РОЗДІЛ 1 Серцево-судинна система

Серцево-судинна система складається з серця, кровоносних (артерій, вен, капілярів) і лімфатичних судин.

Серце забезпечує рух крові по кровоносних судинах, складається з чотирьох камер – правого передсердя і правого шлуночка, лівого передсердя і лівого шлуночка.

У кровоносній системі розрізняють артерії, вени й судини мікроциркуляторного русла. Артерії несуть кров від серця до органів, вени – від органів до серця.

Обмін між кров’ю і клітинами забезпечують судини мікроциркуляторного русла (артеріоли, венули, капіляри).

У серцево-судинній системі виділяють два кола кровообігу:

Мале, або легеневе, коло кровообігу – починається легеневим стовбуром, що відходить від правого шлуночка. По ньому кров доставляється до системи легеневих капілярів. Від легень артеріальна кров відтікає по чотирьох легеневих венах, що впадають у ліве передсердя. По всіх артеріях малого кола кровообігу тече кров, не насичена киснем (венозна кров), а по венах – насичена киснем (артеріальна). Це відрізняє мале коло кровообігу від великого.
Велике, або тілесне, коло кровообігу – починається від лівого шлуночка, з якого кров надходить в аорту. З аорти через систему артерій кров тече в капіляри органів і тканин усього тіла. Від органів і тканин кров відтікає по венах і через дві порожнисті вени – верхню й нижнюю – вливається в праве передсердя. По всіх артеріях великого кола кровообігу тече артеріальна кров, а по венах – венозна.

1.1 Серце

Серце розміщене в грудній порожнині. Положення його асиметричне – дві третини розміщені зліва від серединної лінії, одна третина – справа. Серце міститься в навколосерцевій сумці – перикарді. Розміри серця: поздовжній розмір (від верхівки до основи) становить приблизно 12 см, поперечний розмір – 8–9 см, передньозадній розмір – 6 см. Маса серця становить у середньому 300 г у чоловіків, 250 г – у жінок.

Серце має верхівку, основу, чотири поверхні (груднино-реберну, діафрагмальну й дві легеневі) та два краї (правий і лівий). На основі серця розміщені великі кровоносні судини: аорта, легеневий стовбур, легеневі вени, верхня і нижня порожнисті вени.

Камери серця на поверхні розділені борознами. Між передсердями і шлуночками проходить вінцева борозна. У ній роміщені вінцевий синус і гілки вінцевих артерій, спереду вінцева борозна прикрита аортою та легеневим стовбуром. Шлуночки розділені двома міжшлуночковими борознами – передньою міжшлуночковою борозною, що проходить по передній поверхні серця, і задньою міжшлуночковою борозною, яка проходить по діафрагмальній поверхні. Міжшлуночкові борозни трапляються на верхівці серця, утворюючи вирізку верхівки серця. Передсердя відокремлені один від одного неглибокою міжпередсердною борозною.

Малюнок 1 – Серце. Вигляд спереду Верхня порожниста вена

1.1.1 Будова камер серця

Усередині серця праве передсердя відокремлене від лівого міжпередсердною перегородкою. На перегородці є заглиблення – овальна ямка, що являє собою зарослий овальний отвір, що існував у серці плода. Овальна ямка обмежена краєм.

Праве передсердя має додаткову порожнину – праве вушко, розміщене з правого боку від висхідної аорти.

На верхній стінці правого передсердя є отвір верхньої порожнистої вени; ззаду і знизу – отвір нижньої порожнистої вени, вздовж нижнього краю цього отвору проходить складка півмісяцевої форми – заслінка нижньої порожнистої вени. У внутрішньоутробному періоді ця заслінка спрямовує потік крові через овальний отвір. Між отворами порожнистих вен на верхній стінці правого передсердя є міжвенозний горбок, який добре виражений у серці плода і спрямовує течію венозної крові з верхньої порожнистої вени до правого шлуночка.

Частина правого передсердя, в яку впадають порожнисті вени, називається синусом порожнистих вен. Синус порожнистих вен має гладкі стінки. Праве вушко має складний рельєф на внутрішній поверхні – гребінцеві м’язи. Ці м’язи є похідними міокарда правого передсердя, мають поздовжній напрямок волокон, паралельно розміщені, в цілому нагадують гребінь. Зверху гребінцеві м’язи закінчуються пограничним гребінцем. На зовнішній поверхні передсердя цьому гребінцю відповідає погранична борозна.

