Глотка

Глотка (pharynx) є частиною травної трубки, по якій їжа потрапляє з ротової порожнини у стравохід. Окрім того, через глотку проходить повітря з носової порожнини в гортань і звідти під час дихання. Глотка має вигляд лійкоподібного каналу довжиною 11–12 см, оберненого догори широким кінцем  і  сплющеного  у  передньозадньому  напрямку. Глотка розташована попереду шийного відділу хребта, починаючи від зовнішньої основи черепа до рівня між VІ i VII шийними хребцями, де вона звужується і переходить у стравохід. Це місце називається глотково-стравохідним звуженням (constrictio pharyngooesophagealis). У глотці розрізняють п’ять стінок: верхню, задню, дві бічні і передню.

Верхня стінка глотки, що називається склепінням глотки (fornix pharyngis), зростається з зовнішньою основою черепа попереду від великого отвору потиличної кістки. Глотка прикріплюється позаду до глоткового горбка на основній частині потиличної кістки (у цьому місці склепіння переходить у задню стінку глотки), з боків – до кам’янистих частин скроневих кісток (попереду від зовнішнього отвору сонного каналу), попереду – до присередніх пластинок крилоподібних відростків клиноподібної кістки.

Задня стінка глотки прилягає до передньої поверхні тіл шийних хребців, але вона відокремлена від них та передхребтових м’язів шиї передхребтовою пластинкою (lamina  prevertebralis)  шийної  фасції. З боків від глотки проходять судинно-нервові пучки шиї – сонна артерія, внутрішня яремна вена і блукаючий нерв. Попереду глотки вгорі розташована носова порожнина, а внизу – ротова порожнина і гортань.

Глотку оточує вузький навкологлотковий простір (spatium peripharyngeum), що заповнений пухкою сполучною тканиною і ззовні обмежований листками шийної фасції. Частина цього простору позаду глотки називається заглотковим простором (spatium retropharyngeum), у ньому розташовані заглоткові лімфатичні вузли, а з боків від глотки – правий і лівий бічноглотковий простір, або бічний глотковий простір (spatium lateropharyngeum; s. spatium pharyngeum laterale). Завдяки пухкій сполучній тканині глотка дуже рухлива.

Порожнину  глотки  (cavitas pharyngis) поділяють на три частини: верхню – носову, середню – ротову, нижню – гортанну.

Носова частина глотки (pars nasalis pharyngis), яка попереду сполучається з носовою порожниною через два великих отвори – хоани, простягається від склепіння глотки до рівня піднебінної завіски, що відповідає межі між тілами ІІ і ІІІ шийних хребців. На бічних правій і лівій стінках носової частини глотки на рівні хоан розташований глотковий отвір слухової труби (оstium pharyngeum tubае auditivae), що з’єднує глотку з барабанною порожниною середнього вуха і забезпечує в ній нормальний атмосферний тиск. Цей отвір зверху і позаду обмежовує трубний валок (tоrus tubarius), що йде зверху вниз. На поверхні валка помітні дві складки: трубно-глоткова складка (plica salpingopharyngea), що проходить уздовж валка, і трубно-піднебінна складка (plica salpingopalatina), яка йде попереду від глоткового отвору слухової труби до м’якого піднебіння косо вниз і вперед.

Позаду трубного валка є вузька щілина – глотковий закуток (recessus pharyngeus), або закуток Розенмюллера. Поблизу глоткового отвору слухової труби, між ним і піднебінною завіскою, у товщі слизової оболонки розташоване з обох боків скупчення лімфоїдної тканини – трубний мигдалик (tonsilla tubаria). На межі між верхньою і задньою стінками глотки в її слизовій оболонці розміщений непарний глотковий мигдалик (tonsіlla pharyngeа), який називають аденоїдним мигдаликом. Ці три мигдалики разом з двома піднебінними і язиковим мигдаликом утворюють лімфатичне (лімфоїдне) кільце глотки (anulus lymphoideus pharyngis) – кільце Пирогова – Вальдейєра. Це лімфоїдне кільце оточує вхід у глотку з носової та ротової порожнин і відіграє важливу роль у функціях імунної системи.

