Ротова порожнина і її органи, ротові залози

Травна система складається з ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, тонкої та товстої кишок, печінки, підшлункової залози.

Ротова порожнина (cavitas oris) є початком травної системи, розташована в нижній частині голови. Спереду вона обмежована губами, збоку (справа та зліва) – щоками, зверху піднебінням, знизу – надпід’язиковими м’язами. Ззаду через широкий отвір – зів порожнина рота сполучається з глоткою (мал. 126 – 128). У порожнині рота розташовані зуби, язик, в неї відкриваються протоки великих і малих слинних залоз. Порожнину рота поділяють на присінок рота та власне ротову порожнину (мал. 126). Присінок рота (vestibulum oris) має ротову щілину (rima oris), що розміщена горизонтально між верхньою й нижньою губами.

Ззовні присінок обмежований щоками, з обох боків від ротової щілини губи зрощуються, переходять одна в одну й утворюють кут рота (angulus oris). Зовнішня поверхня губ – це шкірна частина (pars cutanea), внутрішня – слизова оболонка (pars mucosa), між ними розташована проміжна частина (pars intermedia). Проміжна частина зовнішньо схожа на слизову оболонку з численними сосочками, з тонким шаром зроговiлого епiтелiю, сальними залозами, але без слизових залоз. На шкірі верхньої губи по середній лінії йде верхньогубний жолобок (philtrum), що закінчується горбком (tuberculum).

У товщi губ мiститься коловий м’яз рота, а внутрiшня поверхня їх покрита слизовою оболонкою, яка продовжується на коміркові відростки верхньої та нижньої щелеп, щiльно зростається з їх окiстям й утворює ясна (gingivae). По середнiй лiнiї мiж губами та яснами слизова оболонка стовщується й утворює двi складки – вуздечку верхньої губи (frenulum labii superioris)та вуздечку нижньої губи (frenulum labii inferioris). Губи, зрощуючись збоків, обмежовують ротову щiлину, утворюючи спайку губ (comissura labiorum). Крiм губ присiнок рота спереду та з бокiв обмежований щоками (buccae), якi також складаються iз шкiри, м’язiв та слизової оболонки.

Мiж шкiрою i щічним м’язом є скупчення жирової тканини – жирове тiло щоки (corpus adiposum buccae), яке особливо добре розвинене у немовлят. Вважають, що у дiтей грудного вiку жирове тiло щоки призводить до стовщення стiнки порожнини рота i тим самим зменшує атмосферний тиск на неї, що сприяє процесу ссання. На слизовiй оболонцi щоки в присiнку рота навпроти верхнього другого великого кутнього зуба вiдкривається вивiдна протока привушної слинної залози.

Зуби (dentes) розташованi на межi присiнку рота та власне ротовою порожниною (мал. 129-131). Структура зубів дещо iнша, ніж структура кісток, однак вони схожі за своїми хiмiчними та фiзичними властивостями. У дорослої людини є 32 зуби, якi називають постiйними (dentes permanentes), а у дiтей 20 молочних зубiв (dentes decidui).

В кожному зубi розрiзняють кiлька частин. Частина, яка виступає над яснами, називається коронкою зуба (corona dentis), а частина, яка розмiщена в зубнiй комірці, – коренем зуба (radiх dentis). У клінічній практиці розрізняють анатомічну коронку зуба, вкриту емаллю і клінічну – частину зуба, що виступає над яснами. Дещо звужена частина зуба, розмiщена мiж коронкою та коренем зуба, називається шийкою зуба (cervix dentis). Коронка має кiлька поверхонь. Поверхню, обернену до зуба протилежної щелепи, називають змикальною поверхнею (facies occlusalis).

Поверхня, що обернена до присiнка, називається присінковою поверхнею (facies vestibularis), до язика язиковою (facies lingualis), а до поверхнi сусiднього зуба – контактною поверхнею (facies approximalis). Контактних поверхонь у кожному зубi є двi: ближча поверхня (facies mesialis), обернену до присереднього зуба, i дальша поверхня (facies distalis), обернену в напрямку до кутнiх зубiв. Коронки зубів утворюють зубні дуги: верхньощелепну(arcus dentalis maxillaris) і нижньощелепну (arcus dentalis mandibularis).

