Аденома слинної залози

Аденома слинної залози – це доброякісна освіта, що розвивається з епітеліоцитів вивідних проток малих та великих слинних залоз. Супроводжується виникненням безболісного вузла округлої форми у проекції залози. При значних розмірах новоутворення виникає асиметрія обличчя, припухлість, ниючі болі, парестезія шкіри. Діагностується аденома за допомогою загальноклінічних та спеціальних методів дослідження: УЗД слинної залози, контрастної сіалографії, гістології, томографії. Лікування аденом здійснюється виключно хірургічним шляхом: залежно від розміру пухлини проводиться повне або часткове висічення залози.

У хірургічній стоматології описано кілька гістологічних типів аденом слинних залоз. Найчастіше у клінічній практиці діагностується плеоморфна аденома. Вона становить 50-70% епітеліальних новоутворень великих слинних залоз (зазвичай привушних) і 20-55% – малих (переважно піднебінних). Аденома зазвичай виникає у людей похилого віку (після 50-60 років), частіше у жінок.

Росте протягом тривалого часу – 10-12 років. Плеоморфну ​​аденому слинної залози також називають змішаною пухлиною через морфологічну різнорідність структури. Новоутворення є доброякісним, але може малігнізуватися. Переродження на злоякісну форму зустрічається у 2-5% випадків. Після нерадикального лікування пухлина часто рецидивує.

Етіологія аденоми не до кінця вивчена. Існує кілька теорій виникнення захворювання: фізико-хімічна, вірусна, поліетиологічна. Кожна теорія є правочинною, але жодна з них не може точно пояснити виникнення аденоми та охопити всі причини хвороби. На сьогоднішній день найпопулярнішою і логічною є поліетиологічна концепція, згідно з якою дія різних факторів може призвести до порушення роботи клітин. Теорії освіти аденом:

• Фізико-хімічная. Спирається на положення про пускову роль у процесі канцерогенезу різних екзогенних речовин. До канцерогенів відносять деякі хімічні сполуки, іонізуючу радіацію, ультрафіолетове випромінювання, вплив холоду. Ризик утворення аденом зростає після травми чи запалення слинної залози (сіаладеніту).
• Вірусна. Вказує на зв’язок патології з інфікуванням організму певними вірусами (епштейна-барр, герпесу), які провокують виникнення пухлини. Згідно з цією теорією, канцерогени створюють сприятливе середовище для інвазії та розмноження онкогенних вірусів.
• Поліетіологічна. Ґрунтується на наявності безлічі етіологічних факторів, які можуть викликати новоутворення. Крім канцерогенів та вірусів, зазначених вище, до них належать генні мутації, порушення ембріональної закладки залоз, гормональні порушення, шкідливі звички.

Після 45 років в організмі людини відбувається імунна та ендокринна перебудова. Даний стан у поєднанні з порушенням процесів проліферації та диференціації клітин роблять організм уразливим для розвитку пухлинного процесу. Згідно з поліетиологічною теорією, під дією різних факторів у клітинах епітелію слинної залози виникають процеси ката- та анаплазії. Відбувається порушення диференціації клітин, які починають неконтрольовано розмножуватись, що призводить до формування аденоми.

Макроскопічно аденома є еластичний або щільний вузол розміром 5-6 см. Освіта обмежена капсулою, але може проростати в тканини залози. Наявність капсули та дольчасту будову можна простежити не завжди. На розрізі аденому може мати білястий, жовтуватий або сірий відтінок з хрящеподібними та слизовими компонентами. Мікроскопічно тканина аденоми дуже різнорідна, представлена ​​залозистими, трабекулярними, солідно-альвеолярними та мікрокістозними структурами, міксоїдною та ходндроїдною речовиною.

Аденоми становлять до 80% всіх епітеліальних новоутворень залоз. Їх характерний доброякісний зростання, повільний розвиток, виникнення після 50 років. За морфологічною та гістологічною будовою аденоми бувають наступних видів:

• Плеоморфна. Є найпоширенішою. Утворюється з епітелію вивідних проток. Пальпаторно визначається як кругле утворення з щільною текстурою та бугристою поверхнею.
• Мономорфна. Пухлина складається переважно із залізистого компонента слинної залози. Має розмір до 5 см, м’яка та еластична при пальпації.
• Аденолімфома. Виникає з лімфатичних проток чи вузлів, містить лімфу. Утворюється виключно у привушній області. Для неї характерні чіткі межі, еластична чи щільна структура, схильність до нагноєння.
• Оксифільна (Онкоцитома). Виникає в 1% випадків, переважно у привушних залозах. При пальпації визначається як чітко обмежений еластичний вузлик.
• Базальноклітинна. Виникає з базалоїдного виду тканини та містить базальні клітини. Макроскопічно є щільним вузлом. Від інших аденом відрізняється тим, що ніколи не рецидивує і не озлоякісне.
• Каналікулярна. З’являється частіше на слизовій оболонці верхньої губи або щоки. Складається із призматичних клітин епітелію у вигляді пучків. Відрізняється маленьким розміром, зовні нагадує намистини.
• Сальна. Це невеликий вузлик, що складається з кістозно-змінених сальних клітин. Освіта безболісна, що не рецидивує після видалення.

