Генетика людини

5.9. Профілактика спадкових патологій

5.9.1. Соціальні та медичні аспекти спадкових патологій

Усі спадкові патології людини визначаються сукупністю мутацій, які одержані від попередніх поколінь та виникли заново. Наслідками такого мутаційного вантажу є підвищена потреба в медичній допомозі, соціальній опіці та знижена тривалість життя хворих.

Відомо, що медичну допомогу особам із спадковими патологіями приходиться надавати в 5-6 разів частіше, ніж іншим хворим. Спадкова хвороба потребує великого обсягу медичної допомоги, а іноді й постійного лікування. Крім того, наявність спадкової аномалії значно підвищує ризик інфекційних захворювань, отримання опіків, травм тощо. Більше того, ці останні виникають частіше, протікають важче і довше у зв’язку з меншими можливостями підтримання біохімічного, імунного та гормонального гомеостазу у хворих на спадкову хворобу (табл. 9).

Для хворих на спадкові патології передбачені такі види допомоги: 1) у випадку вроджених вад розвитку – дитяча хірургія, 2) при хромосомних хворобах – соціальна підтримка, 3) при генних хворобах – медичне лікування та соціальна підтримка.

Таблиця 9. Наслідки спадкових аномалій у розвинених країнах (за даними ВООЗ)

Тривалість життя хворих із спадковою патологією залежить від форми хвороби і рівня медичної допомоги. Навіть у країнах із розвиненою системою охорони здоров’я не менше 50% усіх спадково хворих умирає в дитячому віці. Середня тривалість життя хворих із спадковою патологією на 20 років нижче середнього показника (50 років замість 70).

Про соціальне значення профілактики спадкових хвороб свідчить інвалідність хворих та економічні витрати на їх утримання. Протягом багатьох років такі хворі не можуть себе обслуговувати. З 1000 новонароджених близько 5 є «кандидатами» на багаторічну важку інвалідність з дитинства.

Поряд із медично-соціальною значимістю профілактики спадкових хвороб не менше важливими є психологічні аспекти в сім’ї за наявності хворої дитини. Тяжкість хвороби та прогресуюче погіршення стану хворого створюють атмосферу психологічної напруженості навіть у дуже дружних сім’ях. Подружжя або родичі з’ясовують (або підозрюють), хто «винуватий» у народженні хворої дитини. Непросто вирішити в сім’ї також питання про передачу дитини в інтернат, якщо вона живе з батьками. Крім того, постійний догляд за хворою дитиною вимагає великих матеріальних, моральних та фізичних затрат, що теж викликає конфлікти.

Необхідність профілактики спадкових хвороб диктується також і закономірностями їх розповсюдження в популяції. Ці хвороби передаються з покоління в покоління. При поліпшенні медичної допомоги такі хворі не тільки довше житимуть, що автоматично підвищує число хворих із спадковою патологією в популяції, але й передаватимуть мутації наступним поколінням.

У зв’язку з планованим розміром сім’ї (переважно 1-3 дитини) різниця в кількості дітей між здоровими та спадково обтяженими подружжями нівелюється. Природний добір перестає регулювати чисельність потомства. У спадково обтяжених сім’ях буває більше вагітностей. Зрозуміло, що частина з них закінчується загибеллю потомства на різних стадіях пренатального розвитку. Однак кількість живих дітей у спадково обтяжених сім’ях така ж, як і в необтяжених. Частина цих дітей є гетерозиготними носіями аномального алеля і будуть передавати його своїм нащадкам. Внаслідок цього буде підтримуватися підвищена частота патологічного алеля в популяції.

5.9.2. Загальні принципи профілактики спадкових патологій

Спадкові патології з точки зору профілактики доцільно поділити на три категорії: 1) заново виникаючі мутації (перш за все порушення кількості хромосом та тяжкі форми домінантних мутацій), 2) хвороби, успадковані від попередніх поколінь (як генні, так і хромосомні), 3) хвороби із спадковою схильністю.

Профілактика спадкових патологій може бути первинною, вторинною та третинною.

