Абсцес кишечника

Абсцес кишечника – це гнійне ураження стінки кишечника, що є наслідком переходу гнійно-запального процесу з довколишніх органів або лімфогенного або гематогенного поширення інфекції з інших осередків. Захворювання може протікати з симптоматикою, що бурхливо розвивається, гіпертермією, різким больовим синдромом на тлі важкого загального стану або в рецидивуючій формі. Основою діагностики є характерна клінічна картина, результати ультразвукового дослідження, дані КТ. Лікування захворювання – хірургічне, яке виконується на тлі масивної антибактеріальної терапії.

Абсцес кишечника – обмежений осередок гнійного запалення у стінці кишечника. У загальній хірургії цю патологію розглядають як форму гнійно-запальних процесів у черевній порожнині, перехід гнійного процесу з сусідніх органів або як ускладнення хірургічних втручань. Анатомо-фізіологічні особливості черевної порожнини, зокрема властивості очеревини, топографія органів зумовлюють формування обмеженого запального вогнища в кишечнику.

Основним етіологічним фактором розвитку абсцесу кишечника є кишкова паличка – у більш ніж половині випадків, також збудником можуть бути стафілокок – 9-11%, стрептокок – 7-10%, синьогнійна паличка – 7-8%, протей – 5-8%, до 25% – анаеробна флора. Причинами розвитку абсцесу вважаються:

• Розповсюдження інфекції. Патологія виникає внаслідок прямого (контактного) переходу інфекційного процесу з прилеглих областей, внаслідок перфорації, пенетрації виразки дванадцятипалої кишки чи іншого відділу кишечника, деструктивного апендициту, перитоніту.
• Післяопераційні ускладнення. Абсцес може бути наслідком недостатньо ефективного дренування, неповного видалення випоту або пошкоджених тканин, нагноєння післяопераційної гематоми; формуватися в процесі ранового каналу, навколо сторонніх тіл (зокрема дренажів).
• Віддалені вогнища. У деяких випадках абсцес у кишечнику може утворитися в результаті гематогенного (зі струмом крові) або лімфогенного (зі струмом лімфи) занесення інфекції навіть з віддалених гнійних вогнищ, наприклад, при ангіні, остеомієліті, фурункульозі.

У 8% випадків конкретну причину розвитку абсцесу кишківника встановити не вдається.

Обмежене гнійне запалення в зоні абсцесу кишечника може організовуватися кількома шляхами: формуванням вогнища в місці потрапляння інфекційного агента, нагноєнням інфікованого ексудату, скупченням крові або жовчі в ділянці хірургічного втручання, а також обмеженням переходу з сусідніх органів.

Клінічна картина на початкових етапах визначається основним захворюванням: холециститом, виразковою хворобою, апендицитом, травмою черевної порожнини чи іншим. При ускладненні основної патології абсцесом кишечника розвивається характерна симптоматика: різке інтенсивне підвищення температури тіла, значне погіршення загального стану пацієнта, озноби, біль у черевній порожнині (її локалізація залежить від місця формування абсцесу).

Виділяють три варіанти перебігу захворювання. У більшості випадків процес починається бурхливо, з гіпертермією, вираженим больовим синдромом, загальний стан пацієнта тяжкий. Даний перебіг визначається швидким наростанням інфільтрату в черевній порожнині. При мляво інфільтраті, що формується, перебіг захворювання характеризується швидким розвитком лихоманки при плавному наростанні інтенсивності больового синдрому.

Можливо рецидивуючий перебіг, при якому на тлі зменшення інфільтрату клінічні ознаки стихають, больовий синдром стає менш вираженим, але при формуванні всередині інфільтрату, що зменшився, обмеженого гнійного вогнища симптоми різко посилюються.

Якщо абсцес формується у післяопераційному періоді (як ускладнення хірургічного втручання), розвиток захворювання може йти двома шляхами. У першому випадку після операції самопочуття пацієнта покращується, температура нормалізується, а після утворення гнійного осередку наростає характерна симптоматика. У другому випадку температура після оперативного лікування не нормалізується і зберігається аж до розтину гнійника.

Абсцес може самостійно прорватися у просвіт кишечника, при цьому стан пацієнта різко покращується. У разі розкриття абсцесу в черевну порожнину можуть сформуватися осередки осумкованого гнійного запалення, розлитого перитоніт.

Абсцес кишечника має клінічну картину, схожу з іншими гнійно-запальними захворюваннями черевної порожнини, що ускладнює його діагностику. Підставою для припущення розвитку абсцесу кишечника є характерна симптоматика у поєднанні з даними анамнезу, що вказують на можливе джерело інфекції або перенесене хірургічне втручання.

Диференціювати це захворювання необхідно від абсцесів черевної порожнини інших локалізацій: міжкишкового абсцесу, піддіафрагмального абсцесу, абсцесу дугласового простору, інших внутрішньоорганних абсцесів. Для постановки діагнозу та розрізнення з іншими патологіями використовуються такі методики:

• Зовнішній огляд. При об’єктивному обстеженні пацієнта лікар визначає напругу м’язів черевної стінки, здуття живота, різку болючість при пальпації у зоні, що відповідає локалізації абсцесу. Лабораторними ознаками цієї патології є різкий лейкоцитоз зі зсувом формули вліво, прискорена ШОЕ.
• Рентгенологічні дослідження. Рентгенографія черевної порожнини дозволяє візуалізувати утворення з рівнем рідини (характерна ознака абсцесів). p align=”justify”> При проведенні рентгенографії з контрастуванням кишечника визначається зміна його внутрішнього контуру в зоні абсцесу.
• Сонографія. При УЗД органів черевної порожнини в зоні локалізації абсцесу визначається ехонегативне утворення, що має капсулу та неоднорідний рідинний вміст.
• Інші методи візуалізації. Якщо при застосуванні описаних методів встановлення діагнозу скрутне, проводиться комп’ютерна томографія, магнітно-резонансна томографія, МСКТ черевної порожнини.
• Лабораторні аналізи Лабораторними ознаками цієї патології є різкий лейкоцитоз зі зсувом формули вліво, прискорена ШОЕ.

Основою лікування кишкових абсцесів є хірургічне видалення гнійника у поєднанні з масивною антибіотикотерапією. Призначаються антибіотики з груп цефалоспоринів, аміноглікозидів, фторхінолонів, ефективні щодо аеробної, анаеробної флори. Хірургічне лікування полягає у розтині осередку гнійного запалення, його санації, дренуванні. Застосовується лапаротомний доступ, локалізація якого визначається місцем абсцесу.

Якщо локалізація гнійного вогнища чітко не визначена чи виникли діагностичні складності, проводиться серединна лапаротомія, що дозволяє лікарю-хірургу отримати доступ до всіх відділів кишківника. При поразці кінцевих відділів кишечника можлива операція через трансректальний доступ. Обов’язково вогнище гнійного запалення дренується для подальшої аспірації відокремлюваного та промивання.

При своєчасній діагностиці, проведенні адекватного хірургічного лікування, хорошого дренування вогнища, призначенні антибіотиків, які мають високу ефективність щодо збудника прогноз абсцесу кишечника сприятливий. Погіршують прогноз множинні абсцеси, ускладнення у вигляді перитоніту, сепсису.

Профілактика патології полягає у своєчасному зверненні пацієнтів за кваліфікованою допомогою, адекватному лікуванні захворювань, які можуть стати причиною абсцесу, якісної ревізії черевної порожнини у процесі проведення оперативних втручань, правильному веденні пацієнтів у післяопераційному періоді.