Аденоїдит у дітей

Аденоїдит у дітей – хронічний запальний процес, що розвивається у гіпертрофованій глотковій мигдалині (аденоїдах). Виявляється симптомами аденоїдів: утрудненням носового дихання, гугнявістю голосу, хропінням уві сні. Також відзначаються ознаки запалення у вигляді нежиті та підвищення температури. Аденоїдит у дітей має хронічний перебіг і надалі призводить до затримки фізичного та розумового розвитку. Захворювання діагностується клінічно, підтверджується за результатами риноскопії, риноцитологічного дослідження та рентгенографії. Лікування спрямоване на усунення вогнища інфекції та відновлення носового дихання.

Аденоїдит у дітей – часта причина звернення до педіатра та дитячого оториноларингологу. Захворюваність становить приблизно 15:1 000 з урахуванням наявних аденоїдів без запалення. Найчастіше виявляється у дітей віком від 2-3 до 7 років, оскільки саме у цьому віці відзначаються максимальні фізіологічні розміри глоткової мигдалини. Серед школярів патологія діагностується у кілька разів рідше. Актуальність захворювання у педіатрії надзвичайно висока. В даний час аденоїдит у дітей зустрічається частіше у порівнянні з рівнем захворюваності наприкінці XX століття. Це пов’язано зі збільшенням числа патологій вагітності та пологів, що призводять до послаблення імунітету в популяції, а також із поширенням антибіотикорезистентних форм мікроорганізмів.

Запальний процес у розрослій лімфоїдній тканині глоткової мигдалики найчастіше викликається гемолітичним стрептококом, респіраторними вірусами, рідше – грибами та умовно-патогенною флорою, мікобактеріями туберкульозу і т. д. обтяжений алергологічний анамнез. Вузькі носові ходи (наприклад, при викривленні носової перегородки) сприяють зниженню природної санації порожнини носа та тривалій персистенції патогенних мікроорганізмів на глотковій мигдалині.

Оскільки аденоїдит у дітей розвивається на гіпертрофованій глотковій мигдалині, варто окремо сказати про причини розростання лімфоїдної тканини. Багато дітей тією іншою мірою мають аденоїди, представлені збільшеною глотковою мигдалиною. Вони зазвичай з’являються у віці 2-7 років і поступово редукуються після пубертату. Це пов’язано з тим, що саме глоточная мигдалина у дитинстві грає роль першого імунного бар’єру для респіраторних інфекцій. Аденоїдит у дітей зустрічається тоді, коли аденоїди довго залишаються непоміченими, дитина часто хворіє внаслідок імунодефіциту або консервативна терапія виявляється неефективною.

Прояви аденоїдиту у дітей завжди нашаровуються на загальну картину аденоїдів. До ознак збільшення піднебінної мигдалики відносяться утруднене дихання через ніс, через що малюк дихає ротом і хропе уві сні, а також закрита гугнявість, при якій звуки “м” і “н” фактично зникають з мови. Крім того, дитина має характерний зовнішній вигляд: рот відкритий, гіпомімічне обличчя, носогубні складки згладжені. При тривалому перебігу аденоїди та аденоїдит у дітей призводять до затримки фізичного розвитку, зниження пам’яті та уваги.

Дитина швидко втомлюється та дратується внаслідок хронічної гіпоксії та відсутності здорового нічного сну. Крім вищезгаданої симптоматики аденоїдит у дітей супроводжується підвищенням температури (частіше до субфебрильних значень), ще більш вираженим утрудненням носового дихання аж до його повної відсутності, а також нежиттю. Носовий секрет видаляється важко, але навіть після цього дихання через ніс полегшується лише на короткий час.

Захворювання має хронічний характер і часто призводить до ускладнень з боку серцево-судинної системи. Це пов’язано з тим, що найчастішим збудником є ​​гемолітичний стрептокок групи А, що має подібну будову з клітинами серця, тому ендокардити та міокардити розвиваються за аутоімунним механізмом. Аденоїдит у дітей нерідко супроводжується отитами та кон’юнктивітами. Дитина часто хворіє на вірусні інфекції. Це зумовлено і зниженням імунітету, і незмінною секрецією інфікованого слизу при аденоїдиті у дітей.

Слиз стікає по задній стінці глотки, запальний процес поширюється на нижні відділи респіраторного тракту. Хронічна гіпоксія та постійна напруга імунної системи призводять до затримки фізичного та розумового розвитку. Дефіцит кисню проявляється не лише загальною гіпоксемією, а й недорозвиненням лицьового черепа, зокрема верхньої щелепи, внаслідок чого у дитини формується неправильний прикус. Можлива деформація піднебіння («готичне» піднебіння) та розвиток «курячої» грудної клітини. Аденоїдит у дітей також призводить до хронічної анемії.