Ротова частина глотки (pars orаlis pharyngis) відповідає висоті тіла ІІІ шийного хребця і попереду через зів сполучена з ротовою порожниною. Ця частина глотки простягається від піднебінної завіски до входу до гортані (aditus laryngis), який прикривається надгортанником (epiglottis) під час ковтання. Від надгортанника до кореня язика слизова оболонка утворює три складки: серединну язиково-надгортанну складку (plica glossoepiglottica mediana), а з боків від неї – дві бічні язиково-надгортанні складки (plicae glossoepiglotticae laterales). Між цими складками розташовані дві заглибини – надгортанні долинки (valleculae epiglotticae).

Гортанна частина глотки (pars laryngea pharyngis) є нижнім відділом глотки і розташована позаду гортані від рівня входу до гортані (нижній край тіла ІІІ шийного хребця) до рівня нижнього краю перснеподібного хряща (рівень межі між тілами VI і VII шийних хребців). На цьому рівні глотка звужується і переходить у стравохід. Відповідну ділянку глотки називають глотково-стравохідним звуженням (constrictio pharyngooesophagealis).

Зверху і попереду гортанної частини глотки розташований вхід до гортані (aditus laryngis), що обмежований зверху надгортанником, з боків – черпакуватонадгортанними складками, а знизу – ріжкуватими горбками і міжчерпакуватою вирізкою. Нижче цього отвору гортань дещо виступає у порожнину глотки. З боків і вище від виступу в стінці глотки помітні дві заглибини – грушоподібні закутки (recessus piriformes). У цих закутках можуть затримуватися тверді частинки їжі, викликаючи неприємні відчуття. Зверху і присередньо кожний закуток обмежований складкою верхнього гортанного нерва (plica nervi laryngei superioris).

Стінка глотки складається з чотирьох шарів: слизової оболонки, підслизового прошарку, м’язової оболонки і сполучнотканинної оболонки (адвентиції).

Слизова оболонка (tunica mucosa) носової частини глотки вистелена одношаровим багаторядним війчастим епітелієм респіраторного типу, а ротової та гортанної частин – багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. У слизовій оболонці міститься багато змішаних залоз та скупчень лімфоїдної тканини – глоткових лімфоїдних вузликів (noduli lymphoidei pharyngeales).

Підслизовий прошарок (tela submucosa) у гортанній частині глотки складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, а у верхніх відділах глотки цей прошарок представлений глотково-основною фасцією (fascia pharyngobasilaris), у якій є багато еластичних і колагенових волокон. Слизова оболонка носової та ротової частин глотки складок не утворює, бо вона міцно зростається з глотковоосновною фасцією.

М’язова оболонка глотки (tunica muscularis pharyngis) складається з поперечнопосмугованих м’язів, що розташовані у двох напрямках – поздовжньому і поперечному. До поздовжніх м’язів, що піднімають глотку, належать парні шило-глотковий, трубно-глотковий і піднебінно-глотковий м’язи. До поперечних (колових) м’язів, що звужують глотку, належать три парні м’язи: верхній, середній і нижній м’язи-звужувачі глотки. Ці м’язи покривають один одного черепицеподібно, причому верхній м’яз-звужувач глотки розташований найглибше.

Зовнішньою оболонкою глотки є адвентиція (adventitia), що утворена пухкою волокнистою сполучною  тканиною.

Поздовжні м’язи глотки

Шило-глотковий м’яз (m. stylopharyngeus) починається від шилоподібного відростка скроневої кістки, прямує вниз і вперед, проникає між верхнім і середнім м’язами-звужувачами глотки і вплітається в її бічну стінку.

Функція: підіймає глотку і розтягує її в боки.

Іннервація: гілка шило-глоткового м’яза від язикоглоткового нерва (IX черепний нерв).

Піднебінно-глотковий м’яз (т. palatopharyngeus) починається від апоневрозу м’якого піднебіння і гачка крилоподібного відростка клиноподібної кістки, прямує вниз і назад, вплітається в задню стінку глотки в ділянці глоткового шва, а потім прикріплюється до щитоподібного  хряща.

Функція: підіймає глотку, опускає піднебінну завіску і зменшує отвір зіва. Цей м’яз розташований у товщі піднебінно-глоткової дужки.

Іннервація: гілка язико-глоткового нерва (IX черепний нерв).

Трубно-глотковий м’яз (m. salpingopharyngeus) починається від нижньої поверхні хряща слухової труби, прямує вниз, з’єднується з піднебінно-глотковим м’язом і вплітається в бічну стінку глотки.

Функція: підіймає глотку.

