Аерофобія

Аерофобія – Страх перед польотами на літальних апаратах. Виявляється тривогою та підвищеною нервозністю, що зазвичай виникає за кілька днів до перельоту. Перед посадкою в літак і під час польоту відзначаються серцебиття, підвищення артеріального тиску, напруга м’язів, почастішання дихання, нудота, відчуття дезорієнтації та слабкість у ногах. В уяві хворих малюються жахливі картини авіакатастроф. Деякі пацієнти через страх відмовляються від авіаперельотів. Багато хворих на аерофобію під час польотів приймають алкоголь і заспокійливі препарати. Діагноз встановлюється на підставі скарг та історії хвороби. Лікування – психотерапія.

Аерофобія – страх літати на літаках та інших літальних апаратах. Незважаючи на загальнодоступні статистичні дані, що свідчать про високий рівень безпеки польотів, близько 85% людей вважають повітряну авіацію найнебезпечнішим видом транспорту. Аерофобія надзвичайно поширена: приблизно 40% жителів Землі перед польотом відчувають страх різного ступеня вираженості. Аерофобія може супроводжуватися нав’язливим пошуком інформації про безпеку перельотів, падіння літаків тощо.

Клінічно значуща аерофобія виявляється у 15% дорослого населення. Зазвичай розлад виникає у віці 25 років і старше, жінки страждають частіше за чоловіків. Аерофобія може бути самостійною фобією або проявом іншого фобічного розладу (страху висоти, страху закритих просторів). Лікування аерофобії здійснюють фахівці в галузі психотерапії та клінічної психології.

Існує ціла низка зовнішніх та внутрішніх факторів, що провокують розвиток аерофобії. До зовнішніх чинників, здатних викликати даний фобічне розлад, відносять недостатню поінформованість про безпеку польотів, жахливі картини катастроф літаків у телевізійних новинах, повідомлення про авіакатастрофи в газетах і журналах. У деяких пацієнтів аерофобія виникає після «складного» польоту: у несприятливих погодних умовах, за великої кількості повітряних ям, при виникненні технічних неполадок тощо. В окремих випадках аерофобія розвивається після оповідань друзів та родичів, які пережили «складний» політ.

До внутрішніх факторів, що підвищують ймовірність розвитку аерофобії, відносять фізичну та психічну перевтому, гострі та хронічні психотравмуючі ситуації, соматичні хвороби, неврози, депресії та інші стани та захворювання, що сприяють підвищенню рівня тривожності та зниження стійкості до стресу. Імовірність розвитку аерофобії збільшується при серцево-судинних захворюваннях, слабкому вестибулярному апараті та підвищеній сприйнятливості до перепадів тиску. Деякі хворі на аерофобію не відчувають страху безпосередньо перед перельотами, але бояться перебувати в замкнутому просторі (клаустрофобія), опинитися на великій висоті (акрофобія) або постраждати від повітряної хвороби (аеронаусифобія).

Пацієнти скаржаться на стійкий страх перед польотами. Багато хворих відзначають виражену тривогу очікування – страх з’являється за кілька днів або навіть місяців до польоту, супроводжується автоматичними думками про небезпеку перельотів, що малюються в уяві картинами можливих авіакатастроф та вегетативними порушеннями. У деяких пацієнтів, які страждають на аерофобію, виникає нав’язлива потреба читати статті про авіакатастрофи, вивчати статистику падінь літаків, глибоко вникати в теми, так чи інакше пов’язані з безпекою подорожей повітрям.

У міру наближення польоту симптоми аерофобії проявляються дедалі яскравіше. Думки про політ, перебування в аеропорту та посадка в літак провокують почастішання серцебиття, задишку, підвищення артеріального тиску, нудоту, діарею, напруження м’язів, посилене потовиділення, слабкість у ногах, запаморочення, дезорієнтацію, відчуття порожнечі в голові та інші симптоми. Через яскраво виражену вегетативну симптоматику хворі на аерофобію починають побоюватися за своє здоров’я. Деякі пацієнти бояться як безпосередньо польоту, а й втрати свідомості чи смерті від серцевого нападу. Як правило, ознаки аерофобії найсильніше виявляються під час зльоту, посадки та попадання в зони турбулентності.

Хворі на аерофобію нерідко відмовляються від повітряних перельотів і вибирають для подорожей наземні види транспорту. В результаті аерофобія суттєво обмежує життя пацієнтів – вони не відпочивають на курортах, втрачають можливість відвідувати родичів, які живуть в інших країнах, та влаштовуються на роботу, не пов’язану з відрядженнями. Деякі хворі продовжують користуватися повітряним транспортом, беручи перед польотом великі дози транквілізаторів чи алкоголю. Проблема аерофобії особливо значуща людей, змушених здійснювати часті перельоти у зв’язку з виконанням професійних обов’язків. Постійні тривога та страх суттєво ускладнюють професійну діяльність, стають причиною нервових зривів, депресій та невротичних розладів. В окремих випадках можливий розвиток алкоголізму та залежності від транквілізаторів.

Діагноз «аерофобія» виставляється на підставі скарг пацієнта та історії захворювання. У ході бесіди психолог уточнює, чим обумовлений страх перельотів – острахом авіакатастрофи, непереносимістю закритого простору, тривогою при перебуванні на висоті тощо. Таким чином, аерофобію диференціюють від клаустрофобії, акрофобії та інших фобій. При підозрі на наявність серцево-судинних захворювань та порушень вестибулярного апарату хворих направляють на консультацію до кардіолога, невролога та отоларинголога.

Основним методом лікування аерофобії є психотерапія. Зазвичай використовуються короткочасні психотерапевтичні методики: когнітивно-поведінкова терапія, гіпноз та НЛП. Психолог навчає хворих на аерофобію прийомів саморелаксації, наводить переконливі докази безпеки авіаперельотів. Фахівець допомагає пацієнтам виявити помилкові переконання, що лежать в основі аерофобії, а потім сформувати нові патерни мислення та поведінки. Заняття можуть проводитись індивідуально або у групах. У процесі занять деяких психологічних центрах використовуються спеціальні тренажери, що імітують салон літака.

Пацієнтам, які страждають на аерофобію, рекомендують дотримуватися ряду правил, що сприяють зменшенню страху під час польотів. До таких правил відносять вибір місця, яке здається найбільш безпечним і викликає менше неприємних відчуттів: при превалюючому страху висоти – далеко від ілюмінатора, при клаустрофобії – біля аварійного виходу і т. д. Хворим на аерофобію радять спостерігати за собою, скласти список найбільш ефективних прийомів для перемикання уваги та надалі використовувати ці прийоми під час польоту. Серед таких прийомів може бути читання книг, прослуховування аудіоплеєра, розгадування кросвордів, вправи на м’язову релаксацію, рахунок в умі.

Лікарську терапію при аерофобії призначають лише за наявності супутніх психічних розладів (генералізованого тривожного розладу, депресії). За погодженням з лікарем можливий разовий або епізодичний прийом транквілізаторів перед польотом та під час перельоту. Тривале вживання заспокійливих препаратів не рекомендується через можливий розвиток залежності. Прогноз залежить від тривалості та тяжкості аерофобії та наявності супутніх психічних розладів. У легких випадках, як правило, вдається досягти зникнення або суттєвого зменшення симптомів. При високій тривожності, супутньому неврозі або депресії можливий хронічний або рецидивний перебіг.