ІНФЕКЦІЯ-ВІЛ (ВІРУС ІМУНОДЕ ФІЦИТУ ЛЮ ДИНИ) – інфекція, що спричинюється одним із ряду споріднених ретровірусів, і проявляється різними клінічними станами від безсимптомного носійства до тяжких смертельних захворювань; необхідною умовою зараження є контакт з рідинами організму, що містять інфіковані клітини або плазму; вірус може перебувати в будь-яких рідинах та ексудатах, до складу яких входять плазма крові та лімфоцити: особливо в крові, сім’яній рідині, піхвових секретах, грудному молоці та слині; інфіковані клітини можуть досягнути клітин-мішеней нового організму внаслідок переливання крові, уколів голкою або контакту зі слизовими оболонками; ВІЛ інфікує велику популяцію Т-лімфоцитів, яка характеризується наявністю трансмембранного гліко протеїну Т4, або CD4; крім того, ВІЛ інфікує нелімфоїдні клітини (легеневі макрофаги, мікрогліальні клітини головного мозку, дендритичні клітини шкіри та лімфатичних вузлів); внаслідок цього змінюється кількість та порушується функціонування Т- і В-лімфоцитів, натуральних кілерів та моноцитів-макрофагів; виявлені три типи перебігу ВІЛ-інфекції: 1) титри антитіл визначаються у високих значеннях протягом всього періоду захворювання; 2) тривалий період (1-5 років), при якому виявляються антитіла, що змінюється фазою їх зникнення, і вони не визначаються методами імуноферментного аналізу та імуноблотингу; 3) пролонгований період (до 4 років) без формування антитіл, який закінчується підйомом титрів антитіл перед термінальною фазою інфекції; ВІЛ-інфекція характеризується різноманітними клінічними проявами; після зараження упродовж тривалого часу (до кількох років) може спостерігатися безсимптомне носійство з відсутністю антитіл; у цей час вірус залишається латентним або розмножується настільки повільно, що не розпізнається імунною системою; при цьому високочутливі методи, що застосовують ампліфікацію вірусної нуклеїнової кислоти (полімеразна ланцюгова реакція), дозволяють виявити інфекцію навіть тоді, коли антитіла до ВІЛ не визначаються; у деяких випадках упродовж 2–4 тижнів після зараження розвивається гострий мононуклеозоподібний синдром (первинна ВІЛ-інфекція), який триває 3–14 днів і супроводжується підвищенням температури, нездужанням, висипом, артралгіями та генералізованою лімфаденопатією; як правило, через 1–3 місяці виявляються антитіла до ВІЛ; в подальшому зазначені прояви зникають і може наступити безсимптомне носійство з присутністю антитіл; при цьому лімфаденопатія, звичайно, зберігається; на цій стадії у більшості випадків зменшується кількість CD4-лімфоцитів; у носіїв ВІЛ може розвиватися СНІД-асоційований комплекс симптомів, що не має характерних для СНІД опортуністичних інфекцій та пухлин; спостерігаються генералізована лімфаденопатія, схуднення, нездужання, переміжна гарячка, втомлюваність, хронічна діарея, лейкопенія, анемія, імуноопосередкована тромбоцитопенія, оральна бородавчаста лейкоплакія та кандидоз ротової порожнини; СНІД характеризується опортуністичними інфекціями і/або вторинними злоякісними новоутвореннями – саркома Капоші, неходжкінська лімфома, особливо первинна лімфома головного мозку.