Аденома щитовидної залози

Аденома щитовидної залози – Доброякісне вузлове новоутворення тиреоїдної тканини. Аденома щитовидної залози може протікати безсимптомно або виявлятися ознаками гіпертиреозу (зниженням маси тіла, слабкістю, тахікардією, пітливістю та ін), компресією органів шиї. Діагностика аденоми щитовидної залози полягає у проведенні УЗД, гормональних досліджень (Т3, Т4, ТТГ, ТГ), рентгеноскопії стравоходу, пункційної біопсії залози та цитологічного дослідження матеріалу, сцинтиграфії. При аденомі може бути рекомендована тиростатична терапія з подальшою операцією (видаленням вузлового утворення щитовидної залози, гемітиреоїдектомією) або лікування радіоактивним йодом.

Аденома щитовидної залози – умовно доброякісна, інкапсульована пухлина, що походить з тиреоїдного епітелію і характеризується самостійним зростанням та функціонуванням. Перед аденоми щитовидної залози в ендокринології припадає від 45 до 75% всіх вузлових утворень щитовидної залози. Пухлина у 4 рази частіше розвивається у жінок; середній вік пацієнтів з аденомою – 45-55 років. Аденоми щитовидної залози, залежно від своєї гормональної активності, можуть протікати на тлі еутиреоїдного стану або призводити до розвитку гіпертиреозу (тиреотоксикозу). Аденома щитовидної залози відноситься до пухлин, що мають потенційну злоякісність, тобто можливість трансформації в рак щитовидної залози.

Причини та механізми розвитку аденоми щитовидної залози недостатньо зрозумілі. У патогенезі даного процесу не виключається роль гіперсекреції тиротропіну, порушення регіонарної симпатичної іннервації, мутація гена, що кодує рецептори тиреотропного гормону гіпофіза.

Аденоми щитовидної залози, що функціонують, часто розвиваються на тлі раніше існуючого нетоксичного вузла. З цього випливає, що факторами ризику можуть бути проживання в районах з низьким вмістом йоду у воді та ґрунті, наявність вузлового еутиреоїдного зобу, спадкова схильність. Пусковим моментом до розвитку аденоми щитовидної залози часто є травми області шиї (забиті місця, гематоми). Нерідко аденоми щитовидної залози розвиваються і натомість аутоімунних захворювань.

Аденоми щитовидної залози зазвичай ростуть моноцентрично, як одиночного вузла, мають повільний багаторічний розвиток. Спочатку функція аденоми не порушує гормональний баланс; освіта відбивається на сцинтиграм у вигляді «холодного» або «теплого» вузла. У міру збільшення розмірів вузла та зростання його функціональної активності за механізмом зворотного зв’язку починає гальмуватися секреція ТТГ.

Інтактна частина тиреоїдної тканини з часом атрофується і стає нефункціонуючою, а при сцинтиграфії щитовидної залози виявляється накопичення радіоактивного йоду в ділянці гіперфункціонуючої аденоми («гарячий» вузол). В цей час у хворого розвиваються ознаки тиреотоксикозу. Аденоми щитовидної залози, що не функціонують, трансформуються в токсичні в 10% випадків.

Залежно від морфологічної будови розрізняють фолікулярну, папілярну, оксифільну, функціонувальну, світлоклітинну та інші види аденоми щитовидної залози. Джерелом розвитку аденом служать А-і В-фолікулярні клітини щитовидної залози. Найбільш поширені види аденом:

• Фолікулярні. Є округлі інкапсульовані вузли, щільноеластичної консистенції, що володіють достатньою рухливістю. Серед еутиреоїдних вузлових утворень залози вони становлять 15-20%. До фолікулярних утворень відносяться такі різновиди, як колоїдна (макрофолікулярна), мікрофолікулярна, фетальна, трабекулярна (ембріональна) аденома щитовидної залози.
• Папілярні. Такі аденоми щитовидної залози мають кістозну будову; усередині кіст виявляються сосочкоподібні розростання, оточені коричневою рідиною.
• Функціонуючі (токсичні). Ці аденоми супроводжуються розвитком хвороби Пламмера – надмірною продукцією тиреоїдних гормонів (Т3 та Т4), що пригнічують секрецію тиреотропного гормону гіпофізом. Клінічно проявляється ознаками гіпертиреозу.
• Онкоцитарні. Аденома, що розвивається з В-клітин (оксифільна аденома з клітин Гюртле-Асканазі, пухлина Лангханса), має найбільш агресивну течію і в 10-35% випадків при гістологічному дослідженні виявляється злоякісною.

