Абулія

Абулія – психопатологічний синдром, що характеризується відсутністю волі. Супроводжується нездатністю вчиняти довільні дії, необхідність яких може усвідомлюватись. Пацієнти не відчувають бажання проявляти активність, не здатні задовольнити базові потреби: не можуть самостійно поїсти, випити води, виконати гігієнічні процедури. Діагностика включає спостереження, опитування близьких родичів, інструментальні дослідження мозку (КТ, МРТ), психологічне тестування. Лікування визначається основним захворюванням, симптомом якого є абулія.

Слово «абулія» у перекладі з грецької означає «безволість». Синдром активно досліджується з 1838, виявляється при діагностиці депресії, шизофренії, глибокої розумової відсталості, деменцій, нейроінфекцій, органічних хвороб мозку. Часто розвивається у складі апато-абулічного та абулічно-акінетичного синдрому. Епідеміологія не описана, оскільки абулія не виділено як самостійне захворювання. Депресія є основним етіологічним фактором, тому можлива пряма кореляція з поширеністю синдрому – у країнах з високим рівнем життя абулія зустрічається на 30-40% частіше, ніж у країнах, що розвиваються.

Зниження вольової активності спостерігається при неврозах, соматоформних розладах, внаслідок надмірної батьківської опіки та пригнічення активності дитини. Абсолютна безвольність розвивається на основі органічних та метаболічних порушень у центральній нервовій системі. З урахуванням різноманіття причин абулії можна виділити кілька груп порушень, у яких може виявлятися цей розлад:

• Неврологічні патології. Синдром проявляється при травмах, пухлинах, токсичних та інфекційних мозкових ураженнях, хворобі Гентінгтона, хворобі Піка, хворобі Паркінсона, після інсульту. Безвольність поєднується з руховим гальмуванням та ослабленням розумових процесів.
• Психічні розлади. Абулія визначається у пацієнтів із шизофренією, глибокою олігофренією, ендогенною та невротичною депресією, біполярним афективним розладом, деменцією. Мотивація знижується через «втрату енергетичного потенціалу» (Е. Блейєр).
• Спадкові фактори. Спадкова абулія формується у дітей зі схильністю до шизофренії. Через особливості віку діагностується із запізненням.

Довільне регулювання діяльності забезпечується функціями «III блоку мозку». Поняття введено А. Р. Лурія, що поєднує структури, відповідальні за реалізацію процесів управління поведінкою – префронтальні області кори великих півкуль, деякі підкіркові та стовбурові утворення, що беруть участь у програмуванні, регуляції та контролі психічної активності.

Відповідно до сучасних досліджень, абулія розвивається на базі розладів дофамінергічної передачі в нейронах при ураженні лобових відділів кори та/або підкіркових ядер. Порушується первинний етап реалізації вольових актів – здатність ініціювати рух, мовлення, соціальну взаємодію. Прогрес та оборотність вольових порушень визначаються особливостями перебігу основного захворювання – при дегенеративних патологіях нервової системи абулія поступово посилюється, при депресії на тлі успішного лікування редукується.

Абулія має чітко означені симптоми та ступінь виразності – повна відсутність мотивації, здатності ініціювати та підтримувати цілеспрямовану діяльність. Класифікація заснована на тривалості синдрому, що дозволяє скласти прогноз, підібрати найбільш ефективне лікування. Вирізняють такі види клінічного безволі:

• Короткочасне. Визначається при адинамічній депресії, прикордонних станах (невротичних розладах, астенічному синдромі). Критичні здібності пацієнта збережені, необхідність вольових зусиль розуміється, але виконання діяльності неможливе.
• Періодичне. Рекурентний прояв синдрому збігається з періодами депресії біполярного афективного розладу зі стадіями загострення шизофренії. Безвольність часто змінюється гіперактивністю.
• Постійне. Не піддається корекції тривале безволі характерне для кататонічної шизофренії, важких органічних ушкоджень мозку. Поширено поєднання абулії з апатією та акінезією.

Абулія характеризується

• нездатністю самостійно починати та підтримувати цілеспрямовані рухи
• убогістю чи відсутністю спонтанних рухів
• збідненістю мови
• одноманітністю та слабкою вираженістю емоційних реакцій
• пасивністю
• звуженням соціальних контактів
• зниженням інтересу до всіх видів активного проведення часу.

Без допомоги оточуючих пацієнт постійно проводить вдома, лежить чи сидить, зрідка змінюючи становище. Погляд байдужий, питання не відповідає чи відповідає після паузи. У промові переважають односкладові речення. Емоційну реакцію викликають яскраві, життєво значущі події (наприклад, переляк при випадковому падінні).

