Аденотонзиліт у дітей

Аденотонзиліт у дітей – це поєднане запалення глоткової та піднебінних мигдаликів, що має гострий чи хронічний характер. Захворювання виникає під дією патогенних вірусів та бактерій за наявності факторів ризику: зниження імунного захисту, алергія, запальні процеси в ротовій порожнині. Основні симптоми аденотонзиліту: утруднене носове дихання, гугнявість голосу, хропіння ночами, першіння в горлі та нападоподібний кашель. Діагностика включає риноскопію, фарингоскопію, бактеріологічне дослідження мазків. Лікування проводиться консервативним шляхом (антибіотики, промивання мигдаликів, фізіотерапія), за його неефективності показано видалення мигдаликів.

Фахівці практичної педіатрії та дитячої оториноларингології регулярно стикаються з проблемою аденотонзиліту у дітей. Справжня поширеність проблеми не встановлена, оскільки сам термін “аденотонзиліт” недостатньо широко застосовується при постановці діагнозу. Найчастіше в карті хворого вказують переважну проблему – тонзиліт або аденоїди, іноді відразу обидва діагнози. За різними джерелами, частота аденотонзиліту становить 10-63%, причому хвороба займає не менше чверті випадків від усіх запальних процесів у ЛОР-органах у дітей.

Специфічних збудників аденотонзиліту у дітей не існує, тому в практичній медицині не вщухають суперечки про основні етіологічні фактори. Низка авторів на перше місце виносять вірусну інфекцію: представників ГРВІ, ентеровірус Епштейна-Барр. Інші фахівці віддають перевагу бактеріальній флорі: стафілококам (21-75%), гемофільній паличці (5-66,7%), пневмококам (18-50%). Найчастіше визначаються мікробні асоціації.

Найважливішу роль розвитку захворювання грають сприятливі умови, які сприяють розмноженню мікроорганізмів і колонізації слизових оболонок. Ризик появи аденотонзиліту в дітей віком значно зростає під впливом наступних чинників ризику:

• Часті ГРВІ. У групі дітей, які часто хворіють, які переносять більше 4 епізодів простудних захворювань на рік, поширеність патології досягає 43%, що в 2 рази вище, ніж у середньому в популяції.
• Жіноча стать. Дані різних наукових досліджень показують переважання дівчат над хлопчиками у співвідношенні від 1,5:1 до 2,6:1. Підвищена частота хронічного аденотонзиліту у дівчаток-підлітків пояснюється ефектами естрогенів та схильністю до гіперімунних станів.
• Алергічні реакції. Близько 20-30% педіатричних пацієнтів з алергією мають збільшені мигдалики, схильність до інфекційно-запальних захворювань лімфоїдної тканини та супутніх розладів носового дихання.
• Стоматологічні хвороби. Каріозні зуби, стоматити та інші запальні процеси є постійним джерелом інфекції, яка поширюється на мигдалики, порушує функції місцевого імунітету в ротовій порожнині.
• Екзогенні фактори. Переохолодження, підвищені фізичні та розумові навантаження, сильний стрес – тригери зниження захисних сил організму та розвитку запальних процесів, у тому числі аденотонзиліту у дітей. Імовірність появи хвороби підвищується при гіповітамінозах, незбалансованому харчуванні.

Мигдалики належать до NALT-системи – лімфоїдної тканини, асоційованої з носоглоткою, яка становить один із компонентів великої MALT-системи. Вони виконують функцію бар’єру на шляху потрапляння патогенних мікроорганізмів до респіраторного тракту та забезпечують зону первинної взаємодії з чужорідними впливами. Основна функція імунокомпетентних клітин – утворення різних класів антитіл, які реагують на дію різноманітних антигенів.

Поєднане запалення лімфоїдних утворень у верхніх дихальних шляхах типова ситуація для дитячого віку. У юних пацієнтів спостерігається незрілість імунної системи, насамперед її місцевої ланки та вироблення секреторних IgA, що сприяє швидкому виникненню та генералізації запалення. Дія мікробних антигенів викликає стандартну імунну відповідь у різних структурах лімфоепітеліального кільця Пирогова-Вальдейєра.

У більшості випадків основним проявом захворювання виступають часті застуди, які протікають із нежиттю, закладеністю носа, першінням у горлі та поверхневим кашлем. Відмінною ознакою ураження мигдалин виступає інтенсивний біль у горлі, який посилюється при ковтанні, розмові. Однак у маленьких дітей складно розмежувати типове ГРЗ та аденотонзиліт, оскільки вони не здатні чітко описати свої скарги.

Захворювання супроводжується загальними та місцевими ознаками запалення. При огляді горла дитини батьки можуть помічати почервоніння, набряклість, гнійнички або наліт на мигдаликах. Загальна симптоматика аденотонзиліту обумовлена ​​синдромом інтоксикації та включає підвищення температури тіла, відсутність апетиту, слабкість та нездужання. Деякі діти скаржаться на головний та м’язовий біль. Також характерна дратівливість, емоційна нестійкість, плаксивість.

Аденотонзиліт у дітей супроводжується гіпертрофією піднебінних мигдаликів, що викликає труднощі дихання та ковтання, рефлекторний кашель, гучне хропіння. Збільшення аденоїдів проявляється порушеннями носового дихання, через що дитина постійно ходить з відкритим ротом. Згодом формується «аденоїдна» одутле обличчя зі згладженими носогубними складками. Закладеність носа викликає гугнявість голосу, труднощі при вимові приголосних носових звуків.