Іннервація: гілка язико-глоткового нерва (ІХ черепний нерв).

Поперечні (колові) м’язи глотки

Усі три парні м’язи-звужувачі глотки за формою плоскі. Їх м’язові пучки йдуть дугоподібно та віялоподібно назад і присередньо, з’єднуються з пучками протилежних м’язів і утворюють ззаду посередині глотковий шов (raphe pharyngis). Ці м’язи складаються з декількох частин, назва яких зумовлена назвою структури, від якої починаються м’язові пучки.

Верхній м’яз-звужувач глотки (m. constrictor pharyngis superior) має чотири частини:

– крило-глоткова частина (pars pterygopharyngea) починається від присередньої пластинки крилоподібного відростка клиноподібної кістки;

– щічно-глоткова частина (pars buccopharyngea) починається від крило-нижньощелепного шва (raphe pterygomandibularis), що є потовщенням щічної фасції, яка натягнута між крилоподібним гачком крилоподібного відростка та нижньою щелепою;

– щелепно-глоткова частина (pars mylopharyngea) починається від заднього кінця щелепнопід’язикової лінії тіла нижньої щелепи;

– язико-глоткова частина (pars glossopharyngea) починається від поперечного м’яза язика.

Усі м’язові пучки правого та лівого верхнього м’яза-звужувача глотки прямують назад, дещо вниз і присередньо, колоподібно охоплюють глотку і посередині вплітаються в глотковий шов.

Функція: звужує порожнину верхнього відділу глотки.

Середній м’яз-звужувач глотки (т. constrictor phаryngis mеdius) має вигляд трикутної пластинки, що широкою основою повернена до глоткового шва, а вершиною – до під’язикової кістки. М’яз має дві частини:

– хрящо-глоткова частина (pars chondropharyngea) починається від малого рогу під’язикової кістки;

– ріжково-глоткова частина (pars ceratopharyngea) починається від великого рогу під’язикової кістки.

М’язові пучки віялоподібно розходяться вверх і вниз, прямують назад, охоплюючи глотку, і посередині з’єднуються між собою, утворюючи глотковийшов. Верхній край цього м’яза накладається на нижню частину м’язових пучків верхнього м’яза-звужувача глотки.

Функція: звужує порожнину середнього відділу глотки.

Нижній м’яз-звужувач глотки (т. constrictor phаryngis inferior) складається з двох частин:

– щито-глоткова частина (pars thyropharyngea) починається від бічної поверхні щитоподібного хряща;

– персне-глоткова частина (pars cricopharyngea) починається від бічної поверхні перснеподібного хряща.

М’язові пучки віялоподібно розходяться вверх, горизонтально і вниз, прикриваючи нижню половину середнього м’яза-звужувача глотки, вплітаються позаду в глотковий шов. Нижні м’язові пучки цього м’яза заходять на задню поверхню початку стравоходу.

Функція: звужує порожнину нижнього відділу глотки.

Функція усіх м’язів-звужувачів глотки полягає в тому, що під час ковтання вони почергово скорочуються зверху вниз і проштовхують їжу в стравохід.

Іннервація: усі м’язи-звужувачі глотки іннервують рухові гілки шийного відділу блукаючого нерва (Х черепний нерв), що беруть участь в утворенні глоткового сплетення, а саме: верхній і середній м’язи-звужувачі глотки іннервують глоткові гілки блукаючого нерва, а нижній м’яз-звужувач глотки – гілки верхнього гортанного нерва.

На задній поверхні глотки м’язи обох боків зростаються по середній лінії, утворюючи шов глотки.

Кровопостачання забезпечують глоткові гілки висхідної глоткової артерії і висхідної піднебінної артерії від лицевої артерії (із зовнішньої сонної артерії), а також глотковими гілками нижньої щитоподібної артерії від щито-шийного стовбура (із підключичної артерії).

Функція глотки різноманітна і не обмежується тільки просуванням їжі з ротової порожнини у стравохід. Їжа з ротової порожнини через зів під час ковтання потрапляє в глотку, а потім у стравохід. Повітря з носової порожнини через хоани чи з ротової порожнини через зів також надходить у глотку, а потім у гортань. Тобто, у ротовій частині глотки людини (і наземних хребетних тварин) відбувається перехрест дихального і травного шляхів.