Вивчiть внутрiшню будову зуба. Основна речовина зуба – дентин (dentinum), він досить мiцний, на вiдмiну вiд кiстки не має клiтин, гаверсових каналiв, судин. На коронцi зуба, поверх дентину розмiщена найтвердiша тканина органiзму – емаль (enamelum). Вона побудована з довгих призм, осi яких спрямованi перпендикулярно до дентину. Слiд запам’ятати, що дентин розвивається з мезенхiми, емалевi призми – з епiтелiальних клiтин ектодерми. Зовнішній шар емалi захищає її вiд руйнiвної дiї хiмiчних речовин їжi. Дентин кореня та шийки зуба покритий цементом (cementum), що гiстологiчно нагадує кiстку. Корiнь зуба розмiщений у зубнiй комірці (alveolus dentalis) i щiльно зрощується з її окiстям. Шийка зуба покрита слизовою оболонкою ясен (мал. 131).

У середині зуба розташована невелика зубна порожнина (cavitas dentis). Вона поділяється на коронкову порожнину (сavitas coronae) і канал кореня зуба (саnalis radicis dentis). Канали коренів зуба вiдкриваються на верхiвках коренiв (apex radicis dentis) маленькими отворами верхівки кореня зуба (foramen apicis radicis dentis). Порожнина зуба виповнена пульпою зуба (pulра dentis), до складу якої входять пухка сполучна тканина, кровоноснi судини, нерви, якi проходять через отвори i канали коренiв зуба.

За формою коронки, особливостями будови i виконуваною функцiєю всi зуби подiляються на рiзцi, iкла, малi кутнi зуби, великi кутнi зуби.

В практичнiй медицинi кiлькiсть зубiв прийнято зображувати зубною формулою: в чисельнику позначають верхнi, а в знаменнику – нижнi зуби. Напрямок розташування зубiв починають вiд серединної площини назовні: рiзцi, iкла, малi кутнi зуби, великi кутнi зуби.

У чисельнику i знаменнику числа вiдображають кiлькість зубiв, послідовно, починаючи з рiзцiв, на кожній верхній щелепі, та половинi нижньої щелепи. Таким чином, у людини число постiйних зубiв однакове для верхньої i нижньої щелеп з кожного боку: 2 рiзцi, 1 iкло, 2 малих кутнiх i 3 великих кутнiх зуби. У формулi молочних зубiв кутні зуби не поділяються на великі та малі, молочних кутнiх зубiв з кожного боку на обох щелепах тiльки по два. У дорослої людини кожна зубна дуга містить по 16 зубів.

Особливостi будови окремих зубiв.

Рiзцi (dentes incisivi) розмiщенi по боках вiд серединної площини. Розрiзняють присередні та бічні рiзцi; коронка їх має долотоподiбну форму з опуклою губною та вгнутою язиковою поверхнями. Верхнi рiзцi дещо бiльшi за нижнi. Коренi рiзцiв довгi, конусоподiбної форми.

Iкла (dentes саnini) – найдовшi зуби, по два зверху та знизу, розмiщенi за рiзцями. Мають масивну коронку конусоподiбної форми та довгий корiнь.

Малi кутнi зуби (dentes premolares), яких по два на кожнiй верхній щелепi та на кожній половині нижньої (два правих та два лiвих), розмiщенi за iклами. На замикальній поверхнi зуби мають два конiчних горбки. Коренi нижнiх малих кутнiх зубiв простi, одиночнi, конiчної форми, а верхнi іноді розщепленi або подвiйнi, мають щiчну та язикову частини.

Великi кутнi зуби (dentes molares), яких по три на кожній половині зубної дуги, вони розмiщенi за малими кутнiми зубами.

На замикальній поверхнi коронки проходять пiд прямим кутом одна до одної двi борозни, що розділяють чотири вістря – два щiчних та два язикових. На коронцi першого зуба в бiльшостi випадкiв буває п’ять вістер. Великi кутнi зуби мають масивну, кубiчної форми коронку. Третi великі кутнi зуби (dens molaris tertius) називають ще зубами мудростi, вони прорiзуються в 16-30 рокiв, коронка їх менших розмiрiв і має чотири або три вістря. Верхнi великi кутнi зуби мають по три коренi (один язиковий та два присiнкових – передній і задній), а нижнi – по два – переднiй та заднiй. Коренi нижнього зуба мудростi значно коротшi, нерiдко зливаються в спільний конус.