Запідозрити аденоїди та аденоїдит у дітей педіатр може при фізикальному огляді. У дитини формується «аденоїдний» тип особи, про яку сказано вище. Труднощі носового дихання, гугнявість, часті вірусні інфекції є показаннями до проведення риноскопії дитині.

• Передня риноскопія здійснюється при відведенні кінчика носа нагору. Так можна оцінити стан слизової оболонки, прохідність носових ходів і помітити самі аденоїди при значній гіпертрофії глоткової мигдалини.
• Задня риноскопія технічно складніша, особливо з урахуванням віку пацієнта, але саме вона дозволяє оглянути задню стінку глотки, визначити наявність аденоїдів та аденоїдиту у дітей.

Можливе проведення пальцевого дослідження. Процедура проста і займає лише кілька секунд. Метод дуже інформативний, але вкрай неприємний для дитини, тому дослідження зазвичай виконується наприкінці огляду. Також застосовується ендоназальна діагностика аденоїдиту у дітей. Вона дозволяє візуалізувати аденоїди, оцінити їх стан та ступінь збільшення, але її проведення потребує спеціальної підготовки (анестезія, анемізація слизової оболонки). Наявність анатомічних деформацій носової порожнини є протипоказанням до цього дослідження, тому необхідно попередньо виключити можливі викривлення, а також поліпи носа та інші утворення, інакше велика небезпека кровотечі.

Риноцитологічне дослідження (мазок із носа з наступною мікроскопією) дає уявлення про клітинний склад слизу. Так, високий вміст еозинофілів вказує на алергічну природу аденоїдів та аденоїдиту у дітей. Для підтвердження алергічної природи захворювання проводять шкірні проби, особливо при наявності алергії у батьків та аллергодерматозів в анамнезі у дитини. Обов’язковою є консультація оториноларинголога. Отоскопія дозволяє оцінити стан барабанної перетинки та залучення слухової труби та порожнини вуха у запальний процес. Під час огляду також оцінюється слух дитини.

Діагностика аденоїдиту у дітей включає рентгенографію черепа у прямій та бічній проекції для виключення синуситів та пухлин порожнини носа та глотки. КТ та МРТ необхідні при підозрі на передню мозкову грижу, яка призводить до порушення носового дихання, проте при такій патології частіше відзначаються деформації лицевого черепа з ширшим положенням очей та іншими ознаками. Атрезія хоан проявляється повною неможливістю носового дихання з одного або двох сторін, але ця вада розвитку частіше діагностується відразу після народження. При підозрі на атрезію хоан проводять пробу із закапуванням кольорових крапель у ніс.

Консервативна терапія

Лікування захворювання включає санацію вогнища запалення та забезпечення повноцінного носового дихання. Призначається промивання розчинами антисептиків, а також ізотонічними сольовими розчинами. Застосовуються аерозольні антибіотики та стероїдні препарати, краплі з антисептичним та судинозвужувальним ефектом (адреноміметики використовуються лише короткими курсами). Також у лікуванні аденоїдиту у дітей ефективні інгаляції з антисептиками та муколітиками. Будь-які антибіотики використовуються лише після підтвердження природи захворювання, тобто виділення збудника та визначення його чутливості до препаратів. Для стимуляції імунітету показано індуктори інтерферону.

Хірургічне лікування

Операції при аденоїдах та аденоїдиті у дітей проводяться при неефективності консервативних методів, а також при утрудненні носового дихання. Важливою умовою щодо оперативного втручання є відсутність загострення запального процесу. Тривалість ремісії має становити не менше одного місяця.

Зазвичай аденотомія виконується за допомогою аденотому, лімфоїдна тканина зрізається спеціальним ножем під місцевою анестезією або загальним наркозом в залежності від віку пацієнта, ступеня аденоїдів, наявності порушень слуху і т. д. Також можливе ендоназальне видалення аденоїдів, але при використанні даної методики частіше залишаються тканини, тому може виникнути потреба у повторній операції. Госпіталізація для аденотомії не потрібна.

Прогноз захворювання сприятливий при своєчасній діагностиці та терапії. При повторному розростанні аденоїдів можливий рецидив аденоїдиту у дітей, це трапляється рідко і є показанням до повторної аденотомії. Окремий блок адаптації дитини представлений відновленням носового дихання, бо пацієнти звикають дихати ротом. Малюк займається спеціальними вправами разом із батьками, за необхідності – з логопедом. Профілактикою аденоїдиту у дітей є своєчасне видалення аденоїдів або успішна консервативна терапія. Обов’язковий момент – підтримання імунітету дитини, для чого необхідна повноцінна дієта, перебування на свіжому повітрі та інші процедури, що гартують.