Сечовід. Сечовий міхур. Сечівник

Сечовід (ureter) людини – це парна трубка діаметром 6–8 мм, що розташована заочеревинно. Довжина сечоводу в дорослої людини досягає 25– 30 см, у немовлят – 5–7 см. Сечовід починається зі звуженої частини ниркової миски і впадає в сечовий міхур, косо проходячи через його стінку. У сечоводі розрізняють три частини: черевну, тазову і внутрішньостінкову. Черевна частина (pars abdominalis) розташована на передній поверхні великого поперекового м’яза. Початок правого сечоводу розміщений за низхідною частиною дванадцятипалої кишки, лівого – за дванадцятипало-порожньокишковим згином.

Попереду від сечоводу косо проходять яєчкові (яєчникові) артерія і вена. При переході в тазову частину правий сечовід перетинає корінь брижі тонкої кишки. Тазова частина (pars pelvica) правого сечоводу проходить спереду від правих внутрішніх клубових артерії і вени, а лівого – спереду від лівих загальних клубових артерії і вени. У порожнині малого таза кожен сечовід проходить попереду внутрішньої клубової артерії і присередньо від затульних артерії і вени. У жінок тазова частина сечоводу проходить за яєчником, потім кожен сечовід збоку огинає шийку матки, а нижче залягає між передньою стінкою піхви і сечовим міхуром. У чоловіків тазова частина сечоводу розташована зовні від сім’явиносної протоки, потім перетинає її і дещо нижче від верхнього краю сім’яного пухирця входить у стінку сечового міхура. Внутрішньостінкова частина (pars intramuralis) сечоводу  має  довжину 1,5–2 см, косо проходить скрізь стінку сечового міхура і відкривається в його порожнину вічком сечоводу (ostium uretеris).

Стінка сечоводу побудована з трьох оболонок: зовнішньої (адвентиційної), м’язової та слизової.

Слизова оболонка (tunica mucosa) вистелена перехідним епітелієм, який лежить на базальній мембрані. У власній пластинці слизової оболонки багато колагенових волокон, поміж якими проходять окремі еластичні волокна. М’язова пластинка у слизовій оболонці відсутня. Слизова оболонка утворює поздовжні складки, тому просвіт сечоводу на поперечному розрізі має зірчасту форму. Сеча рухається по сечоводу завдяки ритмічним перистальтичним скороченням його товстої м’язової оболонки (tunica muscularis), яка у його верхніх двох третинах складається з двох шарів гладеньких міоцитів: зовнішнього колового і внутрішнього поздовжнього. У нижній третині сечоводу м’язова оболонка має три шари: внутрішній поздовжній, середній коловий і зовнішній поздовжній.

У внутрішньостінковій частині сечоводу всі м’язові пучки розташовані поздовжньо, що забезпечує закриття вічка сечоводу незалежно від функціонального стану м’язової оболонки сечового міхура. Гладкі міоцити з’єднані між собою численними щілинними контактами – нексусами. Між м’язовими пучками проходять сполучнотканинні волокна, проникаючи як з власної пластинки слизової оболонки, так і з зовнішньої оболонки. Зовнішня, або адвентиційна оболонка (tunica adventitia) побудована з волокнистої сполучної тканини.

Сечовід має три звуження: перше – на початку сечоводу, друге – в ділянці переходу черевної частини в тазову, на рівні межової лінії таза, третє – у місці впадіння сечоводу в сечовий міхур, де ширина його просвіту не перевищує 3–4 мм.

Кровопостачання та іннервація сечоводів

Верхню ділянку сечоводу кровопостачають сечовідні гілки, що відходять від ниркової та яєчкової (яєчникової) артерій; середня ділянка – сечовідними гілками, що відходять від черевної частини аорти, загальної і внутрішньої клубових артерій; нижня ділянка – гілками, що відходять від середньої прямокишкової і нижньої міхурової артерій. Вени сечоводу впадають у яєчкову (яєчникову) і внутрішню клубову вени. Лімфатичні судини сечоводу впадають у поперекові і внутрішні клубові лімфатичні вузли.

