Аб’юзивні відносини

Аб’юзивні відносини – це повторювані акти психологічного, фізичного насильства над партнером, які у ролі жертви. Реалізуються у подружніх, дитячо-батьківських, сиблінгових контактах. Загальна схема – реалізація влади, контролю, приниження. Прояви аб’юзингу різноманітні: побої, погрози, шантажування, обмеження волі. Діагностика проводиться шляхом бесіди, психологічного тестування. Корекція виконується за допомогою психотерапії, найбільшого поширення набули методи когнітивно-поведінкового спрямування.

Терміни “аб’юзинг”, “аб’юз” походять з англійської мови, переклад означає “насильство”, “жорстоке поводження”. Вони описують подружні, партнерські відносини між чоловіком та жінкою, але фактично застосовні до будь-яких варіантів міжособистісної взаємодії. Агресор є аб’юзером, об’єкт насильства – жертвою. Згідно зі статистикою, поширеність аб’юзингу серед чоловіків становить 30%, серед жінок – 6-10%. Імовірно, реальні цифри значно вищі: факти жорстокості, побоїв ховаються членами сімей.

Аб’юзивні відносини існують у всіх соціальних групах незалежно від статусу, освіти, релігійної приналежності. Розрізняються лише форми прояву насильства. Схильність до аб’юзингу визначається кількома факторами:

• приклад батьків. Дитина, яка росте в сім’ї, де часто демонструється жорстокість між батьками, переймає шаблони поведінки. Сварки, побої стають нормою, у дорослому віці він переносить їх у сім’ю.
• Романтизація аб’юзерів. Художні твори, фільми, сюжети блогерів із соціальних мереж нерідко транслюють поведінку аб’юзера як соціально прийнятну. Відбувається наслідування поведінки героя, який став авторитетом.
• Пережитий буллінг. Насильство над людиною, що відбувається в сім’ї, в школі, на роботі може спровокувати агресію у відповідь. Пізніше він починає використовувати жорстокі прийоми, що застосовувалися щодо нього самому.
• Психологічна схильність. Аб’юзинг частіше реалізується в парах, де один має імпульсивність, знижений самоконтроль, а другий – низьку самооцінку, потребу у прихильності.

Аб’юзивні відносини формуються у людей, для яких така модель поведінки є звичною. Існує певна психологічна готовність аб’юзера до здійснення насильницьких дій, а жертви – до переживання відповідного досвіду. Процес розвитку складається із шести етапів:

1. Привернення уваги. При знайомстві людина поводиться відкрито, зухвало чи, навпаки, загадково, потай. Мета – зацікавити.
2. Цукерково-букетний етап. Переважають компліменти, подарунки, залицяння. Відбувається звикання до підвищеної уваги іншого.
3. Ігнорування. Необхідно формування залежності. Жертва починає відчувати тривогу, невпевненість, прагне відновлення романтичного періоду.
4. Підпорядкування. Аб’юзер погоджується повернутися до спілкування на умовах домінування. З іншого боку знижується самооцінка, з’являється страх.
5. Насильство. Вплив, що посилився, дозволяє агресору завдавати фізичної шкоди, чинити сексуальний примус, психологічно тероризувати партнера.
6. Утримання. Після акту жорсткості відбувається каяття чи звинувачення жертви, шантаж, небезпеки («ти без мене – ніхто»). Прийоми націлені збереження можливості абьюза.

Аб’юзивні відносини розрізняють характером насильства: фізичне, морально-психологічне, сексуальне, економічне. По тривалості може бути короткостроковими чи тривалими. Згідно з рольовою структурою, виділяють два варіанти аб’юзингу:

1. Класичний. Ролі розподілені, суворо дотримуються. Один періодично здійснює насильство, інший терпить, не здатний протистояти.
2. Динамічний. Жертва з помсти може брати участь агресора. Як правило, жінка в періоди «затишшя» чинить психологічний тиск на чоловіка, який раніше шкодив їй фізично.

Найпоширеніший прояв – фізичне заподіяння шкоди. Реалізується через обмеження волі, побиття, тортури. Об’єктом частіше стають жінки, діти. Наслідки побоїв буває складно приховати, жертва стикається з думкою суспільства: співпереживанням, засудженням, звинуваченням. Навколишні можуть виявити підтримку, допомогти, але нерідко випадки байдужості до проблем усередині сім’ї. Факт побоїв часто ховається через ризик віктимблеймінгу – реакції звинувачення потерпілого з боку суспільства («сама винна, спровокувала»).

Психологічний аб’юзинг проявляється моральним тиском, приниженням, примусом. Агресор загрожує завдати шкоди здоров’ю, обмежує свободу. У легких варіантах – це зневага, навіювання невпевненості, заборона прогулянки з друзями/подругами. У крайніх формах – погрози вбивства, утримання будинку за допомогою шантажу, маніпуляцій. Поширений приклад – маніпуляції жінкою у вигляді дітей. Чоловік самостверджується, відчуває владу. Жінка відчуває пригніченість, ненависть, безпорадність. Під час опору з боку слабкого партнера психологічне насильство може перейти у фізичне.