Нижче від отвору нижньої порожнистої вени розміщений отвір вінцевого синуса, прикритий тонкою півмісяцевою складкою – заслінкою вінцевого синуса. Навколо отвору вінцевого синуса в стінці правого передсердя видно точкові отвори найменших вен серця, що самостійно відкриваються в порожнину правого передсердя.

Праве передсердя сполучається з правим шлуночком за допомогою передсердно-шлуночкового отвору.

У правому передсердно-шлуночковому отворі знаходиться тристулковий клапан. Клапан має три стулки – передню, задню і перегородкову. Кожна стулка являє собою складку внутрішньої оболонки серця (ендокарда), має трикутну форму із закругленими кутами. Основи стулок прикріплюються до фіброзного кільця, розміщеного по колу передсердно-шлуночкового отвору, вільні краї повернуті в просвіт шлуночка і за допомогою сухожильних хорд прикріплюються до сосочкових м’язів. Від кожного сосочкового м’яза відходять сухожилкові хорди до двох сусідніх стулок клапана.

Правий шлуночок за формою нагадує перевернуту тригранну піраміду. Усередині серця правий шлуночок відділяється від лівого міжшлуночковою перегородкою, що складається з двох частин – нижньої м’язової і верхньої перетинчастої.

Крім сосочкових м’язів, на внутрішній поверхні правого шлуночка локалізуються тяжі, що виступають у просвіт: м’ясисті трабекули, які також є похідними міокарда шлуночка.

Кров у правому шлуночку тече від правого передсердно-шлуночкового отвору вперед і вниз майже до верхівки серця, потім спрямовується вгору і вліво, переходячи в артеріальний конус, що має форму лійки і закінчується отвором легеневого стовбура. Внутрішня стінка артеріального конуса гладка.

В отворі легеневого стовбура є клапан легеневого стовбура, що складається з трьох, розміщених по колу, півмісяцевих заслінок. Між стінкою легеневого стовбура і півмісяцевими заслінками є невеликі кармани – синуси півмісяцевих заслінок. На середині вільного краю кожної заслінки є потовщення – вузлики півмісяцевих заслінок, що сприяє більш щільному змиканню заслінок у разі закриття клапана.

Ліве передсердя так само, як і праве, має додаткову порожнину – ліве вушко, розміщене з лівого боку від легеневого стовбура. У ділянці лівого вушка є гребінцеві м’язи, решта лівого передсердя має гладкі стінки.

У ліве передсердя відкриваються легеневі вени, по дві від кожної легені, отвори легеневих вен розміщені зверху і ззаду. У лівому передсерді є невелика кількість отворів найменших вен серця.

Ліве передсердя сполучається з лівим шлуночком за допомогою лівого передсердно-шлуночкового отвору.

У лівому передсердно-шлуночковому отворі знаходиться двостулковий клапан (мітральний). Клапан має дві стулки трикутної форми – передню й задню. Основи стулок прикріплюються до фіброзного кільця, розміщеного по краю отвору. На внутрішній поверхні лівого шлуночка є багато м’ясистих трабекул і два сосочкових м’язи – передній та задній, відповідно до кількості стулок клапана. Від сосочкових м’язів до вільних країв стулок клапанів тягнуться сухожилкові хорди.

З лівого шлуночка виходить аорта. В отворі аорти міститься клапан аорти, що складається з трьох півмісяцевих заслінок. Між стінкою аорти і заслінками є синуси, на вільних краях заслінок посередині знаходяться вузлики півмісяцевих заслінок.

1.1.2 Будова стінки серця

Стінка серця складається з трьох шарів: ендокарда, міокарда і епікарда.

Ендокард вистилає порожнину серця зсередини, він значно товщий у лівій половині серця. За своєю будовою він нагадує будову стінки артерії. Поверхня ендокарда вистелена ендотелієм, розміщеним на базальній мембрані, глибше міститься підендотеліальний шар, за ним йде м’язово-еластичний шар, найглибший шар ендокарда – зовнішній сполучнотканинний. Похідними ендокарда є стулки і півмісяцеві заслінки клапанів серця, а також заслінки нижньої порожнистої вени і вінцевого синуса.

