Абсцес зовнішнього вуха

Абсцес зовнішнього вуха – це гнійно-некротичний процес, що вражає один або кілька волосяних фолікулів, сальну залозу і м’які тканини перетинчасто-хрящового відділу слухового проходу або вушної раковини. Проявляється гіперемією, набряком шкіри, болем різної інтенсивності у зоні абсцедування, симптомами загальної інтоксикації. Діагноз встановлюється на підставі огляду, даних отоскопії та лабораторних досліджень. Призначається консервативна терапія із застосуванням антибіотиків, антисептиків. За відсутності ефекту здійснюється хірургічне розтин абсцесу.

Абсцес зовнішнього вуха виникає при попаданні інфекції у глибокі шари шкіри, підшкірної клітковини вушної раковини чи слухового каналу. За частотою народження захворювання займає третє місце серед всієї патології зовнішнього вуха. Найчастіше виявляються абсцес зовнішнього слухового проходу, нагноєння атероми за вухом, рідше – гнійне запалення мочки. Хворіють на обличчя будь-якого віку. Рівень захворюваності дещо вищий у віковій групі від 10 до 19 років, а також серед людей похилого віку, які страждають на цукровий діабет, інший, що послаблює імунітет хронічною патологією. У МКБ 10 абсцес, фурункул та карбункул зовнішнього вуха об’єднані в одну групу.

Збудниками захворювання є бактерії. Найчастіше безпосередньою причиною появи гнійника стають золотистий стафілокок і синьогнійна паличка, рідше – стрептококи та інші представники грампозитивної кокової мікрофлори. Золотистий стафілокок населяє шкірні покриви та слизові оболонки більшості людей, синьогнійна паличка мешкає у воді та повітрі повсюдно. Будучи умовно-патогенними, ці мікроорганізми зазвичай провокують розвиток хвороби за наявності наступних факторів ризику:

• Травми зовнішнього вуха. До утворення обмеженого нагноєння у зовнішньому вушному проході призводить травматизація його стінок. Пошкодження відбувається при неправильному туалеті вух – використання предметів, здатних порушити цілісність шкіри. Абсцес ускладнює будь-яку механічну, фізичну чи хімічну травму вушної раковини. Часто є наслідком пірсингу.
• Імунодефіцитні стани. Патологія нерідко виникає у пацієнтів із імунними порушеннями. Абсцес зовнішнього вуха розвивається у ВІЛ–інфікованих осіб, хворих на туберкульоз та інші тяжкі хронічні захворювання, при зниженні місцевого імунітету, наприклад, після опромінення голови або шиї.

Локальні нагноєння зовнішнього вуха нерідко з’являються, рецидивують на фоні цукрового діабету та іншої ендокринної патології, хронічної гноетечі з вуха. Передумовою виникнення хвороби іноді служить тривале перебування у стаціонарі. Нозокоміальний абсцес протікає важче. Госпітальні штами кокової флори, синьогнійної палички часто мають стійкість до антибіотиків. Численні фурункули утворюються при гіповітамінозах.

Патологічний процес локалізується в областях вуха, де присутні волоски: у фіброзно-хрящової частини слухового каналу, на вушній раковині. Інфекційні агенти впроваджуються через ушкодження шкіри зовнішнього вуха у волосяний фолікул, сальну залозу. Розвивається запальна реакція, до місця скупчення бактерій спрямовуються нейтрофіли. Утворюється інфільтрат. Запалення іноді поширюється на м’які тканини обличчя та шиї, соскоподібний відросток. У патологічний процес нерідко залучаються слинні залози та лімфатичні вузли.

У зоні запального інфільтрату під дією ферментів, що виділяються нейтрофілами, виникає некроз і розплавлення тканин. Формується гнійна порожнина, оточена піогенною капсулою. Пізніше абсцес мимоволі спорожнюється, відокремлюється гнійний ексудат. Утворюється порожнина, яка потім заповнюється грануляціями. Абсцес гоїться через рубцювання. Після загоєння невеликого фурункула слідів не залишається.

На початковому етапі хвороби спостерігаються почервоніння шкіри, набряк та ущільнення тканин у місці утворення гнійника. Пацієнта турбує свербіж вуха, потім приєднується біль. Виразність больового синдрому залежить від локалізації патологічного процесу. При обмеженому нагноєнні області зовнішнього слухового каналу біль інтенсивний, пульсуючий характер. Симптом посилюється в нічний час, при жуванні, іррадіює у скроневу ділянку, зуби та шию. При формуванні абсцесу вушної раковини біль відчувається лише за пальпації інфільтрату.

Абсцес великого розміру частково перекриває слуховий прохід, викликаючи відчуття закладеності вуха, зниження слуху. Присутні симптоми загальної інтоксикації – підвищується температура тіла до субфебрильних та фебрильних значень. Збільшуються привушні лімфатичні вузли. Діти раннього віку з таким захворюванням поводяться неспокійно, тягнуть руки до хворого вуха. У немовлят порушується сон, відсутній апетит. Абсцес задньої стінки вушного проходу провокує у хворої дитини напади кашлю та блювання. Після розтину гнійника з рани у помірній кількості виділяється гній, стан пацієнта суттєво покращується.