Сечовід (як і нирки) іннервує автономна частина периферійної нервової системи. Нерви сечоводу є гілками ниркового, сечовідного і нижнього брижового нутрощевих сплетень. Парасимпатична іннервація верхньої частини сечоводу здійснюється гілками блукаючого нерва (Х черепний нерв), а нижньої частини – тазовими нутрощевими нервами, що проходять у складі соромітного нерва. Симпатичні післявузлові волокна до сечоводів відходять від верхнього і нижнього брижових симпатичних вузлів. Чутлива інформація від сечоводів передається по чутливих волокнах блукаючого нерва та соромітного нерва, що є гілкою крижового нервового сплетення.

Сечовий міхур

Сечовий міхур (vesica urinаriа) дорослої людини розміщений у малому тазі за лобковим симфізом. Місткість сечового міхура становить 0,5–0,7 л. Загострена верхівка міхура (apex vesicae) переходить догори в тяж – серединну пупкову зв’язку, яка є залишком сечової протоки, а розширене дно міхура (fundus vesicae) обернене вниз і назад. Нижній відділ дна міхура звужується і утворює шийку міхура (cervix vesicae), яка переходить у сечівник. Шийка міхура закінчується внутрішнім вічком сечівника (ostium urethrae internum). Між верхівкою і дном розташоване тіло міхура (corpus vesicae). Порожній сечовий міхур покритий очеревиною лише зверху, позаду і дещо з боків, тобто екстраперитонеально.

При наповненні міхура сечею його верхівка піднімається, очеревина покриває частину передньої, верхню, бічні й задню поверхні – мезоперитонеально. Форма і розміри сечового міхура залежать від наповнення його сечею. Наповнений міхур має округлу форму. Його передня поверхня, що обернена до лобкового симфізу, відмежована від нього шаром пухкої клітковини, що залягає в залобковому просторі. При наповненні міхура сечею його верхівка виступає над лобковим симфізом і прилягає до передньої стінки черевної порожнини. До задньої поверхні сечового міхура в чоловіків прилягає пряма кишка, пухирчасті (сім’яні) залози й ампули сім’явиносних проток, до дна – передміхурова залоза, до верхньої поверхні – петлі тонкої кишки.

У жінок задня поверхня сечового міхура прилягає до передньої стінки піхви і шийки матки, дно міхура – до сечово-статевої ділянки промежини, верхня поверхня – до матки. Бічні поверхні сечового міхура в чоловіків і жінок прилягають до м’яза-підіймача відхідника. У жінок сечовий міхур у малому тазі розміщений глибше, ніж у чоловіків. Нижня частина сечового міхура прикріплена до стінок малого таза зв’язками, що є волокнами тазової фасції. У чоловіків виражена лобково-передміхурова зв’язка (lig. puboprostаticum), а в жінок – бічна лобково-міхурова зв’язка (lig. laterale pubovesicale). Крім того, сечовий міхур укріплюють відповідні м’язи. У чоловіків і жінок є парний лобково-міхуровий м’яз (m. pubovesicalis), що починається від нижньої гілки лобкової кістки в ділянці лобкового симфіза і прикріплюється до шийки міхура.

У чоловіків від шийки міхура до прямої кишки йде прямокишково-міхуровий м’яз (m. rectovesicalis), а у жінок до шийки матки проходить міхурово-піхвовий м’яз (m. vesicovaginalis). У чоловіків до передміхурової залози відходить міхурово-передміхуровий м’яз (m. vesicoprostaticus). Всі ці м’язи вплітаються в м’язову оболонку сечового міхура. Сечовий міхур також укріплений початковою частиною сечівника і кінцевими відділами сечоводів і передміхуровою залозою у чоловіків та сечово-статевою ділянкою промежини у жінок.

