Аеросинусит

Аеросинусит – гостре запальне захворювання придаткових пазух носа, що виникає внаслідок їхнього травмування при різкій зміні тиску атмосферного повітря. Аеросинусит може спостерігатися у льотчиків, аквалангістів, учасників кесонних робіт чи експериментів у барокамері. Клінічна картина аеросинуситу включає закладеність носа, біль і розпирання в ділянці запаленого синуса, головний біль, наявність відокремлюваного з носа. Діагностику аеросинуситу проводять за допомогою риноскопії, рентгенографії придаткових пазух носа, бактеріологічного дослідження. Лікувальні заходи при аеросинуситі включають закопування судинозвужувальних крапель, промивання та дренування приносових пазух, санацію носоглотки. За наявності показань здійснюється хірургічне лікування (гайморотомія, фронтотомія).

Різкий перепад тиску повітряного середовища, в якому знаходиться людина, здатний викликати баротравму наповнених повітрям структур його організму. Крім аеросинуситу при цьому може виникнути пошкодження барабанної порожнини (аероотит) та легень (пневмоторакс, емфізема). За частотою народження цих захворювань аеросинусит знаходиться на другому місці після аероотиту. Найчастіше на них страждають льотчики, що зазнають значних перепадів тиску при різкому наборі висоти або зниженні літака, водолази при глибинних зануреннях, робітники в кесоні, а також особи, які проходять випробування в барокамері.

Поява аеросинуситу пов’язана з порушенням рівноваги тиску повітря всередині приносової пазухи і в зовнішньому середовищі. При підвищенні атмосферного тиску тиск усередині синуса виявляється порівняно низьким, що сприяє скупченню в пазусі ексудату та крові. При зниженні зовнішнього тиску тиск у синусі виявляється надлишковим і може травмувати його стінки. В обох випадках некомпенсований перепад тиску негативно позначається на стані та кровопостачанні слизової оболонки приносової пазухи, що може призводити до появи запальних змін з розвитком аеросинуситу. Виникає набряклість слизової, підслизових крововиливів, порушується вентиляція пазухи. У таких умовах легко відбувається інфікування пазухи та аеросинусит ускладнюється гнійним синуситом.

Сучасна отоларингологія вважає, що виникненню аеросинуситу значною мірою сприяють патологічні зміни, що ускладнюють вентиляцію синусів і порушують прохідність отворів, які повідомляють їх із порожниною носа. Так, аеросинусит частіше розвивається в осіб із викривленням носової перегородки та порушенням анатомічної будови носової порожнини внаслідок вроджених аномалій чи травм носа. Запальні процеси носоглотки (риніт, аденоїди) та алергічні захворювання, що супроводжуються набряком слизової носа (поліноз, алергічний риніт), також сприяють розвитку аеросинуситу.

Аеросинусит має переважно двосторонній характер. Він проявляється інтенсивним головним болем та болем в особі, часто в області локалізації уражених приносових пазух. Болі при аеросинуситі можуть іррадіювати у скроню або носити дифузний характер. Як правило, вони супроводжуються відчуттям надлишкового тиску, розпирання чи тяжкості у запалених синусах. Пацієнти з аеросинуситом скаржаться на закладеність носа та виражену скруту носового дихання. В окремих випадках відзначаються носові кровотечі.

Приєднання вторинної інфекції при аеросинуситі характеризується підвищенням температури тіла, появою загальних симптомів (нездужання, слабкість, стомлюваність) та густих виділень з носа, що мають жовтий або зеленувато-жовтий колір. Найчастіше аеросинусит розвивається з ураженням лобової пазухи та супроводжується симптомами фронтиту. Рідше зустрічається верхньощелепний аеросинусит, що проявляється характерними ознаками гаймориту.

У діагностиці аеросинуситу важливе значення має розпитування пацієнта щодо його професії та виявлення в анамнезі факту баротравми. При огляді пацієнта з аеросинуситом отоларинголог може виявити розширення шкірних капілярів у ділянці уражених придаткових пазух носа. Також привертає увагу дихання пацієнта через рот.

Проводиться огляд носової порожнини – риноскопія. Він дозволяє діагностувати патологічні стани носоглотки, які сприяли появі аеросинуситу та здатні посилити його перебіг. При риноскопії спостерігається набряклість і гіперемія слизової оболонки, витікання відокремлюваного з отворів уражених приносових пазух. Рентгенографія приносових пазух при аеросинуситі виявляє затемнення в них, іноді на рентгенограмі відзначається рівень рідини. Бактеріологічне дослідження мазка з носоглотки та відокремлюваного з носа проводиться для визначення виду патогенної мікрофлори та її чутливості до антибактеріальних препаратів.

При підозрі на поєднання аеросинуситу з аероотитом проводиться дослідження слуху (аудіометрія) та отоскопію, для діагностики пошкоджень легеневої тканини – рентгенографія легень.

На час лікування пацієнти з аеросинуситом звільняються від робіт, пов’язаних з польотами літаком, кесонами, барокамерами та підводними зануреннями. Основними завданнями лікування аеросинуситу є: зняття набряклості слизової оболонки, відновлення прохідності та нормального дренування уражених придаткових пазух. З цією метою проводять закопування в ніс судинозвужувальних препаратів (ксилометазолін, оксиметазолін, нафазолін та ін.), дренування та промивання приносових пазух за допомогою відсмоктування за методом «зозулі» або шляхом синус-евакуації з використанням синус-катетера. При інтенсивному больовому синдромі показано призначення аналгетичних та протизапальних медикаментів.

Важливе значення має лікування супутніх захворювань носоглотки, що посилюють перебіг аеросинуситу. Аеросинусит, ускладнений вторинною інфекцією, вимагає проведення системної антибіотикотерапії, яка призначається за результатом антибіотикограми. Ефективне застосування фізіотерапії: УВЧ, діадинамічні струми, солюкс, ультрафонофорез, інгаляції. Однак її проведення можливе лише за нормальної температури тіла пацієнта.

У більшості випадків аеросинуситу консервативна терапія виявляється досить результативною і призводить до одужання пацієнта. При неможливості адекватного дренування пазухи консервативними методами та накопиченні великої кількості гнійного ексудату в порожнині синуса виникає загроза розвитку гнійних ускладнень: абсцесу головного мозку, гнійного менінгіту, остеомієліту. У таких ситуаціях показано хірургічне лікування аеросинуситу. Проводиться операція гайморотомії або фронтотомії, яка полягає у розтині відповідно верхньощелепної або лобової пазухи, видаленні з неї гною та некротизованих тканин, створенні умов для нормального дренування.