Абсцес зовнішнього вуха здатний вирішитися спонтанно шляхом самостійного розтину та спорожнення на 3-7 добу хвороби. При порушеннях функцій місцевого або системного імунного захисту нагнолюючий процес нерідко поширюється далі по стінках слухового каналу, набуває затяжного перебігу. Формується гострий чи хронічний дифузний зовнішній отит. Через санторінієві щілини інфекція потрапляє у привушну слинну залозу та викликає її запалення.

Внаслідок переходу патологічного процесу на вушний хрящ виникає хондрит, вушна раковина деформується. Рідше обмежене нагноєння у сфері слухового проходу стає причиною появи середнього отиту, мирингіту. У імунокомпрометованих осіб відбувається гематогенне поширення інфекції, розвиваються мастоїдит, сепсис та отогенні внутрішньочерепні ускладнення, які можуть закінчитися летальним кінцем. Смертність хворих із обмеженим нагноєнням зовнішнього вуха становить 0,04%.

Діагностичний пошук при підозрі на абсцес зовнішнього вуха здійснює лікар-оториноларинголог. При локалізації нагноєння поблизу гирла слухового проходу, на мочці вуха або в завушній області освіта візуалізується неозброєним оком. Спостерігається виражена гіперемія шкіри, видима припухлість. Пальпація вушної раковини спричиняє біль. Регіонарні лімфатичні вузли збільшено. Для остаточного підтвердження діагнозу здійснюються:

• Отоскопія. Є основним методом дослідження, що виконується виявлення гнійника в слуховому каналі. При отоскопії визначається хворобливе утворення, що частково перекриває слуховий прохід. На верхівці фурункула є гнійна жовтувато-біла пробка. Після випорожнення гнійника залишається кратероподібне заглиблення. Отоскопія дозволяє диференціювати обмежений зовнішній отит із розлитим, виключити патологію середнього вуха.
• Лабораторні дослідження. Визначення глюкози крові та дослідження на ВІЛ–інфекцію виконується для уточнення імунного статусу хворого, виявлення цукрового діабету. При необхідності здійснюється посів відокремлюваного з вуха на мікрофлору та чутливість до антибактеріальних препаратів.

Затяжний, рецидивуючий перебіг локального гнійно-запального процесу потребує диференціальної діагностики абсцесу з онкологічним захворюванням зовнішнього вуха. Для виключення новоутворення виконуються дерматоскопія, біопсія з наступним цитологічним дослідженням патологічного матеріалу. Такі пацієнти потребують додаткової консультації онколога. У неясних випадках використовуються променеві методики – рентгенографія, КТ скроневих кісток.

У більшості випадків пацієнти з локальним процесом зовнішнього вуха отримують амбулаторне консервативне лікування. Госпіталізації у відділення оториноларингології підлягають діти та люди похилого віку з важкими імунодефіцитами та іншою супутньою патологією, вираженими клінічними проявами, а також хворі з мастоїдитом та іншими серйозними ускладненнями, що потребують хірургічного втручання.

Консервативна терапія

Фармакологічна терапія включає застосування антибактеріальних препаратів, кортикостероїдних гормонів і місцевих антисептиків. Лікування антибіотиками починається з першого дня. Перевага надається лікарським засобам місцевої дії у формі мазей, розчинів. Найчастіше використовуються комбіновані препарати. Застосування антибіотиків системної дії показано при виражених локальних проявах із тенденцією до поширення гнійної патології, значної загальної інтоксикації.

До отримання результатів тесту на чутливість мікрофлори антибіотики призначаються емпірично. Використовуються препарати широкого спектру – захищені амінопеніциліни, макроліди, при неефективності лікування, що проводиться, – фторхінолони. Для прискорення дозрівання гнійника додатково застосовують УФО, УВЧ та інші фізіотерапевтичні процедури. Одночасно здійснюється медикаментозна корекція хронічної патології, зниження рівня глюкози крові.

Хірургічне лікування

Ефективна консервативна терапія призводить до розсмоктування патологічної освіти на стадії інфільтрації. Якщо цього немає, абсцес підлягає хірургічному лікуванню. Іншими показаннями до операції є великий розмір гнійника, високий ризик розвитку ускладнень. У ході маніпуляції виконується розтин абсцесу. Порожнина, що утворилася, промивається антисептиками, встановлюється дренаж.

Абсцес зовнішнього вуха протікає переважно сприятливо. У деяких пацієнтів відбувається зворотний розвиток фурункулу на етапі інфільтрації. Прогноз значно погіршується з появою ознак розвитку тяжких ускладнень. Профілактичні заходи спрямовані на своєчасне лікування хронічних середніх отитів, корекцію ендокринних порушень та функції імунної системи. Для запобігання утворенню фурункулів слід уникати травмування вух, своєчасно обробляти зони пірсингу антисептиками.