Стінка сечового міхура утворена слизовою оболонкою, підслизовим прошарком, м’язовою оболонкою, частково серозною оболонкою з підсерозним прошарком, а в місцях, де очеревина відсутня, – адвентицією. Товщина розтягнутої стінки наповненого сечового міхура не перевищує 2–3 мм. Після випорожнення сечовий міхур зменшується, його стінка скорочується і потовщується до 12–15 мм.

Слизова оболонка (tunica mucosa) вистелена перехідним епітелієм, при порожньому міхурі утворює численні складки завдяки добре розвиненому підслизовому прошарку.

На слизовій оболонці передньої ділянки дна сечового міхура виділяють трикутник міхура (trigonum vesicae) –ділянкутрикутноїформи,деслизоваоболонка щільно зрощена з м’язовою оболонкою і не утворює складок. Його ще називають трикутником Льєто. Вершина цього трикутника обернена вниз до внутрішнього вічка сечівника, а основа трикутника відповідає поперечній лінії, що з’єднує обидва вічка сечоводів. Вздовж цієї лінії слизова оболонка сечового міхура утворює міжсечовідну складку (plica interureterica). Біля кожного вічка сечовода помітна невелика складка слизової оболонки у вигляді заслінки, яка під час випорожнення сечового міхура закриває вічко і запобігає зворотній течії сечі у сечовід. Позаду від внутрішнього вічка сечівника слизова оболонка утворює невеликий виступ – язичок міхура (uvula vesicae), який продовжується в сечівниковий гребінь (crista urethralis). Язичок міхура виконує функцію клапана – при наповненні сечового міхура прикриває внутрішнє вічко сечівника.

У слизовій оболонці розміщено багато слизових залоз і лімфоїдних вузликів.

Підслизовий прошарок (tela submucosa) утворений з пухкої сполучної тканини, в якій багато колагенових і еластичних волокон. Завдяки підслизовому прошарку слизова оболонка утворює численні складки. Лише в ділянці трикутника міхура цей прошарок відсутній.

Найтовстішою в стінці сечового міхура є м’язова оболонка (tunica muscularis); побудована з пучків гладких міоцитів, вона рясно іннервується і кровопостачається. М’язи розташовані трьома шарами, переплетеними між собою, а саме: зовнішній поздовжній шар (stratum externum longitudinale), середній коловий шар (stratum circulare) і внутрішній поздовжній шар (stratum internum longitudinale). Переплетення м’язових пучків сечового міхура сприяє рівномірному скороченню його стінок при сечовипусканні.

У ділянці трикутника сечового міхура є суцільна м’язова пластинка, яка називається м’язами трикутника сечового міхура (mm. trigoni vesicae) і складається з поверхневого та глибокого м’язів трикутника сечового міхура (mm. trigoni vesicae superficialis et profundus).

Частина пучків цих м’язів переходить у зовнішній м’язовий шар сечоводів у ділянці їх внутрішньостінкової частини. Позаду частина поперечних пучків м’язів трикутника сечового міхура потовщується і у вигляді валика розташована між двома вічками сечоводів, тому слизова оболонка над цим валиком утворює міжсечовідну складку.

Найпотужнішим є середній коловий шар гладких м’язів, який в ділянці внутрішнього вічка сечівника разом з коловим м’язовим шаром сечівника утворює внутрішній м’яз-замикач сечівника (m. sphincter urethrae internus). Цей м’яз відкривається довільно. Крім цього, є ще поперечнопосмугований зовнішній м’яз-замикач сечівника (m. sphincter urethrae externus), він є вольовим, належить до м’язів сечовостатевої ділянки промежини. Пучки внутрішнього м’язового шару сечового міхура у вигляді замикачів оточують вічка сечоводів. Скорочення цих м’язів, а також косий напрямок кінцевих відділів сечоводів у стінці сечового міхура та заслінки слизової оболонки запобігають зворотній течії сечі з міхура в сечоводи. При скороченні м’язової оболонки сечовий міхур випорожнюється, сеча виводиться назовні через сечівник. Тому м’язову оболонку сечового міхура називають м’язом-випорожнювачем міхура (m. detrusor vesicae).

