Аденоїди у дітей

Аденоїди у дітей – надмірне розростання лімфоїдної тканини глоткової (носоглоткової) мигдалини, що супроводжується порушенням її захисної функції. Аденоїди у дітей проявляються розладом носового дихання, ринофонією, зниженням слуху, хропінням уві сні, повторними отитами та застудними інфекціями, астенічним синдромом. Діагностика аденоїдів у дітей включає консультацію дитячого отоларинголога з проведенням пальцевого дослідження носоглотки, задньої риноскопії, ендоскопічної риноскопії та епіфарингоскопії, рентгенографії носоглотки. Лікування аденоїдів у дітей може проводитися консервативними методами (антибіотики, стимулятори імунітету, ФТЛ) або хірургічним шляхом (аденотомія, ендоскопічне видалення, лазерне видалення, кріодеструкція).

Аденоїди у дітей – надмірна гіпертрофія аденоїдної тканини, що утворює носоглоткову мигдалину. Аденоїди у дітей посідають перше місце серед усіх захворювань верхніх дихальних шляхів у дитячій отоларингології, становлячи близько 30%. У 70-75% аденоїди діагностуються у дітей віком 3-10 років; рідше – у грудному віці та у дітей віком від 10 років. Приблизно з 12-річного віку аденоїдні вегетації глоткової мигдалини зазнають зворотного розвитку і до 17-18 років практично атрофуються. У поодиноких випадках (менше 1%) аденоїди виявляються у дорослих людей.

Носоглоточная або глоткова мигдалина розташована в області склепіння глотки, на верхній та задній стінці її носової частини. Разом з іншими лімфоїдними структурами глотки (піднебінними, трубними та язичними мигдаликами), носоглоткова мигдалина утворює так зване кільце Вальдейєра-Пирогова, що виконує функцію захисного бар’єру на шляху проникнення інфекції в організм. У нормі носоглоточная мигдалина має малі розміри і визначається як невелике піднесення під слизову оболонку глотки. Аденоїди у дитини являють собою глоточну мигдалину, що сильно розрослася, яка частково перекриває носоглотку і глоткові отвори євстахієвих труб, що супроводжується порушенням вільного носового дихання і слуху.

Аденоїди в дітей віком можуть бути зумовлені вродженими особливостями дитячого організму – так званим лімфатико-гіпопластичним діатезом – аномалією конституції, що супроводжується ослабленням імунітету, ендокринними порушеннями. Діти з лімфатико-гіпопластичним діатезом часто страждають на розростання лімфоїдної тканини – аденоїди, лімфаденопатію. Нерідко аденоїди виявляються у дітей з гіпофункцією щитовидної залози – млявих, пастозних, апатичних, малорухливих, з гіперстенічною статурою.

Несприятливий вплив на формування імунної системи дитини надають внутрішньоутробні інфекції, прийом вагітної лікарських препаратів, вплив на плід фізичних факторів та токсичних речовин (іонізуючого випромінювання, хімікатів). Основними причинами розвитку аденоїдів у дітей вважаються:

Аденоїди у дітей можуть зустрічатися як ізольована патологія лімфоїдної тканини, проте значно частіше вони поєднуються з ангінами. У числі інших причин, що призводять до виникнення аденоїдів у дітей, виділяють підвищену алергізацію дитячого організму, гіповітамінози, аліментарні фактори, грибкові інвазії, несприятливі соціально-побутові умови та ін. спостерігається в цей період (4-6 років).

Носоглоточная або глоткова мигдалина розташована в області склепіння глотки, на верхній та задній стінці її носової частини. Разом з іншими лімфоїдними структурами глотки (піднебінними, трубними та язичними мигдаликами), носоглоткова мигдалина утворює так зване кільце Вальдейєра-Пирогова, що виконує функцію захисного бар’єру на шляху проникнення інфекції в організм.

У нормі носоглоточная мигдалина має малі розміри і визначається як невелике піднесення під слизову оболонку глотки. Аденоїди у дитини являють собою глоточну мигдалину, що сильно розрослася, яка частково перекриває носоглотку і глоткові отвори євстахієвих труб, що супроводжується порушенням вільного носового дихання і слуху.