Міокард утворений серцевою поперечно-смугастою м’язовою тканиною, що складається з кардіоміоцитів. Між м’язовими елементами міокарда розміщені прошарки сполучної тканини, кровоносні судини і нерви. Розрізняють скоротливі (типові) кардіоміоцити, які забезпечують серцеві скорочення, провідні кардіоміоцити, що входять до складу провідної системи серця, та секреторні (ендокринні) кардіоміоцити передсердя, які виробляють гормон (передсердний натрійуретичний пептид), що підсилює виведення натрію нирками.

У серці виділяють фіброзний (або м’який) скелет, який складається з фіброзних кілець і фіброзних трикутників:

правого фіброзного кільця, розміщеного по колу правого передсердно-шлуночкового отвору;
лівого фіброзного кільця, розміщеного по колу лівого передсердно-шлуночкового отвору;
правого фіброзного трикутника, що міститься між правим передсердно-шлуночковим отвором, лівим передсердно-шлуночковим отвором і отвором аорти;
лівого фіброзного трикутника, розміщеного між лівим передсердно-шлуночковим отвором та отвором аорти.

М’який скелет – це опора для клапанів і волокон міокарда.

У серці розрізняють міокард передсердь і міокард шлуночків, які розділені фіброзними кільцями. Міокард передсердь складається з двох шарів: поверхневого, циркулярного, загального для обох передсердь, і глибокого, поздовжнього, окремого для кожного з них. Колові м’язові пучки охоплюють гирла вен, що впадають у передсердя, і діють на зразок сфінктерів. Поздовжні волокна починаються від фіброзних кілець, утворюють гребінцеві м’язи. Міокард шлуночків складається з трьох шарів. Зовнішній косий шар починається від фіброзних кілець, волокна його йдуть вниз, у верхівці серця підгортаються всередину, утворюючи завиток серця, і повертаються назад до кілець як внутрішній косий шар. Між цими двома шарами розміщений середній циркулярний шар. Косі шари є спільними для обох шлуночків, циркулярний шар – окремий для кожного шлуночка.

Епікард – зовнішня оболонка серця. Він являє собою вісцеральний листок серозного перикарда, має будову, характерну для серозних оболонок.

Перикард, або навколосерцева сумка, – це замкнений фіброзно-серозний мішок, що відмежовує серце від сусідніх органів. У перикарді виділяють два шари – фіброзний і серозний. Серозний перикард складається з двох пластинок – парієтальної і вісцеральної. Парієтальна пластинка зростається з фіброзним перикардом, біля основи серця вона переходить у вісцеральну пластинку. Вісцеральна пластинка оточує серце і зростається з ним, утворюючи його зовнішній шар – епікард. Між парієтальною і вісцеральною пластинками серозного перикарда є невеликий простір – перикардіальна порожнина, в ній міститься невелика кількість серозної рідини, завдяки якій усувається тертя під час серцевих скорочень.

1.1.3 Провідна система серця

Провідна система серця – система, що проводить збудження в серці, складається з атипових м’язових волокон, густо переплетених нервовими елементами. Вона складається із синоатріального і атріовентрикулярного вузлів, міжвузлових і міжпередсердних утворів, передсердно-шлуночкового пучка Гіса і мережі волокон Пуркіньє.