Молочнi зуби загалом схожi на постiйнi, являючи собою зменшену їх копiю (див. мал. 141). Вони матово-білого з голубизною кольору (постiйнi – з жовтуватим вiдтiнком), емаль у них бiльше розвинена, завдяки чому шийка рiзко вiдокремлюється вiд коронки. Коренi зубiв розвиненi гiрше, ніж коронки. Коренi кутнiх зубiв сильно розходяться.

Особливу увагу необхiдно звернути на терміни gjzзубiв. Прорiзуються вони в постнатальний (пiсля народження) перiод у певний час та в певному порядку. У грудних дiтей поява молочних зубiв вiдображає загальнi процеси формування кiсток скелета i засвоєння мiнеральних речовин. Запiзнення термінів прорiзування молочних зубiв може бути показником розвитку рахiту.

Середні терміни прорiзування молочних зубiв

Звичайно прорiзування молочних зубiв починається наприкінці першої та на початку другої половини першого року життя дитини. Спочатку прорiзуються присередні рiзцi (причому завжди всi нижнi зуби прорізуються ранiше ніж вiдповiдні верхнi), потiм прорізуються бічні рiзцi, перші кутнi зуби, iкла i, нарешті, другі кутнi зуби. Можуть траплятися вiдхилення від від середніх термінів: дитина може народитися з уже прорiзаними рiзцями, буває, що поява їх запiзнюється або порушується порядок їх появи.

Перiод із початку 3-го року життя дитини i до кiнця 6 – 8-го року (тобто з моменту появи останнього молочного зуба i до початку росту першого постiйного зуба) називають перiодом спокою, – в цi роки функцiонують молочнi зуби.

Середні терміни прорiзування постійних зубiв

Змикання верхньощелепної та нижньощелепної зубних дуг називають прикусом. Прикуси бувають нормальнi та патологiчнi. Hopмальний прикус характеризується тим, що зуби верхньої щелепи (рiзцi) заходять спереду на нижнi, останнi зуби (iкла, кутнi малi та великi) стикаються з вiдповiдними зубами нижньої щелепи, але розмiщенi збоку вiд них. Справа в тому, що коронки верхнiх рiзцiв ширшi вiд коронок нижнiх i покривають своїм рiзальним краєм не тiльки коронки рiзцiв, а також i присередню половину коронок iкол. Трапляються рiзнi варiанти або аномалiї прикусу:

1) прямий прикус – верхнi рiзцi не прикривають спереду нижнiх, а сходяться з ними рiзальними краями;

2) верхній ряд зубiв виступає вперд через надмірний розвиток верхнiх щелеп;

3) верхній ряд зубiв розташовується позаду від нижнього ряду, що зумовлено надмiрним розвитком нижньої щелепи;

4) косий, або зигзагоподiбний прикус – верхнiй ряд зубiвзміщений вiдносно нижнього в правий чи лівий бік. Крiм того, бувають варiанти щодо кiлькостi зубiв, а також будови i кiлькостi коренiв.

За зубними дугами розташована власне порожнина рота (cavitas oris propria), яка заповнена язиком (мал. 126). Верхню стiнку власне порожнини рота утворює пiднебiння (palatum), яке подiляють на тверде пiднебiння (palatum durum) та м’яке пiднебiння (palatum molle). З’ясуйте на препаратi, що тверде пiднебiння вiдокремлює ротову порожнину вiд носової порожнини. Кiсткову основу твердого пiднебiння становлять пiднебiннi вiдростки верхньої щелепи та горизонтальнi пластинки пiднебiнних кiсток. Слизова оболонка, що покриває тверде пiднебiння, cтовщена і щiльно зрощена з окiстям. У переднiй частинi твердого пiднебiння розмiщено кiлька поперечних пiднебiнних складок (plicae palatinae transversae), різцевий сосочок (papilla incisiva), а по серединi проходить піднебінне шво (raphe palati).