Первинна профілактика передбачає попередження зачаття хворої дитини. Здійснюється це плануванням народження дітей та поліпшенням життєвого середовища людини.

Планування народження дітей здійснюється за трьома основними принципами.

По-перше, це – оптимальний репродуктивний вік, який для жінок складає 21-35 років. Надто ранні або пізні вагітності збільшують ризик народження дитини з вродженою патологією.

По-друге, відмова від дітородіння у випадках високого ризику спадкової чи вродженої патології. Це особливо бажане за умови відсутності надійних методів пренатальної діагностики, лікування, адаптації та реабілітації хворих.

По-третє, відмова від дітородіння в близькоспоріднених шлюбах, або в шлюбах між двома гетерозиготними носіями аномального гена.

Поліпшення життєвого середовища людини повинно бути спрямоване переважно на попередження виникнення нових мутацій. Здійснюється це шляхом жорсткого контролю вмісту мутагенів і тератогенів (речовин, які спричинюють народження дітей з вадами розвитку) у навколишньому середовищі.

Дослідження показали, що мутаційний процес у людських популяціях протікає досить інтенсивно. Так, близько 20% усіх спадкових хвороб у кожному поколінні зумовлені новими мутаціями.

Вторинна профілактика здійснюється шляхом припинення вагітності у разі високої вірогідності захворювання плоду або пренатально діагностованої хвороби. Цей захід можна здійснювати тільки у відповідні терміни та за згодою жінки. Звичайно припинення вагітності – не найкраще рішенням, але сьогодні воно є єдиним практично придатним при більшості тяжких і смертельних генетичних дефектів.

Третинна профілактика. Під третинною профілактикою спадкової патології розуміється корекція прояву аномальних генів. Третинна профілактика особливо успішна при хворобах із спадковою схильністю. З її допомогою можна добитися повної нормалізації або зниження ступеню прояву патологічного процесу. Для деяких форм спадкової патології вона може співпадати з лікувальними заходами.

Третинну профілактику можна здійснювати як пренатально (наприклад, резус-несумісність, галактоземія тощо), так і після народження (галактоземія, фенілкетонурія, гіпотиреоз, целіакія та інші).

У основі сучасної профілактики спадкової патології лежать теоретичні засади генетики людини та медицини, які дають змогу усвідомити: 1) молекулярну природу спадкових захворювань, механізми і процеси їх розвитку протягом пренатального і постнатального періодів, 2) закономірності збереження мутацій (а іноді й розповсюдження) в сім’ях та популяціях, 3) механізми виникнення мутацій в зародкових і соматичних клітинах.

У профілактиці спадкової патології можна визначити 5 генетичних підходів, які розглядаються нижче.

5.9.3. Управління експресією генів

Знаючи первинні продукти того чи іншого патологічного гена та молекулярні механізми патогенезу спадкової хвороби, можна здійснювати фенотипічну корекцію прояву цих генів, або, іншими словами, управляти їх пенетрантністю та експресивністю.

Прикладами управління експресією генів, що тепер уже пройшли тривалу перевірку практикою, є попередження розвитку таких відомих спадкових захворювань як фенілкетонурія, галактоземія та вроджений гіпотиреоз. Клінічна картина цих хвороб формується в ранньому дитинстві. Щоб запобігти цьому, хвороба повинна бути визначена протягом кількох днів після народження, щоб відразу розпочати профілактичне лікування. При цьому лікування здійснюється дієтичними (фенілкетонурія, галактоземія) або лікарськими (гіпотиреоз) засобами.

Корекція прояву патологічних генів може починатися також за кілька місяців до зачаття і закінчуватися пологами. Так, наприклад, бідна на амінокислоту фенілаланін дієта для матері під час вагітності зменшує прояви фенілкетонурії у народженої дитини. А вроджена аномалія спинного мозку, яка має полігенний характер, рідше зустрічаються у дітей жінок, які протягом 3-6 місяців до зачаття та перших місяців вагітності вживали дієту з підвищеним вмістом ряду вітамінів (С, Е, фолієва кислота). Це важливо для сімей, в яких вже є хворі діти, а також для популяцій з високою частотою такого аномального гена, наприклад, для населення Ірландії.