Синусопередсердний (синоатріальний) вузол (вузол Кіса – Флека) – водій ритму I порядку, генерує імпульси з частотою 60–80 ударів за 1 хвилину. Розміщений у стінці правого передсердя між термінальним гребенем та отвором верхньої порожнистої вени. Від нього до вушка лівого передсердя проходить міжпередсердний пучок Бахмана. Волокнами цього пучка збудження передається до кардіоміоцитів передсердь.
Передсердно-шлуночковий (атріовентрикулярний) вузол (вузол Ашоффа – Тавара) – водій ритму II порядку, генерує імпульси з частотою 40–50 ударів за 1 хвилину. Він починає генерувати власний ритм, якщо водій ритму першого порядку «виходить із ладу». Розміщений у нижній частині міжпередсердної перегородки.
Передсердно-шлуночковий пучок (пучок Гіса) починається від передсердно-шлуночкового вузла, пов’язує міокард передсердь і шлуночків, проходить у перетинчастій частині міжшлуночкової перегородки; в м’язовій частині міжшлуночкової перегородки поділяється на дві ніжки: праву й ліву. Права ніжка розгалужується в міокарді правого шлуночка, ліва ніжка переходить у лівий шлуночок і розгалужується в його міокарді. Передсердно-шлуночковий пучок є водієм ритму III порядку, він починає генерувати імпульси з частотою 30–40 ударів за 1 хвилину, якщо «виходять із ладу» водії ритму першого і другого порядків, така частота серцевих скорочень може підтримувати циркуляцію крові, але людина може перебувати лише в лежачому положенні.
Волокна Пуркіньє – кінцеві розгалуження провідної системи серця, генерують імпульси з частотою 20 ударів за 1 хвилину. Така частота скорочень не може забезпечити ефективної циркуляції крові.

Крім основних структур провідної системи серця, є додаткові її елементи: пучок Кента, пучок Джеймса і пучок Махейма. Ці пучки можуть проводити збудження з передсердь до шлуночків. Пучок Кента може проводити збудження від передсердь, в обхід атріовентрикулярного вузла, до правого шлуночка. Пучок Джеймса може проводити імпульси з передсердь до пучка Гіса в обхід атріовентрикулярного вузла. Пучок Махейма проводить імпульси від атріовентрикулярного вузла, обминаючи пучок Гіса і нижчероміщені відділи, до лівого шлуночка.

Малюнок 5 – Схематичне зображення провідної системи серця

1.1.4 Робота серця

Серце ритмічно скорочується 60–80 разів за одну хвилину. Скорочення серця називається систолою, розслаблення – діастолою. Серцевий цикл – це один удар серця. Серцевий цикл складається з трьох фаз:

фаза (тривалість – 0,11 секунди) – скорочення наповнених кров’ю передсердь (систола передсердь); шлуночки в цей час розслаблені, тристулковий і двостулковий клапани відкриті, шлуночки наповнюються кров’ю; при скороченні передсердь отвори вен, які впадають у них, стискаються і кров назад не проходить;
фаза (тривалість – 0,32 секунди) – скорочення шлуночків (систола шлуночків); передсердя в цьому разі розслабляються; стулки двостулкового і тристулкового клапанів спочатку піднімаються (ніби спливають над кров’ю, що заповнила шлуночки), а потім закриваються перешкоджаючи поверненню крові до передсердь; щоб стулки клапанів не виверталися в передсердя, їх утримують сухожилкові хорди;
фаза (тривалість – 0,4 секунди) – пауза (діастола всього серця); кров із вен наповнює передсердя. Потім цикл повторюється.

1.1.5 Кровоносні судини серця

Серце отримує кров з двох вінцевих артерій – правої та лівої. Обидві артерії відходять від аорти нижче від вільних країв півмісяцевих заслінок аортального клапана, тому під час систоли лівого шлуночка, коли заслінки притиснуті до стінки аорти, кров до них не надходить. Під час діастоли лівого шлуночка синуси аорти заповнюються кров’ю і відкривають їй доступ до судин серця.

Гілки правої та лівої вінцевих артерій, з’єднуючись одна з одною, утворюють два артеріальних кільця, розміщених у двох взаємно перпендикулярних площинах: поперечне (у вінцевій борозні) і поздовжнє (у міжшлуночковій борозні).

Ліва вінцева артерія постачає кров’ю лівий шлуночок, ліве передсердя, передню частину міжшлуночкової перегородки, передню стінку правого шлуночка, вузли провідної системи серця.

Права вінцева артерія постачає кров’ю правий шлуночок, праве передсердя, задню частину міжшлуночкової перегородки, вузли провідної системи серця.

Венозна кров відтікає від серця трьома шляхами:

у вінцевий синус, розміщений у вінцевій борозні на діафрагмальній поверхні серця, він забезпечує основний відтік крові; у нього впадають п’ять вен – велика вена серця, мала вена серця, середня вена серця, задня вена лівого шлуночка, коса вена лівого передсердя;
у передні вени серця, розміщені на передній поверхні правого шлуночка, вони впадають прямо в праве передсердя;
у найменші вени серця – це дрібні вени, що відкриваються точковими отворами в праве й ліве передсердя, частково у шлуночки.