М’яке піднебіння є продовженням твердого пiднебiння i являє собою два шари слизової оболонки, між якими розташовані піднебінний апоневроз (aponeurosis palatina) та м’язи. М’яке пiднебiння відносять до зіва має три частини: пiднебiнну завiску (velum раlаtinum), пiднебiнний язичок (uvula palatina) та двi пари дужок. Піднебінна завiска пiд дією м’язiв пiдiймається, рухається назад до задньої стінки глотки i вiдокремлює в процесi ковтання їжi ротову частину глотки вiд її носової частини. Середня частина завiски має пiднебiнний язичок. Вiд завiски в обидвi боки та вниз вiдходять піднебінні дужки: передня – пiднебiнно-язикова (arcus palatoglossus), задня пiднебiнно-глоткова (arcus palatopharyngeus). Пiднебiнно-язиковi дужки обмежовують отвiр, який називають перешийком зiва (isthmus faucium). Мiж пiднебiнно-язиковою та пiднебiнно-глотковою дужками з обох боків від зiва розташована мигдаликова ямка (fossa tonsillaris), в якiй мiститься пiднебiнний мигдалик (tonsilla palatina) (мал. 127, 128).

М’язи м’якого піднебіння.

М’яз – пiдіймач піднебiнної завiски (musculus levator veli palatini) починається вiд нижньої кам’янистої частини скроневої кiстки попереду від зовнішнього сонного отвору та вiд хряща i перетинчастої частини слухової труби, спускається вниз та присередньо i прикрiплюється до пiднебiнного апоневрозу. Функцiя: пiднiмає м’яке пiднебiння.

М’яз – натягувач пiднебiнної завiски (musculus tensor veli palatini) починається вiд хрящової та перетинчастої частин слухової труби та основи присередньої пластинки крилоподiбного вiдростка, човноподiбної ямки, остi клиноподiбної кiстки, огинає крилоподiбний гачок, повертає під прямим кутом присередньо i прикрiплюється до пiднебiнного апоневрозу. Функцiя: напружує м’яке пiднебiння, відкриває глотковий отвір слухової труби.

М’яз язичка (musculus uvulae) починається вiд задньої носової остi пiднебiнної кiстки i закiнчується в товщi кiнчика язичка. Функцiя: пiднiмає язичок i тягне його назад.

Пiднебiнно-язиковий м’яз (musculus palatoglossus) проходить у товщi пiднебiнно-язикової дужки. Починається вiд краю кореня язика i прикрiплюється до пiднебiнного апоневрозу. Функцiя: тягне пiднебiнно-язиковi дужки вниз, звужуючи зiв.

Пiднебiнно-глотковий м’яз (musculus palatopharyngeus) розмiщується в товщi пiднебiнно-глоткової дужки. Починається вiд задньої стiнки готанної частини глотки i прикрiплюється до пiднебiнного апоневрозу. Функцiя: натягає пiднебiнно-глотковi дужки, опускає пiднебiнну завiску вниз i тягне її назад так, що остання своїм вiльним краєм досягає задньої стiнки глотки. Вiдмежовує носову частину глотки вiд ротової частини.

В процесi ковтання м’язи-пiдiймачi, м’яз-натягувач пiднебiнної завiски і піднебінно-глотковий м’яз притискують піднебінну завіску до задньої i бiчної стiнок глотки і таким чином вiдокремлюють ротову частину глотки вiд її носової частини, щo запобігає потраплянню їжi в носову порожнину. М’язи м’якого піднебіння та зіва звужують зiв, і роздiляють їжу на невеликi порцiї. Акт ковтання має складний нервовий механiзм, центр його регуляцiї розташований у довгастому мозку.

Власне ротова порожнина виповнена язиком (lingua). Язик у людини виконує декiлька функцій:

• є важливим органом травної системи, сприяє обробленню їжi в порожнинi рота i перемiщенню її в глотку;
• виконує функцiю органу смаку, у слизовiй оболонцi язика є багато специфiчних нервових закінчень;
• однією з найважливіших його функцiй є членороздільна мова.

У язику виділяють двi частини: передню – тiло язика (corpus linguae) з верхівкою (apeх linguae), i задню – корiнь язика (radix linguae). На тiлi язика є спинка, нижня поверхня та два краї. Спинка язика (dorsum linguae) опукла. Уздовж неї проходить серединна борозна язика (sulcus medianus linguae), яка збігається зi сполучнотканинною перегородкою язика (septum linguae). Ця борозна закiнчується в заднiй частинi язика слiпим отвором язика (foramen cаecum linguae), вiд якого в обидва боки проходить межова борозна (sulcus terminalis). 3заду вiд межової борозни розташовується язиковий мигдалик (tonsilla lingualis), який за будовою та функцiєю схожий на пiднебiннi мигдалики (мал. 132, 133).

