Аденома шлунка

Аденома шлунка – це доброякісне новоутворення із залізистих клітин гастральної слизової оболонки. Основною причиною формування пухлини називають хронічний гастрит, що виникає на тлі хелікобактерної інфекції та супроводжується атрофією слизової оболонки. Аденоматозний поліп тривалий час не викликає симптомів, наявні у пацієнта клінічні прояви обумовлені іншими патологіями ШКТ. «Золотий стандарт» діагностики аденоми – ЕФДС із забором біоптатів для гістологічного дослідження. Лікування передбачає ендоскопічне видалення новоутворення, підбір консервативної терапії за наявності супутнього гастриту.

Аденоми становлять 3-15% серед усіх видів справжніх доброякісних пухлин шлунка. Найчастіше їх називають синонімічним терміном “аденоматозний поліп”. У віковій групі до 60 років аденоми однаково часто зустрічаються у пацієнтів обох статей, серед людей похилого віку патологію частіше діагностують у жінок. Новоутворення належить до групи облігатних передракових станів, тому має високу актуальність у сучасній гастроентерології, потребує максимально ранньої діагностики та радикального підходу до лікування.

Незважаючи на високу частоту народження, точну етіологічну структуру захворювання поки не встановлено. Розглядається ряд теорій, серед яких запальна, аліментарна, генетична, дизембріогенетична:

• Запальна. Відповідно до неї, аденоми виникають при хронічному гастриті, який супроводжується атрофією та метаплазією епітелію. Важливу роль цьому процесі грає нелікована хеликобактерная інфекція.
• Аліментарна. Формування доброякісних аденоматозних поліпів пов’язують із постійним подразненням слизової оболонки грубою їжею, надмірно холодними або гарячими стравами, вживанням готових продуктів з хімічними добавками, що мають мутагенний потенціал. Також є зв’язок між появою аденоматозних поліпів та зловживанням алкоголем.
• Генетична. Прихильники теорії пояснюють утворення аденом первинним ушкодженням молекул ДНК, внаслідок якого порушуються процеси зростання та диференціювання клітин. Однак на відміну від сімейного поліпозу товстого кишечника, пряма генетична схильність та спадковий зв’язок не простежується.
• Теорія ембріональної дистопії. Згідно з цією гіпотезою, поява справжніх пухлин обумовлена ​​дизембріогенезом слизової оболонки шлунка та гетеротопією бруннерових залоз, які в нормі розташовуються тільки в ділянці 12-палої кишки. Такий механізм зустрічається при аденомах у дітей та молодих пацієнтів.

Новоутворення є скупченням залізистих і сосочкових структур, які розташовані в межах м’язової пластинки слизової оболонки. Найчастіше на поверхні сосочкових виростів визначаються неглибокі ерозії. У тканинах присутні ознаки змішано-клітинної запальної інфільтрації: скупчення клітин лімфоплазмоцитарного ряду та макрофагів. Інтенсивність запальної реакції залежить від ступеня дисплазії.

Існує кілька підходів до систематизації аденом шлунка. За локалізації та походження новоутворення поділяються на аденоми кишкового, пілоричного, фундального та фовеолярного типу. Найчастіше у практичній гастроентерології використовують загальний підхід до класифікації аденоматозних поліпів ШКТ, згідно з яким виділяють 3 варіанти пухлин:

• Тубулярні. Основну частину новоутворення складають трубчасті залози (понад 75%), які представлені проліферуючим аденоматозним епітелієм. Це найпоширеніший і прогностично несприятливий тип аденоми шлунка, який швидко перероджується в рак.
• Ворсинчасті (папілярні). Пухлина складається з покритих епітелієм сполучнотканинних виростів, між якими є невелика кількість залоз (менше 25%). Такі аденоми розташовуються широкому підставі і мають характерну ворсинчасту поверхню.
• Тубулярно-ворсинчасті. До цієї категорії належать змішані новоутворення, які містять від 25 до 75% залозистих структур. Вони мають виражену дольчасту структуру, невелику кількість видимих ​​ворсинок на поверхні.

Більшість пацієнтів залізисті поліпи протікають без клінічних проявів. Вони мають невеликі розміри – 0,5-2 см, тому не порушують перистальтику, не створюють перешкод для просування їжі до відділів шлунково-кишкового тракту, що знаходяться нижче. Аденоми шлунка діагностують випадково при обстеженні за іншими показаннями або планових оглядах, які проводяться в рамках чек-апів здоров’я.

Оскільки новоутворення нерідко формується і натомість хронічного гастриту, можуть бути симптоми, викликані основним захворюванням. З’являються скарги на тупі та ниючі болі у верхніх відділах живота, після їжі пацієнти відчувають нудоту, розпирання у шлунку та метеоризм. Періодично буває блювання з’їденою їжею з домішками слизу та жовчі. Найчастіше турбує неприємний присмак у роті та несвіже дихання, на язику з’являється щільний сірий наліт.

