Глосарій

О. СХЕМАТИЧНЕ – фізична модель ока, яка являє собою оптичну систему із середовищами, характеристики яких відповідають середнім фізіологічним константам реального ока.

О. РЕДУКОВАНЕ – спрощена фізична модель ока, яка являє собою оптичну систему, що має тільки одну заломну поверхню.

О. МЕЛАНХОЛІКА – див.: Атанассіо симптом.

О. ДОМІНУЮЧЕ – див.: Око ведуче.

О. ВЕДУЧЕ – око, що функціонально переважає в акті бінокулярного зору.

О. БИЧАЧЕ – див.: Буфтальм.

О. АМАВРОТИЧНЕ КОТЯЧЕ – при освітленні зіниці в ній появляється жовтувате світіння; спостерігається при ретинобластомі, при наявності ексудату в склоподібному тілі та при деяких інших захворюваннях ока.

ОКО (OCULUS) – периферійний орган для сприйняття світлових подразнень; складається з власне О. (очного яблука) і допоміжних частин (орбіти, повік, слізних органів і м’язів, що рухають О.).

ОКЛЮЗІЯ АОРТОКЛУБОВА – див.: Леріша синдром.

ОКЛЮЗІЯ (у стоматології) – змикання зубів верхньої та нижньої щелеп при різних рухах останньої.

ОКЛЮЗІЙНО-ГІДРОЦЕФАЛЬНИЙ СИНДРОМ – див.: Оклюзійний синдром.

ОКЛЮЗІЙНИЙ СИНДРОМ – симптомокомплекс гіпертензії, зумовлений оклюзією шляхів циркуляції цереброспінальної рідини; основними клінічними проявами О. с. є напади сильного головного болю, який супроводжується блюванням, брадикардією, периферійними вазомоторними реакціями; під час…

ОКЛЮЗІЙНИЙ ЕФЕКТ – при закритті зовнішнього слухового проходу в осіб, що нормально чують, спостерігається покращання сприйняття звуків через кістку; застосовується для диференційної діагностики уражень органа слуху.

ОКЛЮЗІЙНЕ ПОЛЕ – поверхня, у межах якої відбуваються контакти зубів при різних рухах нижньої щелепи.

ОКЛЮЗІЙНА ПЛОЩИНА – поверхня, яка проходить через ріжучі краї перших різців нижньої щелепи та дистальні щічні горби третіх молярів.

ОКЛЮЗІЙНА КРИВА – лінія, що проходить через точки змикання зубів.

ОКІСНІ РЕФЛЕКСИ – див.: Періо стальні рефлекси.

ОКІСТЯ – див.: Періост.

ОКІСНИЙ РЕФЛЕКС – див.: Періостальний рефлекс.

ОКИСЛЮВАНІСТЬ ВОДИ – санітарний показник якості води, який виражається кількістю кисню (у міліграмах), необхідного для окислення органічних речовин, що містяться в 1 л води.