б ІХ], bronchus segmentalis basalis lateralis [B IX];

–  задній основний сегментний бронх [Б Х], bronchus segmentalis basalis posterior [B X].

Легені

Легеня (pulmо, грецькою pneumon) – це парний орган дихання. Виділяють праву легеню (pulmo dexter) і ліву легеню (pulmo sinister). Легені є великими органами, що займають більшу частину грудної порожнини, розміщуючись відповідно у правій та лівій її половинах, з боків від середостіння. Права легеня ширша і коротша, ніж ліва. Тканина легені м’яка і пружна, на розтині має губчасту будову, бо в альвеолах міститься повітря. Колір легень у дітей блідо-рожевий, а у дорослих людей – з темно-синім відтінком та чорними вкрапленнями (плямами) – включеннями часточок вугілля та пилу, що відкладаються в сполучнотканинних перетинках легені, тому на поверхні легені добре помітні межі між основами часточок. Легеня вкрита нутрощевою плеврою – серозною оболонкою грудної порожнини.

Легеня має конусоподібну форму. В легені виділяють верхівку легені (apex pulmonis), яка виступає на 2–3 см вище рівня ключиці, і основу легені (basis pulmonis), що прилягає до діафрагми. Кожна легеня має три поверхні і два краї.

Зовнішня опукла поверхня легені, що прилягає до ребер, називається ребровою поверхнею (facies costalis), на ній можна побачити відбитки від ребер. Задньо-присередній відділ ребрової поверхні прилягає до тіл грудних хребців, тому її називають хребтовою частиною (pars vertebralis). Реброва поверхня позаду і присередньо плавно переходить на середостінну поверхню (facies mediastinalis). На цій поверхні помітне серцеве втиснення (imprеssio cardiаca), яке краще виражене на лівій легені. Нижня ввігнута поверхня легені, яка прилягає до діафрагми, називається діафрагмовою поверхнею (facies diaphragmatica).

Легеня має гострі передній і нижній краї. Передній край (margo anterior) відмежовує попереду реброву поверхню легені від середостінної поверхні, проходить від верхівки легені донизу. В нижній частині переднього краю лівої легені є серцева вирізка лівої легені (inсisura cardiaca pulmonis sinistrі). Знизу ця вирізка обмежована виступом – язичком лівої легені (lіngula pulmоnis sinistrі). Нижній край (margo inferior) відмежовує діафрагмову поверхню легені від ребрової та середостінної поверхонь.

Легеня складається з часток (lobi), які розділені глибокими щілинами. Поверхня частки легені, що розташована в глибині такої щілини, називається міжчасточковою поверхнею (facies interlobaris). Частка легені – це окрема анатомічна ділянка легені, що вентилюється одним частковим бронхом і має власний частковий судинно-нервовий комплекс.

Права легеня складається з трьох часток: верхньої частки (lobus superior), середньої частки правої легені (lobus medius pulmonis dextri) і нижньої частки (lobus inferior). Ліва легеня має тільки дві частки: верхню частку (lobus superior) і нижню частку (lobus inferior). Коса щілина (fissura obliqua) наявна на обох легенях і відокремлює верхню частку легені. Коса щілина починається в задньому відділі середостінної поверхні на 6–7 см нижче від верхівки легені (приблизно на рівні кінця остистого відростка ІІІ грудного  хребця),  переходить  позаду на  реброву  поверхню  і  прямує  косо  донизу,  вбік і вперед до нижнього краю легені на рівні переходу кісткової частини VI ребра в ребровий хрящ.

Звідси коса щілина проходить по діафрагмовій поверхні присередньо і дозаду, переходить на середостінну поверхню і прямує вверх до воріт легені. На правій легені є ще горизонтальна щілина правої легені (fissura   horizontalis   pulmonis   dextri),   вона   мілкіша і коротша. Ця щілина  відходить  від  косої  щілини на задній ділянці ребрової поверхні правої  легені, йде вперед майже горизонтально на рівні IV ребра аж до переднього краю легені, потім переходить на її середостінну поверхню, де закінчується попереду від воріт легені. Ця щілина відокремлює середню частку правої легені від верхньої частки. Нижньою межею середньої частки є коса щілина.