Освіта може виникати в будь-яких слинних залозах: привушних, підщелепних, під’язикових або малих – на слизовій оболонці губ, щік, піднебіння. Плеоморфна аденома найчастіше вражає одну з привушних залоз. Пухлина з’являється нижче скроні, спереду від вушної раковини. Для аденоми характерне повільне зростання та тривале існування. Патогномонічними симптомами є наявність круглого або овального ущільнення, чіткі контури, рухливість і безболісність при пальпації.

На початкових етапах пухлина може турбувати. У міру зростання аденоми з’являються неприємні та болючі відчуття, припухлість, набряк, зниження слиновиділення та сухість у порожнині рота. Великі пухлини можуть викликати асиметрію обличчя, здавлювати навколишні органи, провокувати ниючі болі. Аденома привушної залози може травмувати нервові закінчення, стаючи причиною парестезії шкіри паралічу мімічних м’язів.

Великі новоутворення викликають деформацію глотки, що проявляється неприємними відчуттями під час їди та ковтання. Поразка під’язикових залоз викликає у пацієнтів відчуття стороннього тіла в роті та порушення мови. Пухлина малих слинних залоз характеризується малорухливістю.

Аденоми великих розмірів виходять за межі капсули та проростають углиб залози. Відбувається заміщення тканин залози та порушення функції слиновиділення. Можливі ураження лицевого та трійчастого нервів, які загрожують невритом, парезом та паралічем м’язів. У разі невчасного та нерадикального хірургічного лікування значно зростає ризик рецидивування аденоми.

При тривалому існуванні пухлини у 5% хворих відбувається її малігнізація. При трансформації аденоми на злоякісну виникає стрімке розростання тканин, освіта стає нерухомим і твердим. Турбують мимовільні болючі відчуття, зниження вироблення слини, дисфагія. У 50% випадків злоякісне новоутворення метастазує до лімфатичних вузлів.

З метою діагностики аденоми застосовуються клінічні та спеціальні методи дослідження. Первинний огляд та опитування хворого здійснює стоматолог-хірург або онколог. Диференціальну діагностику аденоми проводять із кістами, лімфаденітом, сіаладенітом, злоякісними пухлинами слинних залоз. Застосовуються такі методи обстеження та діагностики:

• Огляд та зондування. Шляхом пальпації визначається місце розташування, структура, форма, рухливість, розміри, контури освіти; оцінюється наявність хворобливих відчуттів, ставлення пухлини до оточуючих органів. Ретроградне зондування дає можливість визначити наявність у протоках, ступінь здавлення залози пухлиною. Оцінка слиновидільної функції проводиться за допомогою зонда та масажу залози.
• Контрастна рентгенографія. Сіалографія показує точну локалізацію та розмір новоутворення у 83%. Доброякісні утворення відтісняють протоки, які збігаються з контурами пухлини. За контурами судять розмір аденоми. Уривчасте контрастування проток притаманно злоякісних утворень.
• Ехографія. УЗД слинних залоз дозволяє судити про розмір пухлини та її структуру. За ехогенністю визначають структурні зміни залози, ступінь заміщення сполучною тканиною. Доброякісні освіти мають рівні та чіткі контури. Дослідження менш точне при глибокому розташуванні аденоми.
• Гістологічне та цитологічне вивчення. Проводяться після аспіраційної біопсії та одержання пунктатів пухлини. Дозволяють верифікувати пухлину, уточнити клітинний склад, визначити вид аденоми, диференціювати доброякісні та злоякісні утворення.
• Томографія. КТ та МРТ слинних залоз дають точну та повну інформацію про захворювання. Комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія мають найбільш високу діагностичну цінність, показують відношення пухлини до навколишніх тканин, стадію розвитку, уточнюють топографо-анатомічну локалізацію.

Лікування проводиться переважно хірургічним шляхом. Методика операції залежить від клінічного перебігу хвороби, розміру та розташування аденоми, віку та стану здоров’я пацієнта. Найважче видалити аденому привушної області, що з складною анатомією даної області. У процесі операції важливо правильно виділити та зберегти лицьовий нерв. У щелепно-лицьовій хірургії використовуються такі способи оперативного втручання:

• Енуклеація пухлини. Видалення аденоми передбачає вилущування та усунення пухлини в межах її оболонки. Виробляють розсічення капсули залози, відшарування оболонки пухлини від навколишніх тканин по всьому периметру. Новоутворення поступово препарують та видаляють. Спосіб є найменш травмуючим.
• Висічення залози. Паротидектомія може бути частковою (видалення пухлини і невеликої частини залози, що підлягає), субтотальної (екстирпація аденоми разом з декількома частками залози) і тотальної (екстирпація привушної залози з пухлиною). При плеоморфній аденомі фахівці рекомендують проводити тотальну паротидектомію, тому що освіта схильна до озлоякісності та рецидивування. Сучасні технології дозволяють виконувати операцію із застосуванням лазера, мікроскопа та комп’ютерних технологій. Втручання здійснюється малотравматично, а період реабілітації проходить легше.

Після оперативного видалення аденоми прогноз для життя та здоров’я сприятливий. Післяопераційний період триває 7-10 днів. Ускладнення після хірургічного лікування виникають дуже рідко. Після тотальної паротидектомії можливість рецидиву знижується до 1-4%. У разі повторного утворення аденоми хірургічне втручання проводять знову більш радикальному обсязі. Специфічної профілактики захворювання немає. До заходів загальної профілактики відносять попередження канцерогенних впливів, захворювань слинних залоз, травматичних ушкоджень, дотримання принципів здорового харчування та способу життя.