Неспроможність імунної системи дитини, поряд з постійною та високою бактеріальною обсімененістю, призводить до лімфоцитарно-лімфобластної гіперплазії носоглоткової мигдалики як механізму компенсації підвищеного інфекційного навантаження. Значне збільшення носоглоткової мигдалини супроводжується розладом вільного носового дихання, порушенням мукоциліарного транспорту та виникненням застою слизу у порожнині носа.

При цьому проникають у порожнину носа з потоком повітря алергени, бактерії, віруси, чужорідні частки прилипають до слизу, фіксуються в носоглотці та стають тригерами інфекційного запалення. Таким чином, аденоїди у дітей згодом самі стають осередком інфекції, яке поширюється як на сусідні, так і на віддалені органи. Вторинне запалення аденоїдної тканини (аденоїдит) призводить до ще більшого збільшення маси глоткової мигдалини.

Залежно від вираженості лімфоїдної вегетації виділяють ІІІ ступеня аденоїдів у дітей.

• I – аденоїдні вегетації поширюються на верхню третину носоглотки та верхню третину сошника. Дискомфорт та утруднення носового дихання у дитини відзначаються лише вночі, під час сну.
• II – аденоїдні вегетації перекривають половину носоглотки та половину сошника. Характерно виражене утруднення носового дихання вдень, нічний хропіння.
• III – аденоїдні вегетації заповнюють всю носоглотку, повністю прикривають сошник, доходять до рівня заднього краю нижньої носової раковини; іноді аденоїди у дітей можуть виступати у просвіт ротоглотки. Носовий подих стає неможливим, дитина дихає виключно ротом.

Клінічні прояви аденоїдів у дітей пов’язані з комбінацією трьох факторів: механічною перешкодою, спричиненою збільшенням носоглоткової мигдалини, порушенням рефлекторних зв’язків та розвитком інфекції в аденоїдній тканині.

Механічна обтурація носоглотки та хоан супроводжується порушенням носового дихання. Труднощі носового вдиху і видиху можуть мати помірний (при I ступеня аденоїдів у дітей) або виражений характер, аж до повної неможливості дихання через ніс (при аденоїдах II, III ступеня). Тиск лімфоїдної тканини на судини слизової оболонки призводить до набряку та розвитку завзятого нежитю. У свою чергу це ще більше ускладнює дихання через ніс.

Аденоїди у дітей грудного віку призводять до утруднення ссання і, як наслідок, – систематичного недокорму та гіпотрофії. Зниження оксигенації крові супроводжується розвитком анемії у дітей. Внаслідок утрудненого носового дихання діти з аденоїдами сплять з відкритим ротом, хропуть уві сні, часто прокидаються. Результатом неповноцінного нічного сну стають апатія і млявість у денний час, швидка стомлюваність, ослаблення пам’яті, зниження успішності у школярів.

Наявність аденоїдів формує відомий тип особи, що характеризується постійно напіввідкритим ротом, згладженістю носогубних складок, відвисанням нижньої щелепи, невеликим екзофтальмом. Аденоїди можуть призводити до порушення формування лицьового скелета та зубощелепної системи: у цьому випадку відзначається подовження та звуження альвеолярного відростка, високе стояння піднебіння (гіпсистафілія – готичне небо), неправильний розвиток верхніх різців, аномалії прикусу, викривлення носової перегородки.

Голос у дітей з аденоїдами нозалізований, монотонний, тихий. Ринофонія обумовлена ​​тим, що гіпертрофована носоглоточная мигдалина перешкоджає проходу повітря в порожнину носа та носові пазухи, які є резонаторами та беруть участь у фонації. У логопедії цей стан розцінюється як задня закрита органічна ринолалія.

Внаслідок перекриття аденоїдами глоткових отворів слухової труби важко природна вентиляція повітря в середньому вусі, що призводить до кондуктивної приглухуватості. Збільшені аденоїди у дітей супроводжуються порушенням нюху та ковтання. Часте поверхневе ротове дихання у дітей з аденоїдами зумовлює деформацію грудної клітки (так звані «курячі груди»).

Ряд проявів аденоїдів у дітей пов’язані з нервово-рефлекторним механізмом розвитку. Діти з аденоїдами можуть страждати головними болями, неврозами, епілептиформними нападами, енурезом, нав’язливим приступоподібним кашлем, хорееподібними рухами м’язів обличчя, ларингоспазмом і т.д.

