Тонка кишка

Тонка кишка (intestinum tenue)

У складі тонкої кишки виділяють три частини: дванадцятипалу кишку, порожню (jejunum) та клубову (ileum) кишки. У клінічній практиці прийнято називати тонкою кишкою тільки ту її частину, що має брижу. Цей найбільш рухомий відділ травного каналу утворений порожньою та клубовою кишками та простягається від дванадцятипало-порожньокишкового згину до сліпої кишки. Чіткої межі між ними нема, однак на порожню кишку відводять 2/5 загальної довжини, на клубову — 3/5.

Довжина тонкої кишки у дорослого (на трупі) дорівнює в середньому 5—7 м. У живої людини внаслідок м’язового тонусу кишка значно коротша. Діаметр тонкої кишки в початковому відділі становить 4—5 см, а в термінальному (в місці впадання в сліпу кишку) — 2,5—3 см. Унаслідок цього найчастіше обтураційну непрохідність та сторонні тіла спостерігають саме в кінцевих відділах кишки.

Тонка кишка виповнює верхню частину нижнього поверху черевної порожнини, переважно ліву, та ділянку пупка. Початковий і кінцевий її відділи кріпляться до задньої стінки черевної порожнини.

Скелетотопічно тонка кишка починається ліворуч від хребтового стовпа на рівні Ln, тобто в місці утворення дванадцятипало-порожньокишкового згину, а закінчується в правій клубовій ямці, впадаючи в товсту кишку. На всьому протязі тонка кишка має різної довжини брижу, що забезпечує її рухомість та розташування в черевній порожнині у вигляді петель. Потрібно зазначити, що петлі порожньої кишки розташовані вгорі та ліворуч від серединної лінії, горизонтально, а петлі клубової — праворуч від цієї лінії, у правій клубовій ділянці, вертикально.

Петлі тонкої кишки спереду прикриті великим чепцем, ззаду прилягають до пристінкової очеревини. З трьох боків її оточують відділи товстої кишки: вгорі — поперечна ободова, праворуч — висхідна ободова, ліворуч — низхідна ободова та сигмоподібна.

Брижа тонкої кишки (mesenterium) фіксує тонку кишку до задньої стінки живота і є дублікатурою очеревини, між листками якої розташовані жирова клітковина, кровоносні та лімфатичні судини і нервові сплетення. Корінь брижі (radix mesenterii) косо перетинає хребтовий стовп і найчастіше відповідає лінії, що йде від лівої поверхні Ln вниз до правого крижово-клубового суглоба. Довжина кореня брижі коливається від. 10 до 18 см. Край тонкої кишки, прикріплений до брижі, називають брижовим (margo mesenterialis), протилежний — вільним (margo libera). По брижовому краю між листками очеревини міститься вузька смужка кишкової стінки, не вкрита очеревиною (pars nuda).

Шви, які накладають у ділянці, не вкритій очеревиною, під час створення кишкових анастомозів — неміцні та часто розходяться. Це потрібно враховувати та проводити додаткову перитонізацію зазначеної ділянки.

Аномалії розвитку тонкої кишки пов’язані переважно з порушеннями внутрішньоутробного розвитку. Серед них — атрезії кишки, її стеноз, вроджене розширення та ін. Окремо потрібно виділити патологію зворотного розвитку ембріональної жовткової протоки. Приблизно в 2 % випадків на вільному (протибрижовому) краю клубової кишки, на відстані 40—100 см від клубово-сліпокишкового клапана у дорослих та 15—20 см — у новонароджених може бути виявлено відросток — дивертикул клубової кишки (Меккеля; мал. 202). Він може мати конічну, циліндричну або колбоподібну форму, довжина його становить від 1,2 до 12 см. У разі пептичної виразки дивертикулу, його запалення, перфорації, інвагінації показане оперативне втручання.

Кровопостачання тонкої кишки забезпечують гілки верхньої брижової артерії, що відходить від черевної частини аорти на рівні L1 або на 0,5—3 см нижче місця розгалуження черевного стовбура. Пройшовши позаду тіла підшлункової залози, артерія виходить з-під її нижнього краю, пересікає згори вниз передню стінку кишки горизонтального відділу дванадцятипалої кишки і вступає в брижу тонкої кишки, де від верхньої брижової артерії відходять 12—18 порожньокишкових і клубовокишкових артерій (аа. jejunales et ileales; мал. 203). Кожна з артерій ділиться на дві (дихотомічно) гілки, які, сполучаючись із сусідніми гілками, утворюють дуги (аркади) першого порядку. Від них відходять судини, які формують нові дуги. Кількість дуг на протязі брижі індивідуально варіює, зазвичай їх буває від З до 5. Від найближчої до стінки кишки дуги відходять прямі артерії. Вони не сполучаються між собою і постачають кров’ю обмежену ділянку стінки тонкої кишки (мал. 204). Якщо перев’язування дуг зазвичай не призводить до порушення кровообігу, то ушкодження прямих судин може спричинити некроз відповідної ділянки кишки.

Венозна кров від тонкої кишки відтікає у верхню брижову та ворітну вени.

Лімфовідтік відбувається в численні (близько 200) брижові лімфатичні вузли (nodi lymphatici mesenterici), розташовані в брижі тонкої кишки, найбільші з яких містяться в її корені. З них лімфа через кишкові стовбурці (trunci intestinales) надходить у лівий поперековий стовбур (truncus lumbalis sinistri) і в грудну протоку (truncus thoracicus).

Іннервацію тонкої кишки забезпечують гілки верхнього брижового сплетення, яке супроводжує верхню брижову артерію та її гілки. Симпатичні, парасимпатичні і чутливі нервові волокна утворюють численні сполучення з нервовими сплетеннями, закладеними в різних шарах стінки кишки.