Аденофлегмона

Аденофлегмона – Це вогнище гострого нагноєння в підшкірно-жировій клітковині з розмитими контурами, що розвивається на тлі лімфаденіту, що абсцедує. Найчастіше аденофлегмона зустрічається в привушній та підщелепній областях у дітей. Клінічно проявляється маніфестною пухлиною, що флюктує при натисканні, з гіперемованою в центральній частині шкірою, досить щільною, хворобливою при пальпації. Загальний стан пацієнта характеризується симптомами інтоксикації. Діагностика з урахуванням типової клініки не викликає труднощів, додатково проводять УЗД м’яких тканин, дослідження крові, бакпосів пунктату. Лікування аденофлегмони полягає у негайному оперативному втручанні.

Аденофлегмон – гостре гнійне запалення підшкірно-жирової клітковини абсцедуючого характеру, тісно пов’язане з гнійними процесами в регіонарних лімфатичних вузлах (лімфаденіт). Перед аденофлегмони припадає понад 21% всіх щелепно-лицевих патологій, інша локалізація зустрічається набагато рідше. Розвивається патологічний процес частіше у дітей, не має ґендерного забарвлення, неендемічний.

Варто зазначити, що у вивченні аденофлегмони велику роль відіграли вчені, які належать до вітчизняної школи дерматології. Струнку теорію виникнення аденофлегмони в 1938 дав А. Абрикосов, доповнив і розвинув теорію патогенезу захворювання в 1960 І. Руфанов. Актуальність цього питання на сучасному етапі обумовлена ​​гостротою гнійного процесу, який вражає новонароджених, дітей дошкільного віку та несе реальну загрозу їх життю через розвиток септичних ускладнень. У дорослих пацієнтів аденофлегмона може спричинити розвиток сепсису, остеомієліту.

Гнійне запалення підшкірно-жирової клітковини, як і будь-яке інше гнійне запалення, має зрозумілу причину. Це – зовнішнє чи внутрішнє інфікування, найчастіше кокова флора. Внаслідок зниження захисних сил організму екзогенно-ендогенного характеру (фокальна та перифокальна інфекція, особливо в області мигдалин, ротової порожнини, нирок, перенесене захворювання, травмування шкіри, частіше постін’єкційне, піококове ураження дерми) зменшується протиінфекційний бар’єр лімфовузлів.

Аденофлегмон підщелепної області передує стоматологічне втручання (наприклад, видалення зуба мудрості), регіонарний лімфаденіт. Аденофлегмона шиї формується на тлі загального зниження імунітету, що призводить до активізації та розмноження латентно існуючих на шкірі волосистої частини шкіри голови та в порожнині рота хвороботворних мікробів, особливо при похибках у гігієні. Тригером розвитку хвороби служить накопичення критичної кількості бактерій, що переводить латентний процес у розвиток осередку кокової інфекції.

Розвиток аденофлегмон у паху – наслідок неуважного, безвідповідального ставлення до свого здоров’я. Вони виникають у результаті періодичних тривалих переохолоджень, що викликають уретрит, цистит, запалення органів малого тазу. Виникла інфекція настільки резистентна до терапії, що проводиться, що настає хронізація запалення, абсцедування пахових лімфовузлів. Виходом часто буває безпліддя.

Локалізація аденофлегмони в пахвовій ямці обумовлена ​​занесенням інфекції з вогнищ запалення, що розташовані на верхній кінцівці. Погіршити процес може садна від гоління. Накопичення лімфовузлів і великих артерій у пахвової западині є причиною, що викликає міграцію мікробів в ділянку пахви.

Зазвичай лімфовузли та лімфатичні судини разом із венозною системою забезпечують природний відтік рідини з тканин та органів. При запаленні це грає вирішальну роль, оскільки на ранніх стадіях розвитку процесу лімфоток сповільнюється, проникність судин збільшується, створюються умови для накопичення мікробів у лімфовузлах, де йде поглинання патогенної флори клітинами ретикуло-ендотеліальної системи, розщеплення залишків мікроорганізмів, де вони під впливом антибактеріальної терапії гинуть.