1.2 Судини малого кола кровообігу

Легеневий стовбур починається від правого шлуночка і поділяється на праву та ліву легеневі артерії. Легенева артерія входить у ворота відповідної легені, всередині неї поділяється на гілки аж до капілярів. Із кожної легені виходять дві легеневі вени – верхня і нижня. Верхня легенева вена правої легені збирає кров від верхньої і середньої часток, нижня – від нижньої, в лівій легені верхня легенева вена збирає кров від верхньої частки, нижня – від нижньої. Легеневі вени виходять через ворота легень і впадають безпосередньо в ліве передсердя.

Малюнок 6 – Велике та мале кола кровообігу

1.3 Судини великого кола кровообігу.

Артерії

Стінка артерій складається з трьох оболонок: внутрішньої, середньої і зовнішньої. Внутрішня оболонка утворена шаром ендотеліальних клітин, підендотеліальним шаром і внутрішньою еластичною мембраною. Середня оболонка утворена непосмугованою м’язовою тканиною, колагеновими та еластичними волокнами. Від зовнішньої оболонки її відділяє зовнішня еластична мембрана. Зовнішня оболонка містить пухку сполучну тканину із судинами і нервами судин. Залежно від особливостей будови стінки артерії поділяються на артерії еластичного, м’язового і змішаного типу.

Аорта починається від лівого шлуночка серця, закінчується на рівні нижнього краю IV поперекового хребця, де вона поділяється на дві загальні клубові артерії.

В аорті виділяють кілька частин:

1) висхідну аорту; 2) дугу аорти; 3) низхідну аорту (поділяється на грудну й черевну частини).

Від висхідної аорти відходять дві вінцеві артерії – права й ліва, що забезпечують кров’ю серце.

Від дуги аорти відходять три гілки: 1) плечоголовний стовбур; 2) ліва загальна сонна артерія; 3) ліва підключична артерія.

Плечоголовний стовбур також поділяється на праву загальну сонну і праву підключичну артерії.

Загальна сонна артерія не має гілок, поділяється на зовнішню та внутрішню сонні артерії.

Зовнішня сонна артерія постачає кров’ю ділянку шиї і зовнішню частину голови. Від неї відходять верхня щитовидна, язикова, лицьова, потилична, задня вушна, висхідна глоткова, поверхнева скронева і верхньощелепна артерії.

Внутрішня сонна артерія на шиї гілками не розгалужується, входить у порожнину черепа і постачає кров’ю передню частину головного мозку, око та його допоміжні органи, верхню частину обличчя. На основі мозку з’єднується з гілками хребтової артерії.

Підключична артерія постачає кров’ю ділянку шиї, спинний і головний мозок, стінки та органи грудної порожнини, м’язи плечового пояса. Одна з її гілок – хребтова артерія – входить у порожнину черепа, постачає кров’ю задню частину головного мозку і спинний мозок. Гілки внутрішньої сонної та хребтової артерій анастомозують і утворюють артеріальне коло (вілізієве коло) на основі головного мозку.

Продовженням підключичної артерії є пахвова артерія. Вона розміщена в пахвовій ямці, розгалужується на гілки до стінок грудної порожнини, кісток, суглобів, м’язів пояса верхньої кінцівки та плеча.

Плечова артерія є продовженням пахвової артерії, вона постачає кров’ю плечову кістку, плечовий і ліктьовий суглоби, м’язи плеча. На рівні ліктьового суглоба плечова артерія поділяється на свої кінцеві гілки – променеву і ліктьову артерії. Вони постачають кров’ю ліктьовий суглоб, кістки і м’язи передпліччя, кістки, суглоби, м’язи кисті. На кисті променева і ліктьова артерії з’єднуються й утворюють дві долоні дуги – поверхневу і глибоку. Від долонних дуг відходять п’ясткові та пальцеві артерії.