Інтерес до занять, які раніше приносять задоволення, відсутня. Безвольність проявляється у щоденних ритуалах. Хворий не в змозі самостійно приготувати та прийняти їжу. При організуючій та мотивуючій допомозі інших людей може сісти за обідній стіл, але, приступивши до трапези, довго пережовує та не ковтає їжу, швидко втрачає апетит. Наголошується байдужість до свого зовнішнього вигляду, невиконання гігієнічних процедур. При збереженій критиці до стану пацієнт розуміє необхідність дій, тому стимуляція із боку щодо ефективна – вдається підтримувати охайність, задовольняти основні потреби, встановлювати вербальний контакт.

Особливість абулії – необхідність постійної зовнішньої стимулюючої та організуючої допомоги задоволення базових фізіологічних потреб і підтримки існуючого рівня психічного розвитку. За відсутності належного лікування та догляду за хворими абулічний синдром призводить до соціальної та побутової дезадаптації.

Припиняються контакти з людьми, зникає пізнавальний інтерес. Через війну втрачаються комунікативні навички, знижуються когнітивні функції. Неповноцінне харчування, недотримання правил гігієни та режиму фізичної активності сприяє розвитку соматичних патологій: інфекцій, захворювань шлунково-кишкового тракту, опорно-рухового апарату, шкіри.

Виявлення абулії є частиною комплексної діагностики психічних та неврологічних захворювань. Обстеження проводиться лікарем-неврологом, психіатром, психологом. Важливим моментом є розрізнення патологічного синдрому з лінощами, наслідками неправильного виховання. До комплексу діагностичних процедур входять:

• Розмова, огляд. Проводиться опитування родичів хворого: з’ясовується анамнез, скарги, уточнюється тривалість та виразність симптомів. Розмова із пацієнтом часто виявляється малоінформативною. Невролог здійснює огляд: оцінює збереження рефлексів, рухових навичок, чутливості. Виходячи з отриманих даних, лікарі висувають припущення про основне захворювання та визначають перелік подальших процедур.
• Спостереження. Безпосереднє виявлення симптомів абулії відбувається під час консультації та в період перебування пацієнта у стаціонарі. Наголошується на відсутності інтересу до спілкування з лікарем, медичним персоналом, пасивність, повільність, відмова від виконання щоденних ритуалів.
• Інструментальне обстеження. Призначається з метою підтвердження діагнозу та диференціації неврологічних патологій. Поширеними методами обстеження є комп’ютерна томографія та магнітно-резонансна томографія головного мозку. При абулії характерна наявність патологічних ознак у префронтальній зоні.
• Психодіагностика. Клінічний психолог проводить дослідження когнітивної та емоційно-особистісної сфери. У більшості випадків повноцінна діагностика виявляється неможливою (порушено вольовий компонент діяльності). Виконуються окремі проби на мислення, пам’ять та емоційний стан, що дозволяють розрізнити шизофренію, депресію, маніакально-депресивний психоз, деменцію.

Терапія абулії проводиться в рамках загальної реабілітації та усунення симптомів провідного захворювання. Заходи організовуються психіатром, неврологом, фізіотерапевтом, реабілітологом, логопедом, спеціалістом з трудотерапії. Загальної схеми лікування немає, методи підбираються індивідуально. При депресивних розладах призначаються антидепресанти, при шизофренії – антипсихотичні препарати, при органічних ураженнях мозку – ноотропи, засоби поліпшення кровообігу.

Реабілітаційні програми спрямовані на відновлення мовної та рухової активності, засновані на створенні різноманітного стимулюючого середовища – пацієнти відвідують індивідуальні заняття з логопедами, інструкторами ЛФК, потім поступово включаються до групових заходів (працетерапію, спеціальні курси малювання, танців).

Методи специфічного лікування абулії продовжують досліджуватись. Вивчається ефективність препаратів, що підвищують біологічну активність дофаміну. Апробуються техніки когнітивно-біхевіоральної психотерапії та гіпнозу у хворих на депресію, маніакально-депресивний психоз, шизофренію. Психологам та психотерапевтам вдається загальмувати прогресування синдрому та частково відновити вольові функції, але результат дуже нестійкий.

Прогноз абулії повністю залежить від особливостей перебігу основної патології. Сприятливий результат найімовірніший при нападоподібній шизофренії, депресії, біполярному афективному розладі з рідкісними депресивними епізодами, а також при неврологічних захворюваннях із зворотним розвитком. Спеціальних профілактичних заходів не розроблено, зводяться до попередження неврологічних та психічних хвороб.

При перших проявах абулії часом можна загальмувати процес її прогресування – необхідно організовувати різноманітну, цікаву для хворого середовище: запрошувати на дружні зустрічі, прогулянки, заняття спортом, танцями, творчістю. Чим соціально активнішим і захопленим буде пацієнт, тим повільніше розвиватимуться симптоми безвольності.