Засоби профілактики на основі управління експресією генів особливо важливі та ефективні для попередження хвороб із спадковою схильністю моногенної природи. У цьому випадку профілактичні заходи починаються з видалення із середовища чинників, які сприяють чи обумовлюють розвиток хвороби. Для хворих на недостатність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, Nацетилтрансферази та подібні аномалії – це певні лікарські препарати (див. розділ 5.8.2). Для носіїв певних аномальних алелей – це важкі метали (свинець, мідь тощо), окислювачі та отрутохімікати, які використовуються на окремих виробництвах. При зарахуванні на роботу в таких виробництвах необхідно здійснювати медично-генетичне тестування.

Профілактика хвороб із спадковою мультифакторною схильністю значно складніша, оскільки вони мають полігенну природу і провокуються кількома чинниками оточуючого середовища. Однак, за допомогою генеалогічного методу можна добитися помітного уповільнення розвитку хвороби та зменшення її клінічних проявів в результаті уникнення провокуючих чинників. Саме на цьому принципі базується профілактика гіпертонічної хвороби, атеросклерозу, раку легенів.

5.9.4. Видалення ембріонів та плодів із спадковою патологією

Механізми природного видалення нежиттєздатних ембріонів та плодів досить розповсюджене в тваринному світі. У людини цей процес виражений у вигляді спонтанних абортів та передчасних пологів. Звичайно, не всі вони трапляються через неповноцінності ембріона чи плоду; частина з них пов’язана з умовами виношування, тобто із станом жіночого організму. Проте можна з упевненістю сказати, що не менше 50% випадків перерваних вагітностей трапляться через вроджені вади розвитку чи спадкову хворобу плоду. Внаслідок цього свідоме видалення ембріонів та плодів з вродженими дефектами є етично виправданим і набуває все більшого розповсюдження. Сучасні методи пренатальної діагностики досить розвинені, щоб установити факт наявності спадкової хвороби ненародженої дитини.

Звичайно процедура пренатальної діагностики і особливо переривання вагітності повинна проводитися за згодою жінки.

5.9.5. Генна інженерія зародкових клітин

Профілактика спадкових хвороб може бути найбільш повною та ефективною, якщо в зиготу буде вбудовано нормальний алель гена, який функціонально замінить мутантний алель. Іншими способами запобігання розвитку спадкової хвороби можуть бути зворотна мутація патологічного алеля, відновлення дії нормального гена, якщо він блокований, «вимкнення» аномального алеля. Звичайно це складні завдання, але результати сучасних досліджень у галузі генної інженерії свідчать про принципову можливість їх рішення.

Передумови для корекції генів людини в зародкових клітинах вже створені. Їх можна узагальнити у вигляді наступних положень.

По-перше, первинне розшифрування генома людини завершено. Можна сподіватися, що в найближчі роки буде визначено послідовність нуклеотидів для більшості мутантних генів, які спричинюють спадкові хвороби. Інтенсивно розвивається така нова галузь біології як функціональна геноміка, яка вивчає міжгенні взаємодії.

По-друге, сучасна молекулярна генетика спроможна створювати будьякі гени людини на основі біологічного і навіть хімічного синтезу.

По-третє, розроблені методи введення генів у геном людини за допомогою різних векторів (певних вірусів або плазмід бактерій) чи шляхом трансфекції (введення в клітину самих генів).

По-четверте, існуючі методи спрямованого хімічного мутагенезу дозволяють індукувати специфічні мутації в чітко визначеному локусі. Це дасть змогу викликати зворотні мутації патологічних алелей.

По-п’яте, в експериментах на різних тваринах одержані докази трансфекції окремих генів на стадії зиготи (дрозофіла, миша, коза, свиня тощо). Введені гени функціонують в організмі, що розвинувся з такої зиготи, та передаються наступному поколінню. Наприклад, ген гормону росту щурів був уведений в геном зигот мишей. Такі трансгенні миші значно більші за розмірами та масою в порівнянні з нормальними (мал. 19).