При травмуванні поверхні аденоми грубою їжею виникає кровотеча, яка проявляється у вигляді блювоти з кров’янистими прожилками, видимої чи прихованої крові у калі. Можливе інфікування поліпа, оскільки на тлі зниженої кислотності зменшується бактерицидна активність шлункового соку. Аденоматозні поліпи на ніжці можуть виходити через воротар у 12-палу кишку, викликаючи кишкову непрохідність.

Головна небезпека аденом шлунка – можливість їхньої злоякісної трансформації, що пояснюється наявністю зон інтраепітеліальної неоплазії. Ризик переродження доброякісної пухлини у рак шлунка варіює від 6% до 75%. Імовірність малігнізації залежить від розмірів та гістологічної будови новоутворення, давності існування патології, наявності супутніх факторів онкологічного ризику.

При появі болю та тяжкості в животі, порушень травлення та неприємного запаху з рота пацієнту потрібна консультація лікаря-гастроентеролога. При зборі анамнезу враховують давність появи симптомів та його динаміку, супутні патології ШКТ. Фізикальні ознаки неспецифічні, можлива невелика болючість при пальпації в епігастральній зоні. Для встановлення діагнозу необхідно проведення наступних досліджень:

• УЗД органів черевної порожнини. Ультразвукове сканування призначається першому етапі діагностики як скринінговий метод. З його допомогою виявляють ознаки запалення, виразкових дефектів та інших патологій, які мають схожі гастроентерологічні симптоми. Аденоми шлунка по УЗД не діагностують, оскільки більшість новоутворень мають невеликий розмір (до 1 см).
• Рентгенографія шлунка. Рентгенологічне дослідження з пероральним контрастуванням дає чіткі зображення внутрішньої поверхні шлункової стінки, у яких можна знайти об’ємне новоутворення як дефекту наповнення. За результатами діагностики також визначають моторну функцію ШКТ, стан сфінктерів.
• Гастроскопія. Ендоскопічне дослідження – найточніший та інформативний спосіб підтвердити аденому шлунка. При візуальному огляді слизової оболонки через камеру ендоскопа визначають вирости з характерною дольчастою або ворсистою поверхнею. Вони найчастіше розташовані в тілі шлунка або його пілоричному відділі. ЕФГДС обов’язково доповнюють біопсією змінених тканин.
• Гістологічний аналіз Дослідження зразків пухлини під мікроскопом необхідне підтвердження доброякісного характеру освіти та її железистого будови. За підсумками діагностики визначають структуру та ступінь диференціювання клітин, виключають інші варіанти поліпів та злоякісні пухлини шлунка.
• Аналізи на H. pylori. Оскільки аденоми найчастіше поєднуються з хелікобактеріозом, пацієнтам рекомендовано специфічні дослідження на бактеріальну інфекцію. Проводиться швидкий уреазний тест, дихальний тест із міченими ізотопами вуглецю, ПЛР калу та інші методи діагностики.

Диференційна діагностика

Аденоми необхідно диференціювати з іншими поліпоподібними новоутвореннями шлунка: поліпами з фундальних залоз, гіперпластичних поліпів, спадкових поліпозних синдромів. При великому розмірі чи атиповій формі пухлини обов’язково виключають онкопатологію. Максимальна онкологічна настороженість потрібна при діаметрі аденоми понад 2 см, оскільки ризик малігнізації такої структури досягає 75%.

Аденоматозні поліпи будь-яких розмірів підлягають видаленню ендоскопічного. Радикальний підхід до лікування спрямовано зниження онкологічних ризиків. При лікувальній ендоскопії проводиться повне висічення аденоми, після чого кілька зрізів біоматеріалу використовують для повторного дослідження гістології. Це необхідно, щоб виключити ймовірність малігнізації, яка не була помічена при первинному обстеженні однієї ділянки пухлини.

Подальша тактика залежить від результатів дослідження. Якщо підтверджено доброякісний характер новоутворення, консервативне лікування визначається основною патологією. При хелікобактерній інфекції знадобиться ерадикаційна терапія, при хронічному гастриті зі зниженою кислотністю – замісна терапія препаратами соляної кислоти та травними ферментами.

Враховуючи схильність аденом шлунка до зловживання, віддалений результат залежить від термінів діагностики та видалення новоутворення. Істинно доброякісні пухлини рідко дають рецидиви, тому прогноз є сприятливим. Профілактика аденоматозних поліпів полягає у своєчасній ерадикації хелікобактерної інфекції, раціональної терапії гострих та хронічних гастритів, щоб не допустити їх переходу до атрофічної форми.