Грудна аорта розгалужується на дві групи гілок: 1) пристінкові, для стінок грудної порожнини; 2) вісцеральні, для органів грудної порожнини. До пристінкових гілок відносять задні міжреберні артерії, що проходять у міжреберних проміжках, і верхні діафрагмальні артерії, розгалужуються на верхній поверхні діафрагми. До вісцеральних гілкок належать стравохідні, бронхіальні, перикардіальні, середостінні артерії. Вони постачають кров’ю відповідні органи.

Черевна аорта також розгалужується на пристінкові і вісцеральні гілки. До пристінкових гілок відносять нижні діафрагмальні та поперекові артерії; пристінкові гілки постачають кров’ю стінки черевної порожнини. Вісцеральні гілки поділяють на дві групи – парні й непарні, що йдуть відповідно до парних і непарних органів черевної порожнини. До парних вісцеральних гілок відносять ниркові артерії, середні надниркові артерії, яєчникові (у жінок) або яєчкові (у чоловіків) артерії. Непарних вісцеральних гілок черевної аорти три: черевний стовбур, верхня брижова артерія, нижня брижова артерія.

Черевний стовбур розгалужується на гілки до шлунка, печінки, підшлункової залозі, дванадцятипалої кишки, селезінки.

Верхня брижова артерія розгалужується на гілки до підшлункової залози, дванадцятипалої кишки, порожньої кишки, клубової кишки, сліпої кишки і червоподібного відростка, висхідної ободової кишки, поперечної ободової кишки.

Нижня брижова артерія постачає кров’ю поперечну ободову кишку, низхідну ободову кишку, сигмоподібну кишку, верхню частину прямої кишки.

На рівні четвертого поперекового хребця відбувається біфуркація (роздвоєння) аорти на праву й ліву загальні клубові артерії.

Загальна клубова артерія не розгалужується і на рівні крижово-клубового суглоба поділяється на внутрішню клубову й зовнішню клубову артерії.

Внутрішня клубова артерія постачає кров’ю стінки та органи малого таза – сечовий міхур, пряму кишку, внутрішні статеві органи.

Зовнішня клубова артерія розгалужується на гілки до стінок малого таза і передньої черевної стінки, переходить на стегно, її називають стегновою артерією.

Стегнова артерія постачає кров’ю ділянку стегна (кістки, суглоби, м’язи); в нижній третині стегна переходить на його задню поверхню в підколінну ямку і стає підколінною артерією.

Підколінна артерія розгалужується на гілки до колінного суглоба та оточуючих м’яких тканин. Вона поділяється на передню і задню великогомілкові артерії, які постачають кров’ю кістки, суглоби, м’язи гомілки та стопи. На стопі їх гілки анастомозують одна з одною, утворюючи дві підошовні дуги.

Вени

Стінки вен, як і стінки артерій, складаються з трьох оболонок, але значно тонші й містять менше еластичної та м’язової тканин. Розрізняють два типи вен: безм’язові та м’язові.

У великому колі кровообігу виділяють чотири системні вени: 1) вінцевий синус; 2) верхню порожнисту вену; 3) нижню порожнисту вену; 4) ворітну вену. Системні вени (крім ворітної вени) впадають у праве передсердя і забирають кров від великих ділянок (крім вінцевого синуса, який забирає кров лише від серця).

Верхня порожниста вена забирає венозну кров від голови, шиї, верхньої кінцівки, стінок та органів грудної порожнини (за винятком серця). Верхня порожниста вена утворюється в результаті злиття правої і лівої плечоголовних вен; має одну постійну притоку – непарну вену.

Непарна вена розміщена праворуч від серединної лінії, забирає венозну кров від стінок та органів грудної порожнини. Зліва їй відповідають дві вени – напівнепарна і додаткова напівнепарна, обидві впадають у непарну вену.

Плечоголовна вена (їх дві: права й ліва) утворюється в результаті злиття внутрішньої яремної і підключичної вен. Вона забирає венозну кров від органів шиї, стінок та органів грудної порожнини. Внутрішня яремна і підключична вени розміщені під прямим кутом одна до одної, тому місце їх злиття називається венозним кутом. У венозні кути впадають лімфатичні протоки – в лівий венозний кут впадає грудна протока, в правий венозний кут – права лімфатична протока.

