ХЛОР

ХЛОР – Cl; хімічний елемент VІІ групи періодичної системи Менделєєва; належить до галогенів; природний Х. складається із двох стабільних ізотопів з масовими числами 35 (75,77 %) і 37 (24,23 %); відомі 9 його радіоактивних ізотопів з масовими числами від 32 до 41 і два ізомери; Х. є головним аніоном позаклітинної рідини; у нормі його рівень у плазмі крові становить 95– 108 ммоль/л; в організм надходить з їжею, з продуктами, багатими на сіль; добова потреба дорослої людини в іонах Cl- становить біля 215 ммоль; значною мірою метаболізм та фізіологічна функція хлоридів визначається обміном натрію та гідрокарбонатних йонів (НСО3); важлива роль Х. в підтриманні осмолярності плазми та регуляції кислотно-основного стану крові; Х. належить до сильнодіючих отруйних речовин з переважним ураженням органів дихання; Х. знижує неспецифічну резистентність організму, порушує окислювально-відновлювальні процеси, причинює гіпоксію, знижує резерв сурфактанту у великих альвеолоцитах, сприяє переходу гострого запалення у хронічне на базі таких змін, як абсцедування, утворення бронхоектазів, карніфікації та деформації бронхів; отруєння Х. зумовлює низку респіраторних синдромів: гострий ларингіт, трахеобронхіт, токсичний набряк легень, гостру дифузну інтерстиціальну пневмонію (гостру хімічну пневмопатію), вторинну інфіковану хімічну пневмонію, конгестивний ателектаз та гостру респіраторну недостатність; після гострих уражень Х. можуть розвиватися пізні ускладнення: хронічний бронхіт, легеневий склероз та емфізема легень.