На ввігнутій середостінній поверхні кожної легені є видовжена вертикальна заглибина – ворота легені (hilum pulmonis). Угорі ворота легені ширші, а донизу звужуються. У ворота легені входять головний бронх, легенева артерія, по якій надходить у легеню венозна кров, бронхові гілки грудної аорти, нерви, а виходять дві легеневі вени, по яких тече артеріальна кров до лівого передсердя, та лімфатичні судини. Ці структури оточені сполучною тканиною. Висота воріт легені дорівнює 5–9 см, а їх верхня межа розташована на рівні V грудного хребця. Перелічені структурні компоненти, що галузяться в ділянці воріт легені, утворюють корінь легені (radix pulmonis). У ділянці кореня легені розташовано декілька внутрішньолегеневих лімфатичних вузлів.

Ворота правої та лівої легень топографічно різні. У воротах правої легені найвище розташований головний бронх, під ним і дещо попереду проходить легенева артерія, під нею залягає верхня легенева вена, а ще нижче і позаду – нижня легенева вена (абревіатура – БАВВ). У воротах лівої легені найвище проходить легенева артерія, під нею розташований головний бронх, попереду від головного бронха залягає верхня легенева вена, а найнижче розміщена нижня легенева вена (абревіатура – АБВВ).

Внутрішня будова легені

Кожна частка легені складається із сегментів (segmenti). Сегменти утворені з часточок (lobuli), а вони складаються з ацинусів (acinus), що за формою подібні до грона винограду. У легенях є шість трубчастих систем: бронхи, легеневі артерії та вени, бронхові артерії та вени, лімфатичні судини. Судини легень об’єднані в систему – внутрішньолегеневі кровоносні судини (vasa sanguinea intrapulmonaliа). Більшість розгалужень цих систем проходять паралельно, утворюючи судинно-бронхові пучки, які є основою внутрішньої топографії легені. Відповідно до судинно-бронхових пучків кожна частка легені складається з окремих ділянок, які називають бронхо-легеневими сегментами (segmenta bronchopulmonalia).

Бронхо-легеневий сегмент – це окрема анатомічна ділянка частки легені конусоподібної або пірамідальної форми, що вентилюється одним сегментним бронхом та його розгалуженнями і має власний судинно-нервовий комплекс. У кожному сегменті галузяться відповідна сегментна артерія та інші судини. Кожен сегмент відокремлений від сусідніх сегментів сполучнотканинними міжсегментними перетинками, в яких проходять сегментні вени. Верхівки сегментів спрямовані до воріт легені, а їх основи – до поверхні легені. Межі між сегментами на поверхні легені можна помітити за інтенсивністю “пігментації” міжсегментних перетинок.

За міжнародною анатомічною номенклатурою в правій та лівій легенях є по 10 сегментів .

Бронхо-легеневі сегменти правої легені:

– верхня  частка  (lobus  superior)  складається з трьох сегментів:

– верхівковий сегмент [C I], segmentum apicale [S I];

– задній сегмент [C II], segmentum posterius [S II];

– передній сегмент [C III], segmentum anterius [S III];

– середня частка (lobus medius) складається з двох сегментів:

– бічний сегмент [C IV], segmentum laterale [S IV];

– присередній сегмент [C V], segmentum mediale [S V];

– нижня частка (lobus inferior) складається з п’яти сегментів:

– верхній сегмент [C VI], segmentum superius [S VI];

– присередній основний сегмент, або серцевий сегмент [C VII], segmentum basale mediale seu segmentum cardiacum [S VII];

– передній  основний  сегмент  [C  VIII], segmentum basale anterius [S VIII];

– бічний основний сегмент [C IX], segmentum basale laterale[S IX];

– задній основний сегмент [C X], segmentum basale posterius [S X];

Бронхо-легеневі сегменти лівої легені:

– верхня  частка  (lobus  superior)  складається з п’яти сегментів:

– верхівково-задній сегмент [C I+II], segmentum apicoposterius [S I+II];

– передній сегмент [C III], segmentum anterius [S III];

– верхній язичковий сегмент [C IV], segmentum lingulare superius [S IV];

– нижній язичковий сегмент [C V], segmentum lingulare inferius [S V];

– нижня частка (lobus inferior) складається з п’яти сегментів:

– верхній сегмент [C VI], segmentum superius [S VI];

– присередній основний сегмент, або серцевий сегмент [C VII], segmentum basale mediale seu segmentum cardiacum [S VII;

– передній  основний  сегмент  [C  VIII], segmentum basale anterius [S VIII];

– бічний основний сегмент [C ІX], segmentum basale laterale [S IX];

–  задній основний сегмент [C X], segmentum basale posterius [S X].

Бронхо-легеневі сегменти побудовані з часточок (lobuli), яких у кожному сегменті приблизно 80, а у кожній легені – 800. Часточки розділені тонкими сполучнотканинними міжчасточковими перетинками. Часточка (lobulus) – це окрема анатомічна ділянка бронхо-легеневого сегмента, що вентилюється часточковим бронхом та його розгалуженнями і має власний судинно-нервовий комплекс.

