Аденокарцинома нирки

Аденокарцинома нирки – це нирково-клітинний рак, що виходить із епітелію канальців нирки. Проявами є біль у попереку, гематурія, збільшення розмірів нирки, анемія, кахексія. Можливе метастазування пухлини у легені, паракавальні та парааортальні лімфовузли, кістки, печінка, надниркові залози, протилежну нирку. Патологія діагностується під час УЗД нирок, цистоскопії, екскреторної урографії, уретеропієлографії, КТ нирок. Морфологічна верифікація діагнозу проводиться шляхом пункційної біопсії нирки та гістологічного дослідження біоптату. Виявлення аденокарциноми нирки є показанням до нефректомії з наступною променевою терапією.

Аденокарцинома нирки становить близько 2,5% від кількості неоплазій різних локалізацій. У сучасній урології аденокарцинома є найпоширенішим гістотипом раку нирки у дорослих. Серед усіх пухлин нирки частку аденокарциноми припадає 90% випадків. Захворювання зазвичай розвивається у віці 40-70 років; з однаковою частотою вражає ліву та праву нирку; вдвічі частіше діагностується у чоловіків.

Однокарцинома нирки має поліетиологічну і остаточно неясну природу. Певну роль розвитку пухлини грають захворювання нирки (гломерулонефрит, пієлонефрит), травми; вплив на ниркову тканину хімічних агентів (нітрозоамінів, вуглеводнів, ароматичних амінів), променевих впливів, інтоксикацій (куріння). Неоплазія нерідко розвивається із доброякісної аденоми нирки, тому всі виявлені новоутворення нирки підлягають видаленню та гістологічному дослідженню. Відзначено кореляцію аденокарциноми з ожирінням та гіпертонією. Рідше причинами розвитку пухлини є дизонтогенетичні порушення, спадкові форми раку нирки.

Макроскопічно аденокарцинома нирки виглядає як вузла м’яко-еластичної консистенції. При розрізі видно ділянки, що перемежуються, крововиливів і некрозу, що надають пухлини строкатий вигляд. Зростання пухлини може бути різноспрямованим – у бік ниркової капсули або чашково-баханкового комплексу; досить швидко аденокарцинома проростає ниркові вени, нижню порожнисту вену, прилеглі тканини; метастазує у лімфовузли, легені, кістки, печінку, головний мозок. Мікроскопічна будова представлена ​​тяжами та скупченнями полігональних клітин, що мають світлу протоплазму, що містить глікоген та ліпіди; Строма пухлини слабо виражена.

Аденокарцинома нирки є різновидом нирково-клітинного раку (гіпернефроїдного раку) і може мати різний ступінь диференціювання. Міжнародна класифікація за системою TNM виділяє такі стадії патології:

• Т1 – поширення пухлини обмежено нирковою капсулою
• Т2 – проростання пухлиною фіброзної капсули нирки
• Т3 – в пухлинний процес залучається судинна ніжка нирки або паранефральна жирова клітковина
• Т4 – пухлина проростає в найближчі органи;
• Nx – доопераційна оцінка регіонарних лімфовузлів неможлива
• N1 – регіонарне метастазування визначається за допомогою рентгенологічних або радіоізотопних методів
• M0 – відсутність віддалених метастазів
• M1 – визначається одиночний метастаз у віддалених органах
• М2 – визначається множинне віддалене метастазування.

Віддалені метастази виявляються у 50% пацієнтів, а проростання пухлиною ниркової вени – у 15%. Найчастіше віддалені метастази розташовуються у легенях (54%), регіонарних паракавальних та парааортальних лімфовузлах (46%), кістковому скелеті (32%), печінці (36%), протилежній нирці (20%), надниркових залозах (16%). Метастази можуть виявлятись клінічно ще до виявлення первинного вогнища або виникати через час після нефректомії з приводу раку нирки. У клінічному перебігу аденокарциноми нирки розрізняють прихований (латентний) період, а також періоди місцевих та загальних проявів.