Сексуальний аб’юз проявляється використанням людини задоволення статевих потреб із застосуванням загроз, фізичного примусу. Характерні залякування, шантаж, маніпуляція. Сексуальний контакт оцінюється як «подружній обов’язок»: один має підкоритися іншому. Таке пояснення залишає агресора безкарним, а жертва сприймає позицію, в якій змушена терпіти. Примушення до сексу нерідко супроводжується збоченнями, побоями.

Економічний аб’юзинг – відносини, де людина, що має доступ до фінансів та інших матеріальних благ, жорстко обмежує їх використання партнером. Цей варіант проявляється приниженням, утиском прав, емоційно-психологічним дискомфортом. Приклад: чоловік забороняє дружині купувати одяг, косметику, вимагає звіту про всі витрати, не дозволяє влаштуватися на роботу. Можливо і зворотне рольове поведінка, коли непрацюючий людина розпоряджається грошима, а інший підпорядковується йому із страху самотності.

Великий відсоток аб’юзивних відносин супроводжується алкоголізмом одного або обох учасників відносин. Конфлікти переростають у побої, призводять до завдання важких фізичних каліцтв, до смерті. Летальні наслідки жертв – найпоширеніший варіант. Але іноді смерть настає внаслідок перевищення самооборони слабкішим партнером. Іншим «ускладненням» аб’юзингу є самогубства. Тривале насильство, почуття безвиході ситуації спричиняє суїцидальні вчинки.

Більшу частину інформації фахівець отримує завдяки клінічній розмові. Діагностичний процес максимально продуктивний, якщо присутні обоє. Але нерідкі випадки, коли в отриманні допомоги зацікавлена ​​лише жертва. На сьогодні не розроблено психодіагностичний інструментарій для оцінки ступеня аб’юзингу. Психологи, психотерапевти використовують критерії, виділені А. Гіладом:

• негативна оцінка минулих шлюбів, романів партнера;
• прагнення контролю вчинків, спілкування коїться з іншими;
• неповага, зневага, приниження;
• патологічні ревнощі;
• нездатність визнати провину;
• егоїзм, небажання зрозуміти іншого;
• використання ресурсів чоловіка/дружини (енергії, часу, грошей);
• загрози та шантаж під час конфліктів;
• ненависть у протилежній статі;
• більш жорстоке поводження наодинці, ніж «на людях»;
• контроль спілкування в Інтернеті, телефоном;
• прагнення ізолювати жертву від суспільства.

На основі даних критеріїв складаються опитувальники, схильність до аб’юзивних відносин оцінюється у трьох категоріях: легка, помірна, виражена. Доповнення до цього методу – психодіагностичні тести, що досліджують риси особистості: опитувальник Р. Хаера виявлення психопатій, тест «Темна тріада», опитувальник У. Шутца та інші. За результатами тестування в осіб, схильних до аб’юзу, визначаються такі виражені риси, як агресивність, низький самоконтроль, нарцисизм, брехливість, прагнення влади.

Психотерапевтична допомога людям, які перебувають в аб’юзивних відносинах, надається різними способами. Якщо агресор заперечує наявність проблеми, цурається втручання психологів, психіатрів, психотерапевтів, найбільш раціональним рішенням буде припинення відносин. Фахівець допомагає жертві припинити токсичне спілкування, перемогти залежність від партнера, подолати почуття провини, страху, невпевненості. Психотерапія проводиться у форматі індивідуальних сеансів. Методи підбираються індивідуально, з урахуванням особливостей клієнта.

Коли подружжя розуміє необхідність змін, готові до психотерапевтичної роботи, то програма допомоги націлена на усунення патернів поведінки, переконань, що підтримують аб’юз. Багато фахівців визнають найбільш ефективним когнітивно-поведінковий підхід. На першому етапі приділяється увага процесу усвідомлення та аналізу актуальних почуттів, уявлень, вчинків. Потім розглядаються та впроваджуються техніки, які замінюють деструктивні програми на конструктивні, позитивні. У процесі психотерапії створюється безпечна атмосфера у ній, покращується якість спілкування, розробляються методи профілактики аб’юзингу.

Ефективність психотерапії аб’юзивних відносин залежить від їхньої тривалості, а також від готовності обох партнерів до змін. Чим менш тривалим було насильство, тим більша ймовірність позитивних змін. Основний профілактичний захід – усунення демонстрації аб’юзингу як норми. Необхідно підтримувати доброзичливі стосунки у батьківській сім’ї, сформувати негативну оцінку суспільства до будь-яких варіантів насильства.