Одне з найнебезпечніших ускладнень аденотонзиліту – синдром обструктивного апное сну (СОАС), який виникає внаслідок перекриття дихальних шляхів збільшеними мигдаликами. Щоночі у дитини відбувається безліч короткочасних зупинок дихання, які викликають кисневе голодування та проблеми в роботі серцево-судинної системи. Часті напівпробудження не дають повноцінно відпочити, спричиняють постійну денну сонливість.

При попаданні слизових виділень у ротоглотку та гортаноглотку формується синдром постназального затікання, для якого характерний болісний нападоподібний кашель. Найчастіше він виникає ночами і вранці відразу після пробудження, оскільки слиз легше потрапляє в горло в горизонтальному положенні тіла. Запальний процес у лімфоїдних структурах глотки найчастіше поширюється на сусідні ЛОР-органи та супроводжується ринітом, синуситом, середнім отитом.

Аденотонзиліт у дітей становить серйозну небезпеку внаслідок розвитку хронічної гіпоксії. Брак кисню в головному мозку викликає порушення кровотоку, розлади психоневрологічних функцій, складності при виконанні інтелектуальних завдань. Багато пацієнтів із хронічними запальними процесами в мигдаликах стикаються зі зниженням пам’яті, нездатністю довго концентрувати увагу, уповільненням мислення.

Обстеження дитини з підозрою на аденотонзиліт проводиться педіатром або дитячим лікарем ЛОР. При зборі анамнезу особливу увагу приділяють частоті ГРЗ, алергічних захворювань. Діагностика за фізикальними ознаками утруднена, особливо у пацієнтів молодшого віку, що пояснюється віковими нюансами будови носоглотки та ротоглотки. Головну роль відіграють інструментальні та лабораторні методи дослідження, такі як:

• Риноскопія. Огляд порожнини носа спеціальними інструментами – основний спосіб виявити збільшені та запалені мигдалики, які вказують на наявність аденотонзиліту. Передня риноскопія проводиться у дітей будь-якого віку, задня – у старшій віковій групі. На етапі оториноларингології використовують ендоскопію носа як найбільш інформативний метод.
• Фарінгоскопія. Дослідження необхідне для візуалізації набрякових піднебінних мигдаликів, які виступають за краї дужок. Лімфоїдні структури мають яскраво-рожевий колір та розпушену поверхню. При бактеріальній причині аденотонзиліту визначається рідкий гній або казеозно-гнійні пробки у лакунах. Також характерно потовщення і гіперемія передніх країв піднебінних дужок.
• Додаткові інструментальні методи. Для унеможливлення ускладнень з боку ЛОР-органів призначається рентгенографія придаткових пазух носа, отоскопія, стоматологічний огляд. Оскільки тонзиліт нерідко ускладнюється кардіологічною патологією, дітям виконують ЕКГ. При підозрі на поразку нижніх відділів дихальних шляхів проводять рентгенографію органів грудної клітки.
• Лабораторна діагностика. Для уточнення причини запалення призначають бактеріологічний посів відокремлюваного з поверхні мигдаликів, мазок із зіва на BL (дифтерію). Щоб оцінити загальний стан дитини та тяжкість хвороби, виконують клінічний аналіз крові, загальний аналіз сечі, біохімічне дослідження крові.

Диференційна діагностика

Аденотонзиліт має подібні клінічні симптоми з інфекційним мононуклеозом, новоутвореннями мигдаликів, фарингомікозом, пухлинами глотки. Критеріями диференціальної діагностики є ознаки активного запалення, двосторонній характер ураження, помірне збільшення шийних лімфовузлів. При переважанні катарального запалення та набряку необхідно виключити алергічний риніт та риносинусит.

Консервативна терапія

У періоді загострення хвороби пацієнту потрібен напівпостільний режим з обмеженням фізичної активності, дієта, що щадить, тепле пиття. При бактеріальній природі захворювання призначаються антибіотики, які підбирають емпіричним шляхом та дозують за вагою дитини. Для ліквідації симптомів аденотонзиліту застосовують жарознижувальні та знеболювальні препарати. Для покращення дихання призначають судинозвужувальні назальні краплі короткими курсами.

Щоб очистити вогнище запалення від скупчення слизово-гнійних виділень та патологічних мікроорганізмів, показано гідровакуумне промивання мигдаликів, носовий душ, полоскання горла. На додаток до стандартної медикаментозної терапії при хронічних формах аденотонзиліту у дітей застосовується фізіолікування. Хороший ефект демонструє ультрафіолетове опромінення, УВЧ, ультразвукова терапія та магнітотерапія.

Хірургічне лікування

Оперативні втручання проводяться при неефективності консервативної тактики, значному збільшенні піднебінних мигдаликів та аденоїдів у дітей, ознаках ускладнень (СОАС, постійна закладеність носа, часті отити та синусити). Основні типи операцій: тонзилектомія та аденотомія. У педіатричній практиці широко застосовують малоінвазивні методики видалення мигдаликів за допомогою лазерної енергії, радіочастотної абляції, діатермокоагуляції.

При своєчасній діагностиці та підборі терапії вдається повністю вилікувати гострий аденотонзиліт, запобігти рецидивам хронічної форми захворювання. Щасливі методи хірургічного лікування дають змогу справлятися із запущеними випадками без значного травмування тканин, кровотечі та складної реабілітації. Профілактика захворювання передбачає зміцнення імунітету, своєчасну вакцинацію, ліквідацію факторів ризику, що модифікуються.