Генно-інженерна профілактика спадкових хвороб людини на рівні зигот розроблена поки-що недостатньо. Крім того існують етичні проблеми такої профілактики. Адже йдеться про «композицію» нових геномів, які створені не природним шляхом, а людиною. Ці геноми віллються в генофонд людства. Яка у них буде доля з генетичної та соціальної точок зору? Чи будуть вони функціонувати як нормальні геноми? Чи готове суспільство прийняти на себе наслідки невдалих результатів? Сьогодні відповісти на ці питання важко, а без відповіді на них не можна починати клінічні випробування. Адже йдеться про безповоротне втручання в геном людини. Без об’єктивної оцінки майбутніх наслідків генної інженерії не можна застосовувати ці методи на людині (навіть і з медичною метою на стадії зигот). Генетика людини ще далека від повного розуміння всіх особливостей функціонування генома. Не відомо, як геном працюватиме після введення в нього додаткової генетичної інформації, як буде здійснюватись гаметогенез в такому організмові тощо.

Все сказане вище дало підставу ряду відповідних міжнародних організацій (ВООЗ, ЮНЕСКО, Рада Європи) прийняти рішення тимчасово утриматися від проведення подібних експериментів, а тим більше клінічних випробувань з трансгенезу зародкових клітин людини.

5.9.6. Планування сім’ї

При ризику народження хворої дитини понад 20% та відсутності можливостей пренатальної діагностики рекомендується відмова від дітородіння.

Як відомо, споріднені шлюби підвищують вірогідність народження дитини із спадковою хворобою, тому одним із способів профілактики спадкових патологій є відмова від таких одружень. Результат такого підходу може бути досить значним. Про це говорять наступні факти.

Виявляється, що не менше 20% населення всього світу віддає перевагу близькоспорідненим одруженням на рівні двоюрідних сибсів. Від таких шлюбів народжується принаймні понад 8% дітей. Цей звичай поширений в країнах Східного Середземномор’я та в Південній Індії, а також серед багатьох популяцій світу, які ведуть племінний спосіб життя протягом тисячоліть. У минулому він був розповсюджений значно більше як необхідний елемент формування поселень.

Близькоспоріднені одруження підвищують частоту народження дітей з рецесивними хворобами. Для батьків-неродичів загальний ризик мертвонароджень, немовлячої та дитячої смертності або серйозних природжених вад розвитку дорівнює приблизно 2,5%. При цьому наявний також певний ризик (в межах 3%) порушення розумового розвитку. Але для подружніх пар двоюрідних сибсів ці показники подвоюються. Якщо дитяча смертність в регіоні висока, то цей ефект ледве помітний. Однак, якщо вона низька, то ефект споріднених шлюбів дуже помітний і виявляється у вигляді природжених вад розвитку та хронічних інвалідогенних захворювань.

У популяціях з високою частотою якої-небудь хвороби, в яких проводиться діагностика на виявлення гетерозиготних носіїв патології, можна рекомендувати відмову від шлюбів між носіями однакових аномальних генів.

З віком (після 30-35 років) підвищується вірогідність народження дитини з хромосомною хворобою у жінок (див. розділ 5.5.2) або з деякими генними хворобами у чоловіків (табл. 10).

Різниця у віці батьків пробандів та в контрольній вибірці складає в середньому 5 років. Хоча причини цього явища не ясні, але для профілактики спадкових хвороб ці факти треба брати до уваги.

Табл. 10. Середній вік батька на момент народження дітей з аутосомно-домінантними патологіями

Таким чином, закінчення дітородіння до 30-35 років є одним із чинників профілактики спадкових хвороб. При плануванні народження 2-3 дітей такий віковий період цілком достатній для більшості сімей.

5.9.7. Охорона навколишнього середовища

Геном людини постійно поповнюється новими спонтанними мутаціями. Близько 20% всієї спадкової патології визначається саме такими мутаціями, а для деяких тяжких домінантних хвороб цей показник сягає 90% і більше. Спадкові хвороби, обумовлені новими мутаціями, неможливо передбачити, бо такі мутації є випадковими і рідкісними для кожного гена.