Слизова оболонка спинки язика утворює численнi випини – язиковi сосочки (papillae linguales). За формою їх подiляють на ниткоподiбнi, грибоподiбнi, листоподiбнi та жолобуватi. Ниткоподiбнi сосочки (papillae filiformes) займають усю поверхню спинки язика, виконують механiчну функцiю, перешкоджають прередчасному просуванню їжi, затримують їжу на поверхнi язика, а також мають чутливі рецептори, які реагують на температуру, дотик i бiль. Грибоподiбнi сосочки (papillae fungiformes) розмiщуються мiж ниткоподiбними, мають круглі верхiвки, за формою нагадують гриб. Листоподiбнi сосочки (papillae folliatae) розташованi по краях язика, мають вигляд вертикальних складок. Жолобуватi сосочки (papillae vallatae) найбiльшi за розмiром, формою нагадують грибоподiбнi, але кожен із них оточений жолобом. Їх буває 7 – 12, ці сосочки розташовуються перед межовою борозною та слiпим отвором. Усi сосочки, крiм ниткоподiбних, сприймають смаковi вiдчуття (солодке, солоне, гiрке, кисле тощо).

Нижня поверхня язика (facies inferior linguae) прилягає до дна порожнини рота. Пo середнiй лiнiї дна слизова оболонка стовщується й утворює вуздечку язика (frenulum linguae), по боках вiд неї розташовані симетричнi торочкуватi складки (plicae fimbriatae). Звернiть увагу на слизову оболонку дна ротової порожнини, вона утворює двi пiд’язиковi складки (plicae sublinguales), якi закiнчуються пiд’язиковим м’ясцем (caruncula sublingualis). У товщi складок розташована парна пiд’язикова слинна залоза. На верхiвках пiд’язикового сосочка вiдкриваються пiд’язикові та піднижньощелепні протоки слинних залоз.

М’язи язика (мал. 134, 135). Пiд слизовою оболонкою язика розмiщуються м’язи, які подiляюьт на двi групи: скелетні м’язи, якi починаються вiд кiсток i прикрiплюються до апоневрозу язика i власнi м’язи , що починаються i прикрiплюються в товщі язика. До скелетних м’язiвязика належать: підборідно-язиковий, під’язиково-язиковий і хрящо-язиковий.

Пiдборiдно-язиковий м’яз (m. genioglossus) починається вiд пiдборiдної остi нижньої щелепи. Це найрозвиненiший серед скелетних м’язiв язика, його волокна розходяться вiялоподiбно, причому нижнi з них прикрiплюються до тiла пiд’язикової кiстки, середнi – до кореня язика, верхнi загинаються вперед до верхiвки язика. Продовженням м’яза в товщi язика є власний вертикальний м’яз. Коли пiдборiдно-язиковий м’яз скорочується, язик рухається вперед і сплощується.

Пiд’язиково-язиковий м’яз (m. hyoglossus) починається вiд великого рогу та тiла пiд’язикової кiстки а прикрiплюється з боку язика бiля його краю разом із волокнами шило-язикового м’яза і поперечного м’яза язика. Функцiя: тягне язик назад i вниз.

Шило-язиковий м’яз (m. styloglossus) починається вiд шилоподiбного вiдростка скроневої кiстки i вiялоподiбно розходиться по боках язика, перехрещуючись з волокнами під’язиково-язикового і піднебінно-язикового м’яза. Функцiя: тягне язик назад i вгору.

Хрящо-язиковий м’яз (m. chondroglossus) починається вiд малого та великого рогів пiд’язикової кiстки i прикрiплюється до апоневрозу язика. Функцiя: тягне язик назад i вниз.

До власних м’язiв язика належать верхнiй та нижнiй поздовжнi, а також поперечний i вертикальний м’язи.

Верхнiй поздовжнiй м’яз (m. longitudinalis superior) починається вiд кореня язика, розмiщується пiд його апоневрозом уздовж перегородки язика i прикрiплюється до апоневрозу бiля верхівки язика. Функцiя: вкорочує та cтовщує язик. У разі однобічного скорочення вiдводить язик убiк.