Зовнішньою оболонкою верхньо-задньої і частково бічних поверхонь сечового міхура є серозна оболонка (tunica serosa) з підсерозним прошарком (tela subserosa). Інші частини сечового міхура вкриті адвентиційною оболонкою (tunica adventitia), яка побудована з волокнистої сполучної тканини.

Кровопостачання та іннервація сечового міхура

До верхівки і тіла сечового міхура підходять верхні міхурові артерії від обох пупкових артерій, до бічних стінок і дна міхура – праві і ліві нижні міхурові артерії, що є гілками внутрішніх клубових артерій. До сечового міхура ще підходять гілки від середніх прямокишкових артерій та інших сусідніх артерій. Венозна кров від сечового міхура відтікає у міхурове венозне сплетення, а також по міхурових венах безпосередньо у внутрішні клубові вени.

Лімфатичні судини від сечового міхура впадають у внутрішні клубові лімфатичні вузли. Хоча частина лімфи спочатку відтікає у приміхурові, заміхурові та бічні міхурові лімфатичні вузли, а потім їх виносні лімфатичні судини впадають у внутрішні і загальні клубові лімфатичні вузли.

Сечовий міхур іннервує автономна частина периферійної нервової системи, волокна якої утворюють міхурове сплетення. По парасимпатичних волокнах тазових нутрощевих нервів, що проходять у складі соромітного нерва (гілка крижового сплетення), передається команда на скорочення м’яза-випорожнювача міхура і розслаблення внутрішнього м’яза-замикача сечівника, тобто на випорожнення сечового міхура. По симпатичних післявузлових нервових волокнах, що відходять від нижнього брижового вузла та нижнього підчеревного сплетення, передається команда на скорочення внутрішнього м’яза-замикача сечівника і розслаблення м’яза-випорожнювача міхура, а також на звуження судин. Чутлива інформація від сечового міхура передається по чутливих волокнах соромітного нерва, що є гілкою крижового сплетення. Рухові волокна цього нерва іннервують зовнішній м’яз-замикач сечівника, що є м’язом промежини і за функцією вольовим.

Вікові особливості сечоводів і сечового міхура

У немовлят сечовід має довжину 5–7 см, м’язова оболонка розвинена слабо. До чотирьох років довжина сечоводу збільшується до 15 см, а його м’язова оболонка  потовщується.

У немовлят і дітей першого року життя сечовий міхур веретеноподібний, його місткість не перевищує 50–80 мл. Міхур розташований високо в черевній порожнині, а його дно формується пізніше. Поступово сечовий міхур змінює свою форму і стає грушоподібним. У дітей 8–12 років сечовий міхур має яйцеподібну форму, а в підлітків уже набуває форми як у дорослої людини. У 5-річних дітей місткість сечового міхура досягає 180 мл, а після 12 років – 250 мл. У немовлят трикутник міхура невиразний, розташований у лобовій площині і є частиною задньої стінки міхура. Слизова оболонка сечового міхура сформована, складки виражені, але коловий шар м’язової оболонки розвинений слабо.

У новонародженої дитини верхівка сечового міхура розташована посередині відстані між пупком і лобковим симфізом, тому сечовий міхур у дівчаток цього віку ще не прилягає до піхви, а у хлопчиків – до прямої кишки. Очеревина покриває тільки задню стінку сечового міхура. У віці 1–3 роки дно сечового міхура розташоване на рівні верхнього краю лобкового симфізу, у підлітків – на рівні середини, а в юнацькому віці – на рівні нижнього краю лобкового симфізу. Подальше опускання дна сечового міхура залежить від стану м’язів сечово-статевої ділянки. У жінок у зв’язку з розташуванням матки за сечовим міхуром він дещо стиснутий у передньозадньому напрямку.