За формою часточка нагадує багатогранну піраміду висотою приблизно 20–27 мм і шириною основи 9–21 мм. Вершини часточок спрямовані до воріт легені, а їх основи – до поверхонь легені. Більшість часточок розташована в легені поверхнево, тому їх основи можна побачити на поверхні легені у вигляді багатокутних ділянок – сотоподібної поверхні. У вершину часточки заходить часточковий бронх (bronchus lobularis) діаметром приблизно 1 мм, а також проходять часточкові артерії, вени, лімфатичні судини і нерви. Часточковий бронх галузиться на 15–20 кінцевих бронхіол (bronchioli terminales) діаметром приблизно 0,5–0,3 мм, якими й закінчується бронхове дерево.

Структурно-функціональною одиницею легень є легеневий ацинус (acinus pulmonalis), що складається газообмін між повітрям і кров’ю. Ацинус є територією розгалуження однієї кінцевої бронхіоли. Кожен ацинус оточений тонкою сполучнотканинною перетинкою. Отже, в одній легеневій часточці приблизно розміщено 15–20 ацинусів, а в одній легені їх є приблизно 15 000. Легеневий ацинус складається з п’яти частин:

– альвеолярних бронхіол, або дихальних бронхіол (bronchioli alveolares; bronchioli respiratorii) I, II, і III порядків розгалуження;

– альвеолярних ходів, або дихальних ходів (ductus alveolares; ductuli respiratorii) I, II, і III порядків  розгалуження;

– альвеолярних мішечків, або дихальних мішечків (sacculi alveolares; sacculi respiratorii);

– легеневих альвеол (alveoli pulmones);

– кровоносних капілярів, які тісно прилягають до альвеол.

Альвеолярні бронхіоли і альвеолярні ходи роздвоюються, тобто дихотомічно розгалужуються, до трьох порядків.

Альвеолярні бронхіоли І порядку утворюються при роздвоєнні кінцевої бронхіоли. За будовою стінки та розмірами альвеолярні бронхіоли подібні до кінцевих бронхіол, мають довжину 1200 мкм і діаметр 0,5–0,3 мм. Структурною особливістю цих бронхіол є наявність в їх стінці маленьких комірок – легеневих альвеол (alveoli pulmonis). Альвеолярні бронхіоли І порядку роздвоюються на альвеолярні бронхіоли ІІ порядку довжиною приблизно 800 мкм, але кількість альвеол в їх стінці збільшується. Ці бронхіоли роздвоюються на альвеолярні бронхіоли ІІІ порядку довжиною до 500 мкм, містять ще більше альвеол. Альвеолярні бронхіоли вистелені одношаровим кубічним епітелієм.

Прошарок гладеньких міоцитів у стінці альвеолярних бронхіол дуже тонкий і несуцільний. Стінки кінцевих і альвеолярних бронхіол оточені густою сіткою еластичних волокон, між якими розміщені пучки гладких міоцитів, тому при видиху бронхіоли не спадаються. Альвеолярні бронхіоли ІІІ порядку (інколи і ІІ порядку) роздвоюються – дихотомічно галузяться на альвеолярні ходи І, ІІ і ІІІ порядку. Діаметр альвеолярних ходів удвічі більший за альвеолярні бронхіоли і приблизно дорівнює 100 мкм. Альвеолярні ходи вистелені одношаровим плоским епітелієм. Альвеол дуже багато, вони тісно прилягають одна до одної. Вхід у кожну альвеолу з альвеолярного ходу оточений тонкими пучками гладких міоцитів.

Кожний альвеолярний хід ІІІ порядку (інколи ІІ порядку) дихотомічно розгалужується на два альвеолярні мішечки, кожний з яких складається з декількох альвеол.

Легенева альвеола (alveola pulmonis) – це відкрита заповнена повітрям комірка, через тонку стінку якої відбувається газообмін. Альвеоли розділені між собою тонкими сполучнотканинними міжальвеолярними перетинками товщиною 2–8 мкм. У кожній такій перетинці, що є фактичною стінкою двох сусідніх альвеол, розташована густа сітка кровоносних капілярів, еластичних, ретикулярних і колагенових волокон, а також клітини сполучної тканини.