Якщо запалення наростає, лімфатичні судини тромбуються, перекривають відтік, блокуючи поширення запального процесу. На цьому фоні мікроби з лімфовузлів просочуються в довколишні тканини, викликаючи запалення і формуючи аденофлегмону.

Аденофлегмони прийнято розрізняти за локалізації запального процесу. Найбільш значущі за гостротою течії та можливими наслідками:

• аденофлегмона нижньої щелепи та підборіддя – найпоширеніший варіант;
• аденофлегмона шиї – наслідок порушень особистої гігієни ротової порожнини, вушної раковини, волосистої частини шкіри голови;
• аденофлегмона пахвинної області – результат переохолодження;
• аденофлегмона пахвової області – наслідок інфікування мікротравм шкіри;
• аденофлегмона привушній ділянці – септичне ускладнення.

Клінічні прояви ділять на загальні, властиві всім різновидам, та місцеві, що характеризують виключно ту чи іншу форму. До загальних симптомів відноситься температурна реакція, відчуття слабкості, розбитості, загальмованості, наростаючі ознаки інтоксикації організму, загострення хронічних осередків інфекції. На цьому фоні з’являється пухлина, розташована поряд із регіонарними лімфовузлами. Вона щільна на дотик, що флюктує в центрі, болюча при пальпації. При подальшому прогресуванні процесу пухлина абсцедується, розкривається або відбувається септична дисимінація процесу. Часто така пухлина утворюється у місці ін’єкції.

Симптоми, що відповідають різновиду аденофлегмони, залежать від локалізації процесу та мають особливості. При формуванні підщелепної аденофлегмони спостерігаються біль при ковтанні, відкриванні рота, порушується мова. Аденофлегмона шиї проявляється хворобливою пухлиною в ділянці бічної поверхні шиї, утрудненням і болючість повороту та нахилу голови. Аденофлегмона привушної області найчастіше є наслідком септичного ускладнення флегмони шиї, що характеризується больовими відчуттями при ковтанні та пальпації вушної раковини.

Запущена аденофлегмона щелепно-лицьової області та шиї може спричинити життєзагрозливі ускладнення, серед яких медіастиніт, тромбоз кавернозного синуса, менінгіт. При поширенні високовірулентної інфекції виключається розвиток сепсису. До особливо швидкої генералізації інфекційного процесу схильні аденофлегмони в дітей віком, тому їх лікування має проводитися лише у стаціонарних умовах.

Клініка та анамнез захворювання типові. Додатково використовують УЗД м’яких тканин, рентгенодіагностику для виключення остеомієліту, пухлини, кісти. Обов’язковим є ОАК, ОАМ, біохімія крові, аналіз крові на стерильність. Для призначення етіопатогенетичної терапії використовують посіви пунктату гнійного вогнища на живильні середовища із наступним визначенням чутливості до антибіотика. Диференціюють гнійне запалення з флегмоною (вибір оперативного втручання), туберкульозом, актиномікозом, остеомієлітом, періаденітом, запальним інфільтратом, остеофлегмоною. Лікуванням патології займаються гнійні хірурги.

Терапія захворювання комплексна. Гострота процесу диктує необхідність проведення термінового хірургічного втручання за умов стаціонару. Виробляють розтин та дренування флегмони. Рану ведуть відкритим способом із промиванням, введенням антибіотиків та ферментів, перев’язками. Обов’язкове призначення постопераційної антибактеріальної, протизапальної, дезінтоксикаційної терапії. Підключають засоби для загального зміцнення організму (вітамінотерапія) та підвищення імунітету (імуностимулятори, імуномодулятори). Необхідно провести санацію всіх осередків хронічної інфекції.

Прогноз при своєчасній діагностиці та лікуванні сприятливий. У запущених випадках можуть розвиватися септичні ускладнення, зокрема фатальні. Профілактика полягає у своєчасній діагностиці та лікуванні хронічних інфекцій, зміцненні імунітету. За перших ознак інфекційного запалення лімфовузлів необхідно звертатися до медичних фахівців за кваліфікованою допомогою.