ЕЛЕКТРОЕНЦЕФАЛОГРАФІЯ

Визначення

1. Розділ електрофізіології центральної нервової системи (ЦНС), що вивчає біоелектричні процеси, пов’язані з виникненням активності в структурах мозку, переходом їх від відносного спокою до активного або гальмівного стану.
2. Метод електрофізіологічного дослідження функціонального стану головного мозку, який базується на реєстрації його біопотенціалів.

Основні застосування електроенцефалографії

• Визначення локалізації патологічного вогнища в головному мозку.
• Диференційна діагностика органічних і функціональних уражень ЦНС.
• Оцінка реакції активації кори головного мозку та орієнтувальних реакцій.
• Вивчення механізмів епілепсії та раннє виявлення епілептогенного вогнища при відсутності типових клінічних симптомів.
• Визначення ефективності терапії нейротропними, протисудомними і психотропними препаратами.
• Оцінка глибини наркозу під час оперативних втручань.
• Обґрунтування фізіологічної нешкідливості дії нових анестетиків на ЦНС.
• Оцінка оборотних чи необоротних змін мозку, зокрема для констатації смерті мозку.

Коротко про метод

• Реєструє біопотенціали мозку за допомогою електродів, розташованих на шкірі голови.
• Відображає електричну активність кори головного мозку у вигляді електроенцефалограми.
• Дозволяє виявляти патологічні зміни, які не завжди проявляються клінічно.

Електроенцефалографія є важливим діагностичним інструментом у неврології, психіатрії, анестезіології та нейрохірургії.