Діаметр легеневих альвеол у дорослої людини дорівнює приблизно 280 мкм, а їх глибина становить 300–400 мкм. У немовлят діаметр альвеол не перевищує 150 мкм, а у старих людей досягає 300–400 мкм, бо зникають деякі міжальвеолярні перетинки. Вхід в альвеоли круглий, завдяки еластичним і ретикулярним волокнам, що оточують ці отвори. В стінці кожної альвеоли є 13–20 отворів діаметром 9–20 мкм – це пори Кона, за допомогою яких сполучаються  сусідні  альвеоли. У  кожній легені є приблизно 300–350 млн альвеол, а в обох легенях – 600–700 млн, тому загальна площа їх поверхонь коливається від 40 м2 при видиху до 120 м2 при вдиху. Доречно підкреслити, що загальна площа всіх кровоносних капілярів, які оточують альвеоли, становить приблизно 80 м2.

Альвеоли вистелені зсередини одношаровим плоским епітелієм, що лежить на тонкій базальній мембрані. Епітелій складається з двох типів клітин: малих респіраторних (дихальних) епітеліоцитів – альвеолоцитів І типу, і великих секреторних епітеліоцитів – альвеолоцитів ІІ типу. Усі ці клітини з’єднані між собою щільними замикальними контактами.

Малих респіраторних (дихальних) альвеолоцитів найбільше, вони вкривають до 97,5 % поверхні альвеоли. Це плоскі клітини, їх ядерна частина має товщину 5–6 мкм, а цитоплазматична частина – всього 0,2–0,3 мкм. Вони мають широкі цитоплазматичні відростки-вуалі довжиною до 10 мкм. Саме ділянки цих відростків пристосовані для газообміну. До цих ділянок базальної мембрани прилягають кровоносні капіляри.

Великі секреторні альвеолоцити розташовані переважно групами по 2–3 клітини в ділянках біля пор Кона. Це великі круглі клітини діаметром до 10 мкм з великим ядром. Апікальна поверхня цих альвеолоцитів виступає у просвіт альвеоли і вкрита короткими мікроворсинками. У цитоплазмі цих клітин є численні мітохондрії, рибосоми, лізосоми, елементи гранулярної ендоплазматичної сітки та комплексу Гольджі, мікротільця. Агранулярна (гладка) ендоплазматична сітка і комплекс Гольджі синтезують фосфоліпіди, які нагромаджуються у 2–10 шаруватих осміофільних пластинчастих тільцях, що оточені мембраною. У гранулярній ендоплазматичній сітці та в комплексі Гольджі виробляються ліпопротеїни і накопичуються в мультивезикулярних тільцях. Потім обидва типи цих тілець зливаються, а новоутворений фосфоліпопротеїновий комплекс виводиться на поверхню секреторного альвеолоцита шляхом екзоцитозу. Цей продукт є основним компонентом сурфактанту, який у вигляді тонкої плівки вкриває альвеоли зсередини. Ці клітини виконують ще й камбіальну функцію.

У стінці альвеоли є альвеолярні макрофагоцити, що мають моноцитарне походження і належать до макрофагічної системи організму. Вони виконують захисну функцію, фагоцитують сторонні частинки, антигени, сурфактант тощо. Макрофаги можуть мігрувати в просвіт альвеол і в тканину міжальвеолярних  перетинок.

Сурфактантний альвеолярний комплекс, або сурфактант – це тонка плівка, що вкриває альвеоли зсередини і контактує з повітрям, містить білки, полісахариди і фосфоліпіди. Сурфактант складається з двох фаз – мембранної та рідкої, або гіпофази. Мембранна фаза розташована поверхнево і складається з фосфоліпідів та білків. Безпосередньо поверхню альвеолоцитів вкриває рідка фаза, або гіпофаза, вона розташована глибше і побудована з розчинених у воді глікопротеїнів. Основна функція сурфактанту полягає в тому, що він, зменшуючи поверхневий натяг, запобігає злипанню альвеол під час видиху і забезпечує їх розширення при вдиху. Сурфактант запобігає проникненню рідини з капілярів в альвеоли, полегшує переміщення альвеолярних макрофагів та лімфоцитів, має бактерицидну дію і перешкоджає проникненню мікроорганізмів через стінки альвеол.

Стінку, що відокремлює альвеолу від кровоносного капіляра, називають повітряно-кров’яним, або аерогематичним бар’єром. Аерогематичний бар’єр, через який відбувається газообмін – зовнішнє дихання, дуже тонкий – 0,2–0,5 мкм. Цей бар’єр складається з наступних компонентів: сурфактант, цитоплазматична частина респіраторних альвеолоцитів, базальна мембрана альвеоли, базальна мембрана гемокапіляра, цитоплазматична частина ендотеліоцитів .