Поки-що немає можливості втручатися в процес спонтанного мутагенезу у людини. Однак є сподівання, що інтенсивні дослідження у цій галузі приведуть до створення нових методів профілактики спадкових хвороб і природжених вад розвитку.

Поряд із спонтанним мутагенезом у людини можливий індукований мутагенез (радіаційний, хімічний, біологічний), який є додатковим джерелом спадкових хвороб. З погляду профілактики спадкової патології він повинен бути повністю виключений.

Необхідно підкреслити, що індукований мутаційний процес небезпечний у плані не стільки індивідуального, скільки популяційного прогнозу. Звідси витікає, що виключення мутагенних чинників із життєвого середовища людини є заходом популяційної профілактики спадкових хвороб.

Методи перевірки зовнішніх чинників на мутагенність розроблені і можуть бути введені в гігієнічні регламентації з охорони довкілля. Це питання дуже важливе, тому що мутагенні ефекти чинників навколишнього середовища виявляються не в даній популяції, а в декількох наступних поколіннях.

До охорони життєвого середовища людини відноситься також виключення з неї чинників, що викликають екогенетичні патологічні реакції. Наприклад, гомозиготним особам з пігментною ксеродермою треба уникати дії ультрафіолетового проміння, особам з недостатністю інгібітора протеаз – з пилом, носіям мутації гена порфірину – із снотворними препаратами і т.д.

5.9.8. Медико-генетичне консультування

Медико-генетичне консультування – спеціалізований вид медичної допомоги населенню, спрямований на профілактику спадкових хвороб. Суть його полягає у визначенні прогнозу народження дитини зі спадковою патологією, поясненні ймовірності цієї події та у допомозі родині, що консультується, в ухваленні рішення про дітородіння.

В ідеалі цей вид медичної допомоги бажаний для всіх подружніх пар, що планують дітородіння. Але загальне медико-генетичне консультування –- надзвичайна рідкість. В абсолютній більшості країн родини звертаються до лікаря-генетика тільки при наявності очевидних факторів ризику – особливостей сімейної історії, стану їхнього здоров’я тощо.

Ризик народження дитини зі спадковою хворобою або уродженою вадою розвитку є у будь-якої подружньої пари при кожній вагітності.

Цей ризик складається з багатьох складових:

• спадкового вантажу, що дістався нам від багатьох поколінь предків,
• нових мутацій, що відбуваються в ДНК при утворенні наших яйцеклітин і сперматозоонів,
• несприятливих фізичних, хімічних та інших впливів зовнішнього середовища на організм протягом ембріонального розвитку,
• несприятливих впливів на ембріон з боку материнського організму (інфекційні, ендокринні та інші хвороби матері).

Будь хто з нас може мати один або кілька з перерахованих вище факторів ризику. Через це потрібна кількісна оцінка цього ризику для потомства конкретної родини. В дійсності у більшості випадків ризик народження дитини зі спадковою хворобою низький і не перевищує 5%, але переконатися в цьому дозволяє тільки медико-генетичне консультування.

Медико-генетична консультація складається з трьох етапів – діагностики, прогнозування та висновку.

Як правило, за консультацією звертаються родини, де вже є дитина зі спадковою патологією або хворі родичі.

Консультування завжди починається з уточнення діагнозу спадкової хвороби, оскільки точний діагноз є необхідною передумовою будь-якої консультації. Уточнення діагнозу в медико-генетичній консультації проводиться за допомогою генетичного аналізу. При цьому в усіх без винятку випадках застосовується генеалогічний метод дослідження. За умови ретельного складання родоводу, він дає дуже цінну інформацію для визначення діагнозу спадкової хвороби. Не менш, ніж у 10 % випадків застосовується цитогенетичне дослідження. Це необхідно для прогнозу при встановленому діагнозі хромосомної хвороби, а також для уточнення діагнозу в неясних випадках при уроджених вадах розвитку. Біохімічний та імунологічний методи не є специфічними для генетичної консультації, але застосовуються так само широко, як і при діагностиці неспадкових захворювань. Крім того, у процесі генетичного консультування іноді виникає потреба додаткового обстеження. У таких випадках хворого та його родичів направляють у відповідні спеціалізовані установи.