Нижнiй поздовжнiй м’яз (m. longitudinalis inferior) починається мiж м’язами кореня язика, розмiщується бiля його нижньої поверхнi вздовж перегородки язика i прикрiплюється до апоневрозу бiля верхівки язика. Функцiя: вкорочує та стовщує язик. У разі однобічного скорочення вiдводить язик убiк.

Поперечний м’яз язика (m. transversus linguae) починається вiд його перегородки, розмiщується мiж верхнiм та нижнiм поздовжнiми м’язами i прикрiплюється до апоневрозу по краях язика. Функцiя: звужує та стовщує язик.

Вертикальний м’яз язика (m. verticalis linguae) починається на спинцi язика вiд його апоневрозу, розмiщується мiж волокнами iнших м’язiв язика, тiсно пов’язаний з волокнами пiдборiдно-язикового м’яза, прикрiплюється до апоневрозу язика в ділянці йогоо нижньої поверхнi язика. Функцiя: подовжує язик, сплощує, утворює на його спинцi поздовжнiй жолоб.

Ротові залози (glandule oris) подiляють на великi i малi слинні залози. Малi слиннi залози (glandulae salivariae minores) розташовані слизовiй оболонцi або в пiдслизовому прошарку стiнок порожнини рота. Серед них є багато невеликих одиночних слизових і серозних залоз, якi залежно вiд розмiщення називають губними (glandulae lаbiales), щічними (glandulae buccales), кутніми (glandulae molares), пiднебiнними (glandulae palatinae) та язиковими (glandulae linguales). Найчисленніші серед них є губнi, пiднебiннi та передні язикові залози.

До групи великих слинних залоз (glandulae salivariae majores) вiдносять пiд’язикову, пiднижньощелепну та привушну залози. Усi цi залози парнi (мал. 136, 137).

Пiд’язикова слинна залоза (glandula sublingualіs) розмiщується пiд слизовою оболонкою дна порожнини рота, на верхнiй поверхнi щелепно-пiд’язикового м’яза i складається з кiлькох часток. Залоза невелика за розмiром її маса становить близько 5 г, трубчасто-альвеолярна, за функцiєю слизова. Вiд часток вiдходять мiжчастковi протоки, що зливаються в декiлька (10-15) малих пiд’язикових проток (ductus sublinguales minores), якi частково самостiйно вiдкриваються вздовж пiд’язикової складки у власне порожнину рота або з’єднуються й утворюють велику пiд’язикову протоку (ductus sublingualis major), що вiдкривається самостiйно на пiд’язиковому сосочку (caruncula sublingualis).

Пiдщелепна слинна залоза (glandula submandibularis) бiльша вiд попередньої, маса її досягає 15 г, також трубчасто-альвеолярна; видiляє слизовий i серозний секрет. Залоза розмiщується бiля кута нижньої щелепи, в дiлянцi піднижньощелепного трикутника пiд щелепно-пiд’язиковим м’язом. Її задня частина межує з привушною залозою, вiдокремлюється вiд неї фасцiєю. Протока пiдщелепної залози (ductus submandibularis) огинає заднiй край щелепнопiд’язикового м’яза i вiдкривається на пiд’язиковому сосочку.

Привушна залоза (glandula parotidea) – є найбiльшою серед слинних залоз, маса її становить 20 – 30 г, побудована за альвеолярним типом, видiляє серозний секрет. Залоза розташована в привушній дiлянцi лиця, в занижньощелепнiй ямцi. Залоза покрита привушною фасцiєю, вiд якої в товщу залози вiдходять сполучнотканиннi перетинки. За формою залоза нагадує конус, основа якого обернена вперед i назовнi, а верхiвка заходить за гiлку нижньої щелепи. Частину залози, що розташована на поверхнi лиця, називають поверхневою (pars superficialis), а частину за гiлкою нижньої щелепи глибокою (pars profunda).

Через залозу проходять загальна сонна артерiя, занижньощелепна вена, лицевий i вушно-скроневий нерви. У товщi та на поверхнi залози розташованi привушнi лімфатичні вузли. Iз залози виходить привушна протока (ductus parotideus), що лежить на 1 – 2 см нижче вiд виличної дуги i бiля переднього краю жувального м’яза загинається, пронизує щiчний м’яз i вiдкривається на слизовiй оболонцi щоки в присiнок рота проти верхнього другого великого кутнього зуба. Знайдiть цей отвiр на препаратi ротової порожнини на слизовiй оболонцi щоки.