Внутрішня яремна вена забирає венозну кров від голови і шиї, має дві групи приток: позачерепні й внутрішньочерепні. Позачерепні притоки забирають венозну кров від м’яких тканин обличчя, порожнини рота, порожнини носа, органів шиї. Внутрішньочерепні притоки внутрішньої яремної вени представлені синусами твердої мозкової оболонки.

Синуси – це своєрідні венозні судини, утворені листками твердої мозкової оболонки і кістками черепа, стінки їх не спадаються, тому відтікання венозної крові з порожнини черепа не залежить від рівня внутрішньочерепного тиску. В синуси твердої мозкової оболонки впадають вени головного мозку, вени мозкових оболонок, вени кісток черепа, очні вени, вени від внутрішнього вуха.

Підключична вена є продовженням пахвової вени, не має постійних приток. Зливаючись із внутрішньою яремною веною, утворює плечоголовну вену.

Пахвова вена збирає венозну кров від пояса верхньої кінцівки, стінок грудної та черевної порожнин; є продовженням плечової вени. Вени вільної верхньої кінцівки поділяють на глибокі й поверхневі.

Глибокі вени відповідають артеріям, супроводжують їх зазвичай кількістю дві, називаються венами-супутницями і мають ті самі назви, що й артерії, – променеві, ліктьові, плечові.

Поверхневі вени лежать під шкірою, не мають аналогів серед артерій. На кисті від капілярних мереж на кінчиках пальців починаються долонні й тильні пальцеві вени, на рівні головок п’ясткових кісток пальцеві вени з’єднуються і утворюють тильні п’ясткові вени, які також з’єднуються одна з одною, утворюючи тильну венозну мережу кисті. Від тильної венозної мережі кисті починаються дві підшкірні вени руки: медіальна і латеральна.

Медіальна підшкірна вена проходить по внутрішній поверхні передпліччя, потім впадає в плечову вену. Латеральна підшкірна вена спочатку проходить уздовж латеральної поверхні передпліччя, потім – плеча, впадає в пахвову вену. В ділянці ліктьового суглоба підшкірні вени з’єднує серединна вена ліктя.

Нижня порожниста вена забирає венозну кров від нижніх кінцівок, стінок та органів малого таза, стінок і парних органів черевної порожнини, печінки. Утворюється в результаті злиття двох спільних клубових вен.

Притоки нижньої порожнистої вени поділяють на пристінкові (забирають кров від стінок черевної порожнини) і вісцеральні – печінкові вени, ниркові вени, права надниркова вена, права яєчкова (у чоловіків) і яєчникова (у жінок) вени; ліва надниркова і ліва яєчкова/яєчникова йдуть по найкоротшому шляху, впадають у ліву ниркову вену.

Загальна клубова вена (парна) утворюється в результаті злиття зовнішньої та внутрішньої клубових вен.

Внутрішня клубова вена забирає кров від стінок і органів малого таза. Навколо сечового міхура, прямої кишки, внутрішніх статевих органів утворюються венозні сплетення, з них кров відтікає у внутрішню клубову вену.

Зовнішня клубова вена забирає венозну кров від стінок таза і черевної порожнини, є продовженням стегнової вени.

Вени вільної нижньої кінцівки поділяють на глибокі й поверхневі. Глибокі вени супроводжують артерії і мають ті самі назви: передні й задні великогомілкові, підколінна, стегнова.

Поверхневі вени мають самостійний хід. На тильній поверхні пальців стопи проходять тильні пальцеві вени; з’єднуючись, вони утворюють тильні плеснові вени, які також з’єднуються між собою й утворюють тильну венозну дугу стопи. Від неї беруть початок дві підшкірні вени нижньої кінцівки – велика і мала.

Велика підшкірна вена починається з медіального краю стопи, впадає в стегнову вену. Мала підшкірна вена нижньої кінцівки починається з латерального краю стопи, впадає в підколінну вену.

Ворітна вена забирає венозну кров від усіх непарних органів черевної порожнини (шлунка, тонкої та товстої кишок, підшлункової залози, жовчного міхура, селезінки) і приносить її в печінку. Кров, яка надходить до печінки по ворітній вені, віддає поживні речовини і проходить детоксикацію. Від печінки кров відтікає по печінкових венах, які впадають у нижню порожнисту вену. Басейни збору венозної крові порожнистих і ворітної вен не ізольовані один від одного, між ними є анастомози.