На другому етапі визначають прогноз для майбутніх дітей. Генетичний ризик може бути визначений або шляхом теоретичних розрахунків з використанням методів генетичного аналізу і варіаційної статистики, або за допомогою спеціальних таблиць емпіричного ризику. При моногенных (менделюючих) хворобах прогноз ґрунтується на розрахунку ймовірності появи потомства відповідно до генетичних закономірностей. При цьому, якщо відомий тип успадкування даного захворювання і за родоводом удається визначити генотип батьків, оцінка ризику зводиться до аналізу менделевого розщеплення.

Якщо в пробанда встановлена вперше виникла мутація, то ризик народження у нього дитини з такою ж патологією незначний.

При хромосомних хворобах визначення ризику повторного народження потомства з хромосомними аномаліями залежить від того, які каріотипи батьків (мозаїцизм, структурні аномалії хромосом). У випадку відсутності порушень у каріотипі батьків імовірність повторного народження дитини з хромосомною аномалією оцінюється за емпіричними даними для кожного виду аномалії з урахуванням віку батьків.

При мультифакторних захворюваннях основою оцінки ризику є емпіричні дані про популяційну та сімейну частоту кожного з них. Специфічний генетичний ризик до 5 % прийнято вважати низьким, до 10 % – підвищеним у легкому ступені, до 20 % – середнім, вище 20 % – високим. Уже за генетичного ризику середнього ступеню зачаття чи продовження вже наявної вагітності не рекомендується. Можливість проведення пренатальної діагностики є визначальною для ухвалення позитивного рішення у відношенні завершення вагітності.

Третій етап консультування включає формулювання висновку і надання поради батькам. Заключні етапи консультування вимагають найпильнішої уваги. Консультування не досягне бажаного результату, якщо пацієнти неправильно зрозуміють пояснення лікаря-генетика. Щоб цього не трапилося, під час спілкування з пацієнтами варто враховувати рівень їхньої освіти, соціально-економічний стан родини, властивості особистості та взаємини в родині. Тлумачення ризику повинно бути пристосоване до кожного випадку індивідуально. Крім того, роль лікаря не повинна зводитися тільки до пояснення змісту ризику. Лікар повинен допомогти в ухваленні рішення.

Медичні завдання консультування вирішуються легше, ніж соціальноетичні проблеми. Не викликає сумніву, що, чим тяжче спадкова хвороба, тим більш наполегливо лікар повинен рекомендувати відмовитися від дітородіння. Однак при одній і тій же хворобі, при одній і тій же ймовірності народження хворої дитини різні умови в родині вимагають різних підходів у поясненні ризику. У будь-якому випадку схвалення рішення про дітородіння залишається за родиною.

Отже, метою генетичного консультування в загально-популяційному сенсі є зниження вантажу патологічної спадковості, а мета окремої консультації – допомога родині в ухваленні правильного рішення з питань планування родини.

Медико-генетичне консультування найбільш ефективне, коли воно проводиться як проспективне консультування. При цьому ризик народження хворої дитини визначається до настання вагітності чи в ранні її терміни. Такі консультації проводять у випадку близькоспорідненого шлюбу, при обтяженій спадковості по лінії чоловіка або дружини, при ризику впливу можливих чи відомих тератогенів у перші три місяці вагітності.

Ретроспективне консультування проводиться після народження хворої дитини (вроджені вади розвитку, затримка фізичного розвитку і розумова відсталість) стосовно здоров’я наступних дітей. Бажано, щоб кожна подружня пара проходила медико-генетичне консультування до планування дітородіння.

