Афективно-шокові реакції

Афективно-шокові реакції (гострі реактивні транзиторні психози) – короткочасні психотичні стани, що у критичних обставин, які становлять виключно високу значимість для суб’єкта. Найчастіше розвиваються у разі безпосередньої загрози життю, проте можуть спостерігатися і ситуаціях, що зумовлюють раптові негативні зміни соціального чи особистого життя хворого. Виявляються у вигляді рухової загальмованості, психомоторного збудження чи емоційного ступору. Тривають від кількох хвилин до кількох діб. Завершуються вираженою астенією.

Афективно-шокові реакції – гострі психічні розлади, що виникають при раптовій загрозі фізичному, рідше соціальному існуванню пацієнта. Виявляються звуженням свідомості, частковою втратою контакту з навколишнім, афективними, вегетативними та соматичними порушеннями. Імовірність розвитку та вираженість розладу обумовлені значущістю ситуації, типом нервової системи, поточним фізичним та психологічним станом хворого.

Афективно-шокові реакції є ознакою хронічного психічного захворювання. Вони можуть виникати у психічно нормальних людей, які раптово зазнали дуже високого психологічного навантаження, що перевищує здатність нервової системи до адаптації шляхом вибудовування психологічних захистів або шляхом аналізу та переробки інформації. Разом з тим, ймовірність розвитку таких реакцій підвищується при акцентуаціях особистості, прикордонних станах, депресивних розладах, субдепресіях, неврозах тощо.

Гострі психотичні на стрес виникають у ситуаціях надзвичайно високої значимості. Обов’язковими умовами є раптовість і суб’єктивне сприйняття ситуації, що загрожує подальшому фізичному, соціальному чи психологічному існуванню пацієнта. Найчастіше подібні реакції розвиваються в обставинах, пов’язаних із безпосередньою загрозою для життя: під час воєнних дій, кримінальних інцидентів, техногенних та природних катастроф, при повідомленні про тяжку хворобу.

Афективно-шокові реакції також можуть ставати наслідком психічних травм, пов’язаних з раптовою, можливо фатальною зміною соціального та особистого життя хворого. Гострий реактивний психоз може спровокувати стати смерть близького, звільнення, руйнування, арешт, ув’язнення та інші подібні події. В окремих випадках шокові реакції розвиваються в ситуаціях, що не становлять виняткової значущості для оточуючих, але є надзвичайно значущими для самого хворого через особливості його картини світу, системи цінностей тощо.

Імовірність розвитку короткочасного реактивного психозу залежить від типу характеру та особливостей особистості хворого. Розлад частіше виникає у емоційно лабільних, чутливих пацієнтів, які важко сприймають зміни. Має значення фізичний та психологічний стан хворого на момент психічної травми. До сприятливих факторів відносяться попередні гострі соматичні захворювання та загострення хронічних захворювань, фізична перевтома, тривала психічна та емоційна напруга.

Діти сприймають світ «у моменті» і слабко бачать перспективу, вони сильно розвинене емоційно-образне сприйняття, але ще немає здібності до критичного аналізу, тому «поріг» появи шокових реакцій у дитячому віці набагато нижче. Афективно-шокові реакції в дітей віком можуть бути спровоковані будь-яким сильним переляком. У підлітковому віці стійкість до стресогенних факторів підвищується, пацієнти пубертатного та постпубертатного віку за критичних обставин демонструють практично ті ж реакції, що й дорослі.

Гострі реакції виникають або під час події, що травмує, або відразу після його закінчення. Характерними ознаками подібних реакцій є особливий звужений стан свідомості, часткове порушення орієнтування у місці, часу і подіях, втрата здатності гнучко регулювати свою поведінку з урахуванням мінливих обставин, невпорядкованість поведінки, наявність виражених вегетативних і соматичних проявів. Німецький психіатр Ернст Кречмер виділяв два основні типи таких реакцій: «уявна смерть» і «рухова буря». У сучасних класифікаціях «уявної смерті» відповідає гіпокінетичний, а «рухової бурі» – гіперкінетичний варіант реагування.

