ХОЛЕРА

ХОЛЕРА – гостре інфекційне захво рювання. яке характеризується ура жен ням шлунково-кишкового тракту, порушенням водно-сольового обміну і зневодненням організму внаслідок втрати рідини і солей з калом і блювотними масами. Збудник Х. – холерний вібріон Vibrio cholerae Pacini 1854. Розрізняють два біотипи: класичний – Vibrio cholerae biovar cholerae i Ель-Тор – Vibrio cholerae biovar eltor. Вібріони містять термостабільні Оантигени (соматичні) і термолабільні Н-антигени. Останні є груповими, а за О-антигенами холерні вібріони поділяються на 3 серологічних типи: тип Огава (містить антигенну фракцію В), тип Інаба (містить фракцію С) і проміжний тип Гікошима (містить обидві фракції – В і С). Ці серологічні типи спостерігаються як у класичних вібріонів, так і в біотипу Ель-Тор. Місце розмноження збудника Х. – кишечник людини. Джерелом інфекції є хвора людина і віб ріоносій. При Х. спостерігається вібріо носійство після перенесеної хвороби, часто спостерігаються стерті і атипові форми, а також здорове вібріоносійство. Зараження відбувається при проникненні холерних вібріонів в шлунково-кишковий тракт із зараженою водою або харчовими продуктами. Не виключається також можливість зараження при безпосе редньому контакті з хворим, коли збудник може бути занесений до рота руками, забрудненими виділеннями хворого або вібріоносія, а також при передачі збудників Х. мухами. Захворювання розвивається лише тоді, коли холерні вібріони не гинуть у кислому середовищі вмісту шлунка і поступають у просвіт тонкої кишки, де інтенсивно розмножуються внаслідок лужної реакції середовища і високого вмісту продуктів розщеплення білків. Виникнення холерного синдрому пов’язано з наявністю у вібріона двох речовин: 1) ентеротоксину (холерогену) і 2) нейрамінідази. Інкубаційний період коливається від кількох годин до 5 діб (частіше 2–3 дні). За вираженістю клі нічних проявів розрізняють стерту, легку, серед ньої тяжкості, тяжку і дуже тяжку форми, що визначається ступенем зневоднювання організму. Виділяють такі ступені зневоднювання: І ступінь, коли хворі втрачають об’єм рідини, що дорівнює 1–3 % маси тіла (стерті і легкі форми); ІІ ступінь – втрати досягають 4–6 % (форма середньої тяжкості); ІІІ сту пінь – 7–9% (тяжка) і ІV ступінь зневоднювання з втратою більше 9 % відповідає дуже тяжкому перебігу. Ускладнення: гостра ниркова недостатність, набряк легень, повторний колапс.