На прийомі в лікаря-генетика враховуються всі основні складові вищевказаного ризику. Найбільш трудомісткий процес – оцінка генетичного вантажу, тобто тієї несприятливої спадковості, що дісталася нам від сотень поколінь предків. Такий вантаж мається в кожної людини – адже помилково думати, що повсюдний мутаційний процес зовсім не торкнувся генів наших прабатьків. Кожна людина є носієм у середньому 3-4 генів спадкових хвороб. Це дуже приблизний підрахунок, бо фактична кількість патологічних мутацій у геномі будь-якої людини істотно більше.

Виявити носіїв усіх аномальних генів практично неможливо. В даний час виявлена локалізація вже понад 500 таких генів і цей список постійно збільшується. Звичайно, в першу чергу необхідно визначати частоту найбільш розповсюджених у популяції патологічних алелей.

Крім складання родоводу, лікар-генетик може запропонувати пацієнту генетичне тестування на носійство найпоширеніших і тяжких спадкових захворювань. Найбільш розповсюдженими спадковими хворобами в європейській популяції людей є муковісцидоз, спінальна м’язова атрофія та фенілкетонурія.

У той же час, відсутність у родоводі випадків вищевказаних захворювань ще не є гарантією відсутності носійства відповідних алелей. У переважній більшості випадків діти з такими хворобами народжуються в родинах з необтяженою спадковістю. Це трапляється коли у шлюбі зустрілися носії однакового патологічного гена. При цьому ризик народження хворої дитини звичайно складає 25%.

Для профілактики перерахованих захворювань досить обстежити одного з партнерів подружньої пари. Якщо у нього виявлено носійство аномального алеля гена, то необхідне також обстеження іншого партнера на носійство цього ж алеля. Це обстеження потрібно проводити до запліднення, чи на ранніх термінах вагітності (до 10-14 тижнів).

Крім тягаря патологічної спадковості, лікар-генетик визначає також фактори зовнішнього середовища, що можуть негативно вплинути на геном статевих клітин, а також на розвиток плоду. При цьому враховується ряд моментів: виробничі та побутові шкідливі чинники, стан здоров’я подружжя, наявні хвороби та вживання шлюбними партнерами різних медикаментів у період, що передує зачаттю чи безпосередньо під час вагітності тощо.

Якщо консультування проводиться до настання вагітності, то після кількісної оцінки ризику спадкової та вродженої патології у майбутніх дітей родина одержує рекомендації такого змісту:

• оптимальні заходи підготовки до вагітності,
• індивідуальне спостереження майбутньої матері під час вагітності,
• можливі способи підтвердження чи спростування конкретного спадкового захворювання у плоду в першому-другому триместрах вагітності.

Якщо консультування проводиться вже в період вагітності, то, звичайно, мова може бути тільки про рекомендації стосовно спостереження та пренатальної діагностики. Але все ж таки найкращим часом для звертання до медико-генетичної консультації є період, коли родина ще тільки планує народження первістка.

Для точного визначення того, які алелі генів одержала дитина (а процес цей випадковий і керувати ним неможливо), під час вагітності проводиться процедура узяття зразків навколоплідних вод (амніоцентез) чи ворсинок хоріона (біопсія хоріона).

Біопсія хоріона – це узяття під ультразвуковим контролем проби ворсинок епітелію хоріона (попередника плаценти). Важливо, щоб при цьому не здійснювалося ніяких маніпуляцій безпосередньо з плодом. Біопсія хоріона проводиться між 9-м і 10-м тижнями вагітності. Амніоцентез здійснюється на 15-17-му тижні.

За таких умов, у випадку виявлення захворювання у дитини батьки мають можливість прийняти рішення про припинення чи продовження вагітності.

Останнім часом з’явилася можливість за допомогою технології запліднення «у пробірці» поставити діагноз ембріону ще до переносу його в порожнину матки, що дозволяє подружній парі уникнути переривання вагітності.

Критерієм ефективності медико-генетичного консультування в широкому розумінні служить зменшення частоти патологічних алелей, а окремої консультації – зміна поведінки подружніх пар, що звертаються з питань дітородіння. При широкому впровадженні медико-генетичного консультування може бути досягнуте деяке зниження частоти спадкових хвороб, а також смертності (особливо дитячої) у даній популяції.