Гіпокінетичний варіант проявляється заціпенінням, знерухомленістю та втратою здатності до продуктивного контакту з іншими людьми. Пацієнти не помічають змін навколишнього середовища, не намагаються щось зробити, навіть щоб уникнути смертельної небезпеки, не відповідають на запитання і ніяк не дають зрозуміти, що чують звернене до них промову. Шкіра бліда, холодна, на обличчі застиг вираз жаху. Відзначається гіпергідроз. Можливі мимовільні дефекація та сечовипускання. Тривалість цього стану – від кількох хвилин до кількох годин. При шоковій реакції, що тривала, пацієнти лежать у позі ембріона, не помічаючи нічого навколо, не приймають воду і їжу. Надалі спостерігається повна чи майже повна амнезія – хворі що неспроможні згадати ні подій, що відбулися, ні своєї поведінки під час цих подій.

Гіперкінетичний варіант проявляється збудженням та безглуздою, нецілеспрямованою руховою активністю. Пацієнти кричать, кидаються, ридають, пориваються бігти (іноді – у бік небезпеки). Спостерігається гіпергідроз, почастішання серцебиття, почервоніння або збліднення шкірних покривів. Як і в попередньому випадку, можливі мимовільні дефекації та сечовипускання. Після виходу із шокового стану розвивається амнезія.

Гіпокінетичний та гіперкінетичний варіант є найбільш примітивними способами реагування на надзвичайно сильний гострий стрес. У дітей розвиваються лише ці два типи афективно-шокових реакцій. У підлітків та дорослих поряд із перерахованими способами реагування може виникати стан емоційного ступору або емоційного паралічу. Цей стан також може виявлятися у двох варіантах.

При першому варіанті, незважаючи на загрозливу небезпеку, хворий стає апатичним, виявляє байдужість до навколишнього, пасивно підпорядковується будь-яким вказівкам та вимогам, не оцінюючи їхню раціональність та власні перспективи у разі виконання цих вимог. При другому варіанті хворий демонструє активність, його поведінка складна, гнучка, цілеспрямована, що дозволяє ефективно усунути небезпеку як для себе, так і для оточуючих, але повністю позбавлене емоційного забарвлення. Після виходу з цього стану спостерігається астенія, апатія та часткова амнезія. Власні дії досить чітко зберігаються у пам’яті, а обставини, у яких вони відбувалися, забуваються чи «розмиваються».

Діагностика гострого реактивного шокового психозу зазвичай не становить труднощів для психіатра. Виявляється чіткий зв’язок із попередньою гострою психічною травмою. Переживання пацієнта центровані на травматичній події. На виході з цього стану при згадці травматичної події спостерігаються характерні афективні та вегетативні реакції: почервоніння або збліднення шкіри, почастішання дихання, зміна виразу обличчя, темпу, гучності та змісту мови.

При затяжному перебігу реактивного психозу потрібна диференціальна діагностика з шизофренією, біполярним розладом і деякими іншими хронічними психічними захворюваннями, що маніфестували під впливом події, що травмує, а також з гострим істеричним психозом. Діагноз уточнюють за наслідками спостережень за пацієнтом. Про наявність психічного захворювання свідчить відсутність чіткого зв’язку переживань із травматичною подією, поведінка та висловлювання, що підтверджують наявність марення та галюцинацій.

Прогноз сприятливий. Після зниження актуальності травмуючої ситуації прояви реактивного психозу повністю зникають, змінюючись більш менш вираженою астенією, за якою слідує одужання. Іноді після шокової реакції на стрес розвивається реактивна депресія, можливо з вираженим істеричним компонентом. У поодиноких випадках повного одужання не настає, на зміну гострим ситуативним реакціям поступово приходять зміни характеру, що супроводжуються психопатизацією чи порушенням розвитку особистості.