Сечівник

Сечівник (urethra) – це трубка, по якій сеча виводиться із сечового міхура назовні. Стінка сечівника побудована з трьох оболонок: слизової оболонки, підслизового прошарку і м’язової оболонки. Чоловічий і жіночий сечівники мають різну довжину, форму, будову і топографію.

Чоловічий сечівник (urethra masculina) має довжину 16–22 см і діаметр 5–7 мм. За будовою він є складним органом, служить для виведення не тільки сечі, але й сперми, тобто є частиною зовнішніх чоловічих статевих органів. У чоловічому сечівнику виділяють чотири частини: внутрішньостінкову, або передпередміхурову частину, передміхурову частину, проміжну, або перетинчасту, частину і губчасту частину.

Чоловічий сечівник має S-подібну форму. Передміхурова частина сечівника, що проходить згори донизу, утворює з проміжною і початком губчастої частин вигин дозаду, тобто огинає лобковий симфіз знизу. Початковий відділ губчастої частини, що проходить майже горизонтально через укріплену зв’язками ділянку статевого члена, утворює з вільнозвисаючою його частиною другий вигин допереду.

Поділ чоловічого сечівника на чотири частини зумовлений анатомічними особливостями структур, що його оточують. Окрім того, по ходу чоловічий сечівник має звуження і розширення, знання яких має велике практичне значення в клініці.

Внутрішньостінкова частина, або передпередміхурова частина (pars intramuralis; pars preprostatica) починається внутрішнім вічком сечівника (ostium urethrae internum) і закінчується на рівні виходу зі стінки сечового міхура. Залежно від функціонального стану сечового міхура внутрішнє вічко сечівника змінює свою форму і розташування. У наповненому сечовому міхурі внутрішнє вічко сечівника має вигляд плоского диска, шийка сечового міхура при цьому закрита і сечівник є найдовшим. У такому стані внутрішнє вічко називається внутрішнім накопичувальним вічком сечівника (ostium urethrae internum accipiente).

При випорожненні сечового міхура внутрішнє вічко сечівника поступово стає лійкоподібним, шийка сечового міхура відкривається і втягується так, що сечовий міхур опускається і сечівник укорочується. У цей функціональний період вічко називається внутрішнім еваківним вічком сечівника (ostium urethrae internum evacuante). При цьому внутрішньостінкова частина сечівника укорочується на 20 %.

Передміхурова частина (pars prostatica) сечівника найскладніша за будовою, проходить у товщі передміхурової залози. Її довжина становить 3–4 см.

На початку ця частина сечівника має найменший діаметр 4–5 мм (перше звуження сечівника). Поступово передміхурова частина сечівника розширюється і посередині досягає діаметра до 11 мм (перше розширення сечівника), потім знову звужується до 4–5 мм. Передміхурова частина сечівника складається з двох ділянок: ближньої частини (pars proximalis) і дальшої частини (pars distalis).

На задній стінці передміхурової частини сечівника слизова оболонка утворює поздовжню валикоподібну складку – сечівниковий гребінь (crista urethralis), який є продовженням язичка міхура. Посередині сечівникового гребеня помітне поздовжнє підвищення – сім’яний горбок (colliculus seminalis), з обох боків від якого відкриваються вічка сім’явипорскувальних проток (ostii ductus ejaculatorii). На верхівці сім’яного горбка виражена поздовжня ямка, яка називається передміхуровим мішечком (utriculus prostaticus) – чоловічою маточкою. З обох боків від сім’яного горбка, між ним і стінкою сечівника, слизова оболонка утворює складки, що обмежовують передміхурову пазуху (sinus prostaticus).

У кожну з цих пазух відкриваються по 15–20 проточок передміхурової залози (ductuli prostatici), іноді деякі з них відкриваються і на сім’яному горбку. Просвіт передміхурової частини сечівника на поперечному розтині має півмісяцеву форму з опуклістю допереду, що зумовлено формою сечівникового гребеня і сім’яного горбка.