Постійне хронічне запалення носоглоткової мигдалики є тлом у розвиток алергічних та інфекційних захворювань: хронічного риніту, синуситу, середнього отиту, тонзиліту. Вдихання через рот холодного та неочищеного повітря обумовлює часті респіраторні захворювання – ларингіти, трахеїти, бронхіти.

Підозра на аденоїди вимагає від педіатра та вузьких спеціалістів проведення розширеного обстеження дитини. За наявності аденоїдів у дітей проводиться консультація дитячого алерголога-імунолога з постановкою та оцінкою шкірних алергопроб. Консультація дитячого невролога потрібна дітям з епілептиформними нападами та головними болями; консультація дитячого ендокринолога – за ознаками гіпофункції щитовидної залози та тимомегалії.

Лабораторна діагностика при аденоїдах у дітей включає проведення загального аналізу крові та сечі, дослідження імуноглобуліну Е, бакпосів із носоглотки на мікрофлору та чутливість до антибіотиків, цитологію відбитків з поверхні аденоїдної тканини, ІФА та ПЛР-діагностику на наявність інфекцій.

Головна роль у виявленні аденоїдів та супутніх порушень належить дитячому отоларингологу. Для визначення розмірів та консистенції аденоїдів у дітей, а також ступеня аденоїдних вегетацій використовують пальцеве дослідження носоглотки, задню риноскопію, ендоскопічну риноскопію та епіфарингоскопію. При огляді аденоїди визначаються як утворення м’якої консистенції та рожевого забарвлення, що мають неправильну форму та широку основу, розташовані на склепінні носоглотки. Дані інструментального дослідження уточнюються шляхом проведення бічної рентгенографії носоглотки та КТ.

Залежно від ступеня гіпертрофії глоткової мигдалики та вираженості клінічних проявів лікування аденоїдів у дітей може бути консервативним чи хірургічним. Консервативна терапія проводиться при І – ІІ ступені гіпертрофії або неможливості оперативного видалення мигдаликів. При повторних інфекціях призначають антибіотикотерапію, імуностимулятори, вітаміни.

Симптоматична терапія включає закопування судинозвужувальних препаратів, промивання порожнини носа сольовими розчинами, відварами трав, антисептиками, озононасиченим розчином. При аденоїдах у дітей у педіатрії широко застосовуються методи фізіотерапії: лазеротерапія, УФО, ОКУФ-терапія, УВЧ на ділянку носа, магнітотерапія, електрофорез, КВЧ-терапія, кліматотерапія. За бажанням батьки можуть скористатися послугами дитячого гомеопату та пройти курс гомеопатичного лікування.

Показаннями до хірургічного видалення аденоїдів у дітей є: неефективність консервативної тактики при гіпертрофії II ступеня; аденоїди ІІІ ступеня; виражене порушення носового дихання; синдром сонних апное; хронічні (рецидивні) аденоїдити, синусити, отити, фарингіти, ларингіти, пневмонії та ін; щелепно-лицеві аномалії, викликані аденоїдами, що розрослися.

Операція видалення аденоїдів у дітей (чрезротова аденотомія/аденоідектомія) і може проводитися під місцевою анестезією або загальним наркозом. Можливе проведення ендоскопічного видалення аденоїдів у дітей під візуальним контролем. Альтернативними хірургічними втручаннями є: видалення аденоїдів за допомогою лазера (лазерна аденоїдектомія, внутрішньотканинна деструкція, вапоризація аденоїдної тканини), кріодеструкція аденоїдів.

Своєчасна діагностика та адекватна терапія проводить до стійкого відновлення носового дихання та ліквідація супутніх інфекцій, підвищення фізичної та розумової активності, нормалізації фізичного та інтелектуального розвитку дитини.

Ускладнення оперативного лікування та рецидиви аденоїдів часто виникають у дітей, які страждають на алергію (бронхіальну астму, кропив’янку, набряк Квінке, бронхіти та ін.). Дітям з розвиненими супутніми порушеннями (аномаліями прикусу, порушеннями мови) надалі нерідко потрібна допомога дитячого ортодонта та логопеда.

Профілактика аденоїдів у дітей вимагає проведення обов’язкової вакцинопрофілактики, загартовування, ранньої діагностики та раціонального лікування інфекцій верхніх дихальних шляхів, підвищення імунологічних властивостей організму.