У латентному періоді клінічних проявів немає. Розвиток місцевої симптоматики супроводжується появою макрогематурії та болю, збільшенням нирки. Гематурія відзначається у 70-80% хворих на аденокарциному нирки. Виділення крові із сечею виникає несподівано, частіше у вигляді ниткоподібних згустків завдовжки 6-7 см. Гематурія зазвичай носить епізодичний характер, припиняючись та відновлюючись знову. У разі інтенсивної ниркової кровотечі (профузної гематурії) може статися тромбоз ниркових вен, блокада (тампонада) сечового міхура та гостра затримка сечі.

Больовий синдром зустрічається у 60-70% спостережень. Біль носить тупий, ниючий характер, локалізується в попереку, іррадіює в пах і стегно; на висоті гематурії може посилюватися до ниркової кольки. Збільшення нирки відзначається у 75% випадків. У пізніх стадіях визначається пухлина, що пальпується через черевну стінку. При проростанні аденокарциноми венозних судин у жінок спостерігається варикозне розширення вен статевих губ, у чоловіків – варикоцеле.

У період загальних проявів прогресує втрата ваги, слабкість, гіпертензія; відзначається таке стійке підвищення температури тіла, анемія, кахексія. У стадіях, що далеко зайшли, розвивається паранеопластичний амілоїдоз і нефротичний синдром (генералізовані набряки, масивна протеїнурія, гіпопротеїнемія, гіпоальбумінемія і т. д.).

У діагностиці аденокарциноми нирки застосовуються лабораторні та інструментальні методики. У загальному аналізі сечі виявляється виражена гематурія, помірна протеїнурія; у крові – нормохромна анемія, збільшення ШОЕ. Провідна роль при виявленні аденокарциноми нирки відводиться ультразвуковій, ендоскопічній та рентгенівській діагностиці. Інформативним методом для підтвердження аденокарциноми служить УЗД нирок, яке, крім візуалізації пухлини, дозволяє прицільно зробити пункційну біопсію нирки із забором пухлинної тканини для морфологічного дослідження біоптату.

До виконання цистоскопії вдаються в момент гематурії, що дозволяє визначити сечовід, з якого виділяється кров. Проведення екскреторної урографії дозволяє розглянути нерівні контури та збільшені розміри нирки, виявити деформацію, ампутацію філіжанок, відхилення сечоводів, дефекти заповнення балій. У деяких випадках показано виконання ретроградної уретеропієлографії, ниркової ангіографії, нефросцинтиграфії.

Факт віддаленого метастазування аденокарциноми встановлюють шляхом проведення рентгенографії легень, сцинтиграфії скелета, УЗД печінки, надниркових залоз і заочеревинного простору. Новоутворення диференціюють від нирковокам’яної хвороби, аденоми нирки, хронічного гломерулонефриту, піонефрозу, туберкульозу нирки, полікістозу.

При даній патології оптимальне проведення комбінованого лікування, що включає радикальну операцію на нирці та променеву терапію. У ранніх стадіях може бути виконана часткова нефректомія. При поширеному процесі виробляється тотальна нефректомія, видаленням паранефральної та заочеревинної клітковини з регіонарними лімфовузлами. Проростання пухлиною нижньої порожнистої вени і навіть наявність віддалених одиночних метастазів не перешкоджають виконанню нефректомії. При одиночних метастазах у легені другим етапом виконується видалення вогнища метастатичного. Комбінація хірургічного лікування з променевим збільшує виживання при аденокарциномі нирки.

Тотальне ракове ураження обох нирок може вимагати бінефректомії з переведенням пацієнта на гемодіаліз. Поширена форма аденокарциноми нирки, що характеризується широким метастазуванням і проростанням пухлини, передбачає симптоматичне та паліативне лікування з проведенням опромінення та хіміотерапії.

Після нефректомії пацієнти підлягають спостереженню уролога, динамічному проведенню рентгенографії легень з раннього виявлення метастазів. Віддалений прогноз несприятливий: відзначається високий відсоток пізнього метастазування пухлини у кістки та легені. Після тотальної нефректомії 5-річний рубіж виживання долають 40-70% хворих. Для унеможливлення розвитку аденокарциноми нирки рекомендується дотримання здорового способу життя, виключення шкідливих звичок, своєчасне лікування захворювань нирок. Необхідне профілактичне проведення УЗД нирок та негайне звернення до лікаря-нефролога (уролога) у разі появи болю в попереку або крові в сечі.