Глосарій

АБЕРАЦІЯ ТАХІКАРДІЄЗАЛЕЖНА – див.: А. акселерацієзалежна.

АБЕРАЦІЯ ТЕТРА-Х-ХРОМОСОМНА – патологічний стан, який характеризується наявністю в хромосомному наборі жінки чотирьох Х-хромосом, або в хромосомному наборі чоловіка чотирьох пар XY-хромосом.

АБЕРАЦІЯ ТРИ-Х-ХРОМОСОМНА – патологічний стан, який характеризується навністю в хромосомному наборі жінки трьох Х-хромосом, або в хромосомному наборі чоловіка трьох пар XY-хромосом.

АБЕРАЦІЯ ХРОМАТИДНА – хромосомна аберація, яка торкається тільки однієї хроматиди.

АБЕРАЦІЯ ХРОМАТИЧНА – неоднакове відхилення світлових променів з різною довжиною хвиль, які проходять через заломлюване середовище, що призводить до виникнення кольорової облямівки навколо утвореного зображення.

АБЕРАЦІЯ ХРОМАТИЧНА ЛАТЕРАЛЬНА – внаслідок відмінностей у розміщенні головних точок для світла з різною довжиною хвилі спостерігається неоднакове збільшення.

АБЕРАЦІЯ ХРОМАТИДНА ПОЗДОВЖНЯ – внаслідок неоднакового відхилення лінзою або кришталиком світлових променів з різною довжиною хвилі виникає відмінність положення на осі фокусування світла.

АБЕРАЦІЯ ХРОМОСОМНА – відхилення в будові хромосоми внаслідок її розриву з наступним перерозподілом, втратою або частковим подвоєнням генетичного матеріалу.

АБЕТАЛІПОПРОТЕЇНЕМІЯ (abetalipoprote in anemia; a– + бета-ліпопротеїни + грец. haima – кров) – комплекс вроджених аномалій (успадкування за аутосомнорецесивним типом): порушення всмоктування та транспорту жирів, при якому не синтезуються ліпопротеїни, що містять аполіпопротеїн В (хіломікрони, ліпопротеїни дуже низької густини та ліпопротеїни низької густини); спостерігається повна від сутність бета-ліпопротеїнів у сироватці крові, недостатність вищих поліненасичених жирних … Докладніше

АБЕТАЛІПОПРОТЕЇНЕМІЯ НОРМОГЛІЦЕРИДЕМІЧНА – абеталіпопротеїнемія, що характеризується наявністю аполіпопротеїну (апо) В-48 та відсутністю апо В-100; при цьому хіломікрони утворюються, а ліпопротеїни низької густини – ні, що призводить до часткового всмоктування жирів.

АБІОГЕНЕЗ (а + грец. βιοζ bios –життя + грец. γενεοιζ genesis – зародження, походження, розвиток) – учення про виникнення живого з речовин неживої природи; утворення органічних сполук, які поширені в живій природі, поза організмом без участі ферментів.

АБІОГЕНЕТИЧНИЙ – 1) такий, що виник з неорганічної речовини; 2) такий, що стосується самозародження чи здатності до нього;