Проміжна частина, або перетинчаста частина (pars intermedia; pars membranacea) сечівника, яка має довжину приблизно 1,5 см, розташована між верхівкою передміхурової залози і цибулиною статевого члена. Ця частина сечівника проходить скрізь сечово-статеву ділянку промежини і міцно зрощена з нею. Сечівник цієї ділянки має найменший діаметр – приблизно 4 мм (друге звуження сечівника), а просвіт сечівника на поперечному розтині теж має півмісяцеву форму. Проміжна частина сечівника оточена поперечнопосмугованим вольовим зовнішнім м’язомзамикачем сечівника (m. sphincter urethrae externum).

Губчаста частина (pars spongiosa) сечівника найдовша – 17–20 см, проходить у товщі губчастого тіла статевого члена (див. нижче) і закінчується зовнішнім вічком сечівника (ostіum urethrae externum). Починається губчаста частина сечівника в ділянці цибулини статевого члена розширенням (друге розширення сечівника). Тут на задній (нижній) стінці сечівника відкриваються два вічка проток цибулиносечівникових залоз (ductus glandulae bulbourethrales). У дальшій ділянці губчастої частини просвіт сечівника звужується, на поперечному розтині він має вигляд щілини шириною 6–7 мм, що розташована у лобовій площині.

В ділянці головки статевого члена сечівник знову розширюється (третє розширення сечівника), його просвіт має вигляд щілини, що розташована у стріловій площині. Це розширення називається човноподібною ямкою сечівника (fossa navicularis urethrae). Тут слизова оболонка передньої (верхньої) стінки сечівника утворює заслінку човноподібної ямки (valvula fossae navicularis), що відокремлює закуток, відкритий у бік зовнішнього вічка сечівника.

На передній (верхній) стінці губчастої частини сечівника на слизовій оболонці помітні два ряди невеликих поперечних складок. Між цими складками розташовані маленькі, діаметром до 0,5 мм, сечівникові затоки (lacunae urethrales), в які відкриваються протоки простих трубчастих сечівникових залоз (glandulae urethrales). Інші сечівникові залози відкриваються на поверхні слизової оболонки поза межами складок через присечівникові протоки (ductus paraurethrales). Окрім того, вздовж всього сечівника слизова оболонка утворює поздовжні складки, що забезпечують його розтягнення.

Зовнішнє вічко сечівника (ostium urethrae externum) є третім його звуженням. Вічко має щілиноподібну форму (інколи ця щілина має S-подібну форму) шириною 4–5 мм, що розташована у стріловій площині.

Слизова оболонка (tunica mucosa) сечівника вкрита різним за будовою епітелієм: внутрішньостінкова і передміхурова частини вистелені перехідним епітелієм; проміжна (перетинчаста) частина – багаторядним призматичним епітелієм; губчаста частина – багатошаровим плоским епітелієм, а в ділянці зовнішнього вічка – багатошаровим плоским епітелієм з ознаками зроговіння. У складі багаторядного епітелію проміжної частини сечівника є багато келихоподібних клітин, що виробляють слиз, та поодинокі ендокриноцити.

У пухкій волокнистій сполучній тканині власної пластинки слизової оболонки є багато фібробластів і гладких міоцитів, розміщена густа сітка артеріальних і венозних судин, особливо венул. Підслизовий прошарок (tela submucosa) побудований з пухкої сполучної тканини, яка містить густу сітку широких венозних судин. Підслизовий прошарок забезпечує утворення слизовою оболонкою складок. У стінці сечівника, особливо в його проксимальному відділі, розміщені численні слизові сечівникові залози (glandulae urethrales) – залози Літтре.