Нефункціонуюча аденома щитовидної залози тривалий час залишається безсимптомною і часто виявляється ендокринологом на рутинному медичному огляді або під час проведення УЗД щитовидної залози. У цьому випадку при пальпації шиї виявляється солітарне вузлове утворення однієї з часток щитовидної залози: безболісне, рухоме, щільне або м’якоеластичне.

При збільшенні розмірів аденоми щитовидної залози може спостерігатися видима деформація шиї, компресійний синдром – відчуття тиску, дисфагія, задишка. Тривалий перебіг аденоми може супроводжуватися її кальцифікацією та осифікацією, розвитком вузлового токсичного зоба, злоякісним переродженням, крововиливом у тканину аденоми, інфікуванням гематоми.

Розвиток токсичної аденоми щитовидної залози супроводжується зниженням маси тіла при звичайному способі життя та харчування, пітливістю, тремором, швидкою стомлюваністю при фізичному навантаженні, поганою переносимістю тепла та спеки. У хворих відзначається підвищена емоційна лабільність, дратівливість, тривожність, безсоння, плаксивість. Типово виникнення синусової тахікардії або миготливої ​​аритмії, нападів стенокардії, артеріальної гіпертензії.

Надалі може приєднуватися лівошлуночкова, а потім правошлуночкова серцева недостатність (набряки, гепатомегалія). Нерідко відзначаються гарячкові стани, розлади ШКТ, екзофтальм. При гіпертиреозі внаслідок дисбалансу статевих гормонів у чоловіків може розвиватися гінекомастія та зниження потенції; у жінок – порушення менструального циклу та безпліддя.

З метою підтвердження та верифікації діагнозу аденоми щитовидної залози проводяться лабораторні та інструментальні дослідження:

• УЗД щитовидної залози. Визначається розмір, кількість, локалізація вузлів.
• Радіоізотопне сканування. Показує ступінь функціональної активності аденоми залежно від поглинання вузлом радіойоду (холодний, теплий або гарячий вузол).
• Аналіз на гормони. При токсичній аденомі щитовидної залози рівень ТТГ у сироватці знижений; Т3 та Т4 – підвищений або знаходиться на верхньому кордоні норми. При аденомі, що не функціонує, рівні гормонів залишаються нормальними.
• Біохімічний аналіз крові. Визначається гіполіпідемія, порушення толерантності до глюкози.
• Гістологічне дослідження. Остаточне підтвердження діагнозу та визначення морфологічної форми аденоми проводиться за результатами тонкоголкової аспіраційної біопсії та дослідження клітинного складу пухлини. У 80% випадків біопсія дозволяє диференціювати аденому та рак щитовидної залози.

При компресії структур шиї виконується рентгенографія стравоходу з барієм. У разі тиреотоксикозу проводиться обстеження серця (ЕКГ, ЕхоКГ), печінки та нирок (біохімічний аналіз крові, УЗД). У процесі діагностики виключаються інші ураження щитовидної залози – багатовузловий зоб, аутоімунний тиреоїдит, рак щитовидної залози.

Аденоми щитовидної залози підлягають хірургічному видаленню. Консервативне лікування допускається лише при колоїдній аденомі, переважно у період вагітності, оскільки цей вид пухлини рідше малигнізується.

Операція повинна виконуватися на тлі еутиреоїдного стану, тому при тиреотоксикозі проводиться попереднє медикаментозне лікування тиростатичними препаратами (карбимазол, тіамазол, пропілтіоурацил). У передопераційному періоді рекомендується психічний спокій, дієта, збагачена білками та вітамінами, повноцінний сон, фітотерапія; забороняється приймати сонячні ванни та відвідувати солярій.

Після досягнення еутиреозу проводиться енуклеація вузла щитовидної залози із терміновим гістологічним дослідженням аденоми. При ураженні значної частини щитовидної залози або малігнізованих формах аденоми обсяг операції розширюють до гемітиреоїдектомії, субтотальної резекції щитовидної залози, або тиреоїдектомії.

У пацієнтів похилого віку або при протипоказаннях до хірургічного лікування аденоми щитовидної залози застосовується терапія радіоактивним йодом. У деяких випадках успішним є склерозування аденоматозного вузла ін’єкційним введенням етилового спирту. Це призводить до загибелі пухлинних клітин та деструкції аденоми щитовидної залози.

Своєчасне комплексне обстеження та індивідуалізоване лікування аденоми щитовидної залози забезпечують повне одужання. Після тотального видалення щитовидної залози необхідна довічна замісна терапія – прийом тиреоїдних гормонів. Після операції потрібне диспансерне спостереження у ендокринолога, періодичний контроль гормонів щитовидної залози, відмова від шкідливих звичок, уникнення надмірної інсоляції.