При ковтанні піднебінна завіска піднімається і притискається до задньої стінки глотки, закриваючи її носову частину, одночасно надгортанник закриває вхід до гортані, тому їжа просувається тільки у стравохід і не потрапляє ні в носову порожнину, ні в порожнину гортані. Дихальні шляхи постійно відкриті, і лише при ковтанні вхід до гортані короткочасно закривається. При вдиханні м’яке піднебіння опускається до кореня язика, а надгортанник піднімається і відкриває вхід до гортані. Повітря прямує в гортань і не потрапляє у стравохід. В акті ковтання, що є генетично запрограмованим рефлексом, виділяють ротоглоткову фазу, що триває 0,7–1,0 сек, і стравохідну фазу тривалістю 4–6 сек.

Ковтання є безупинним актом, що складається з ряду послідовних рухів:

1. М’язи м’якого піднебіння скорочуються і піднебінна завіска піднімається. При цьому відкриваються глоткові отвори слухових труб.
2. Вільний край піднебінної завіски щільно притискається до задньої стінки та склепіння глотки, відгороджуючи носову частину глотки від інших її частин.
3. Завдяки скороченню м’язів дна ротової порожнини гортань піднімається і підтягується вперед. Одночасно надгортанник закриває вхід до гортані.
4. Завдяки скороченню  шило-язикових і під’язиково-язикових м’язів корінь язика пересувається назад і проштовхує їжу в отвір зіва. При скороченні піднебінно-язикових м’язів піднебінна завіска опускається і відокремлює частину грудки їжі і проштовхує її в ротову частину глотки.
5. При надходженні їжі в порожнину глотки її поздовжні м’язи скорочуються і піднімають глотку догори, ніби натягаючи її на харчову грудку.
6. М’язи-звужувачі глотки послідовно скорочуються зверху вниз, унаслідок чого грудка їжі проштовхується у стравохід.

Кровопостачання глотки

У стінці глотки розгалужуються до капілярів глоткові гілки висхідної глоткової артерії і висхідної піднебінної артерії від лицевої артерії (із зовнішньої сонної артерії), а також глоткові гілки нижньої щитоподібної артерії від щито-шийного стовбура (із підключичної артерії), що постачають артеріальну кров у всі структури оболонок глотки. Венозна кров відтікає у глоткове сплетення, а з нього по глоткових венах у внутрішню яремну вену. Від глотки лімфа відтікає у заглоткові глибокі бічні шийні лімфатичні вузли, а з них – у яремні стовбури.

Іннервація глотки

Гілки  язико-глоткового  нерва  (ІХ  черепний  нерв) і блукаючого нерва (Х черепний нерв), а також післявузлові симпатичні нервові волокна гортанно-глоткових гілок від верхнього шийного вузла утворюють у стінці глотки нервове сплетення, яке забезпечує іннервацію структур цього органа.

Чутлива інформація від глотки передається по глоткових гілках язико-глоткового нерва (ІХ черепний нерв), а рухові гілки цього нерва іннервують поздовжні м’язи глотки. М’язи-звужувачі глотки іннервують рухові гілки шийного відділу блукаючого нерва (Х черепний нерв), а саме: верхній і середній м’язи-звужувачі глотки іннервують його глоткові гілки, а нижній м’яз-звужувач глотки – гілки верхнього гортанного нерва. По післявузлових парасимпатичних волокнах IX та X черепних нервів передається імпульс на виділення секрету залозами глотки; по післявузлових симпатичних волокнах гортанно-глоткових гілок – на звуження кровоносних судин.

Вікові особливості глотки

Глотка немовляти має лійкоподібну форму з високою і широкою верхньою частиною і короткою звуженою нижньою частиною. Широка і коротка глотка немовлят має довжину приблизно 4 см, розташована вище відносно хребта, ніж у дорослої людини, особливо її гортанна частина. Поперечний розмір глотки становить 2,1–2,5 см, передньо-задній – 1,8 см. Глотковий отвір слухової труби має вигляд широкої щілини і відкривається на рівні твердого піднебіння. У віці 2–4 роки цей отвір зміщується догори і назад, а на 12–14 році він стає круглим. Нижня межа глотки у немовлят розташована на рівні міжхребцевого диска між тілами III і IV шийних хребців, у дітей віком 11–12 років – на рівні V–VI шийних хребців, а у підлітків – на рівні V шийного хребця. Носова частина глотки немовлят коротка, її розміри збільшуються удвічі протягом перших двох років життя; склепіння глотки  сплющене.