М’язова оболонка (tunica muscularis) сечівника побудована з пучків гладких міоцитів, які утворюють внутрішній  поздовжній шар (stratum longitudinale) і зовнішній коловий шар (stratum circulare). Коловий м’язовий шар у внутрішньостінковій частині сечівника потовщується, зростається з м’язовою оболонкою шийки сечового міхура і утворює довільний внутрішній м’яз-замикач сечівника (m. sphincter urеthrae internus). Найбільше розвинута м’язова оболонка у проміжній (перетинчастій) частині сечівника і поступово витоншується. У губчастій частині сечівника його слизова оболонка зростається з губчастим тілом статевого члена. Зовнішня сполучнотканинна оболонка у чоловічому сечівнику не виражена. Отже, стінка чоловічого сечівника складається зі слизової оболонки, підслизового прошарку і м’язової оболонки.

У хлопчиків-немовлят сечівник відносно довший – 5–6 см, ніж в інших вікових групах, починається значно вище. До підліткового віку сечівник росте повільно, а в період статевого дозрівання його ріст  прискорюється.

Жіночий сечівник (urethra feminina) має вигляд короткої, злегка вигнутої трубки довжиною 3–6 см і діаметром 8–12 мм. Жіночий сечівник, як і чоловічий, починається на дні сечового міхура внутрішнім вічком сечівника (ostium urethrae internum) і закінчується зовнішнім вічком сечівника (ostium urethrаe externum), яке розташоване на 1,5–2 см нижче і позаду від головки клітора в присінку піхви. Жіночий сечівник зрощений з передньою стінкою піхви, огинає знизу і позаду нижній край лобкового симфізу, пронизуючи сечово-статеву ділянку промежини. Початкова частина сечівника, що проходить скрізь стінку дна сечового міхура, називається внутрішньостінковою частиною (pars intramuralis).

Відповідно у залежності від функціонального стану сечового міхура внутрішнє вічко жіночого сечівника змінює свою форму і розташування. У наповненому сечовому міхурі внутрішнє вічко сечівника має вигляд плоского диска і розташоване найвище – це внутрішнє накопичувальне вічко сечівника (ostium urethrae internum accipiente). При скороченні сечового міхура шийка сечового міхура відкривається, сечовий міхур опускається, а внутрішнє вічко набуває лійкоподібної форми – таке вічко називається внутрішнім еваківним вічком сечівника (ostium urethrae internum evacuante). При цьому жіночий сечівник укорочується приблизно на 20 %.

Стінка жіночого сечівника утворена зі слизової та м’язової оболонок. Слизова оболонка (tunica mucosa) утворює заглибини – сечівникові затоки (lacunae urethrales) і поздовжні складки, серед яких на задній стінці сечівника є одна найтовща і найвища складка – сечівниковий гребінь (crista urethralis). Слизова оболонка внутрішньостінкової частини сечівника вистелена перехідним епітелієм, більша частина сечівника вкрита багаторядним призматичним епітелієм, а в ділянці зовнішнього вічка – багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. У товстій власній пластинці слизової оболонки є багато еластичних волокон, кінцевих відділів сечівникових залоз (glandulae urethrales), вивідні протоки яких відкриваються на поверхні слизової оболонки, а також міститься тонкостінне венозне сплетення.

М’язова оболонка (tunica muscularis) побудована з гладких міоцитів, складається з внутрішнього поздовжнього шару (stratum longitudinale) і зовнішнього колового шару (stratum circulare). Коловий м’язовий шар у початковій ділянці сечівника потовщується, зростається з м’язовою оболонкою шийки сечового міхура і утворює довільний внутрішній м’яз-замикач сечівника (m. sphincter urethrae internus). На рівні сечово-статевої ділянки промежини жіночий сечівник оточує коловий поперечнопосмугований вольовий зовнішній м’яз-замикач сечівника (m. sphincter urethrae externus), що є м’язом промежини. Ззовні жіночий сечівник оточений губчастою оболонкою (tunica spongiosa) – густим венозним сплетенням.