Афлатоксикоз

Афлатоксикоз – це гостре отруєння або хронічна інтоксикація, що розвивається внаслідок вживання продуктів, що містять мікотоксини грибів-аспергілів. Великі дози афлатоксинів викликають гостру печінкову недостатність, коагулопатію, судоми; тривале вживання мікотоксинів у менших дозах може спровокувати затримку розвитку у дітей, уроджені аномалії у потомства, цироз та рак печінки. Етіологічний діагноз встановлюється за допомогою бакпосіву проб їжі та біоматеріалу хворого. Додатково проводять печінкові проби, гемостазіограму, УЗД печінки. Лікування – детоксикація, гепатопротектори, антимікотики, вітаміни групи Ст.

Афлатоксикоз – мікотоксикоз, що викликається вторинними метаболітами афлатоксигенних грибів. Афлатоксини (АФТ) вперше були виділені в 1961 р. з арахісового борошна, забрудненого пліснявим грибком Aspergillus flavus. Згодом симптомокомплекс, пов’язаний із вживанням контамінованої продукції, отримав назву аспергіллофлавотоксикозу, або афлатоксикозу. Останній великий спалах афлатоксикозу з летальними наслідками зареєстрований у Танзанії у 2016 р. Найбільшу чутливість до патогенних ефектів афлатоксинів демонструють діти.

Джерела зараження

Джерелами афлатоксинів виступають плісняві гриби аспергіли: A. Flavus, A. Parasiticus та деякі інші. Цими грибками зазвичай уражаються продукти рослинного походження:

• зернові (кукурудза, рис, пшениця, сорго);
• бобові (какао, соя, нут);
• горіхи (арахіс, мигдаль, фундук, волоський),
• спеції (мускатний горіх, перець);
• сухофрукти (курага, родзинки, інжир);
• продукти переробки названих культур (борошно, олія, паста).

Aspergillus Flavus виробляє афлатоксини В1 і В2, A. parasiticus – В1, В2, G1, G2. Крім цього, обидва види грибка можуть синтезувати афлатоксини М1 та М2. Останні також утворюються внаслідок гідроксилювання мікотоксинів B1 та B2 у тканинах сільськогосподарських тварин, які вживали контаміновані грибком корми, тому нерідко виявляються у молоці, молочній продукції, яйці, м’ясі.

Допустима концентрація вмісту афлатоксину В1 у рослинних продуктах становить 5 мкг/кг, афлатоксину М1 у тваринній продукції – 0,5 мкг/кг. Гострий афлатоксикоз розвивається при щоденному надходженні мікотоксину В1 у кількості 20-120 мкг/кг маси тіла на добу протягом 1-3 тижнів. АФТ мають термостабільність, тобто практично не руйнуються при термічній та кулінарній обробці.

Шляхи зараження

Афлатоксикоз сприймається переважно як аліментарне захворювання, т.к. основний шлях потрапляння афлатоксинів в організм – харчовий (з продуктами харчування, материнським молоком). Можливе трансплацентарне перенесення мікотоксинів від матері до плода. Працівники зерносховищ, підприємств з виробництва комбікормів, борошномельних комбінатів, фермерських господарств можуть зазнавати вдихання афлатоксинів або їх трансдермального проникнення. Повідомляється про випадки забруднення афлатоксинами героїну, тому в окремих випадках зараження відбувається при внутрішньовенному вживанні наркотиків.

Фактори ризику

Умовами, що сприяють вищій частоті зараження продовольчих культур афлатоксигенними грибами, є:

• субтропічний та тропічний клімат (висока температура та вологість);
• несприятливі погодні умови зростання рослин;
• пошкодження рослин комахами-шкідниками;
• порушення технології збирання врожаю, умов транспортування та зберігання зерна (відсутність світла та вентиляції);
• відсутність санітарно-епідеміологічного контролю над зберіганням товарів.

Афлатоксини всмоктуються в тонкому кишечнику, з кровотоком надходять у печінку, де піддаються гідроксилювання з утворенням метаболітів (AFQ1, AFM1, афлатоксиколу, 8,9-епокси-АФВ1 та ін.). Афлатоксини утворюють сполуки з білками печінки (альбуміном, тромбіном), блокують синтез багатьох ферментів, поліпептидів та нуклеїнових кислот. Їх виведення відбувається із жовчю, калом, сечею. Афлатоксин B1 є найсильнішою гепатотропною отрутою та одним з найнебезпечніших канцерогенів для людини. Його вторинні метаболіти зв’язуються з азотистими основами ДНК (зокрема гуаніном), активуючи мутації пухлинного гена-супресора TP53 у кодоні 249.

Під дією АФТ у печінці відбувається дистрофія гепатоцитів, утворення вогнищ жирового та коагуляційного некрозу, холангіолярна проліферація, внутрішньопечінковий холестаз. Некротичні зміни також виявляються у серцевому м’язі, селезінці, нирках. При афлатоксикозі порушується метаболізм вітаміну D, утворення протромбіну, відбувається пригнічення клітинного та гуморального імунітету, активація онкогенів. Також афлатоксини мають мутагенний, ембріотоксичний та тератогенний ефекти.

Гостре отруєння

Ознаки гострого афлатоксикозу маніфестують протягом півгодини після вживання контамінованої їжі. Виникає загальна слабкість, загальмованість, запаморочення, короткочасна лихоманка. З’являється біль у животі, блювотні позиви, розлад стільця. Турбує тяжкість і біль у ділянці печінки, шкірні покриви та склери набувають жовтяничного забарвлення. Симптоми нейроінтоксикації включають атаксію, судоми, парези.

Виникають підшкірні крововиливи та спонтанні кровотечі, при гострому афлатоксикозі швидко прогресує гепатоспленомегалія, набряки, асцит. При надання невідкладної допомоги пацієнти впадають у кому, смерть настає протягом кількох діб від гострої печінкової або ниркової недостатності, набряку головного мозку.

Хронічний афлатоксикоз

Довготривала кумулятивна дія субтоксичних доз афлатоксинів призводить до хронічного пошкодження печінки з розвитком цирозу, портальної гіпертензії, гепатоцелюлярної карциноми. На тлі диспепсії у дітей відзначається білково-енергетична недостатність, затримка фізичного розвитку та зростання, у дорослих – прогресуюча втрата маси тіла.

Афлатоксикоз асоційований з розвитком декількох видів раку, зокрема холангіокарциноми, первинного раку печінки, легенів, кишківника. Ризик розвитку гепатоцелюлярної карциноми в 25-30 разів вищий при поєднанні афлатоксикозу з вірусними гепатитами або С. Вважається, що афлатоксини задіяні в патогенезі квашіоркору та синдрому Рейє у дітей.

Перебіг афлатоксикозу може обтяжуватись присутністю в одному продукті інших мікотоксинів (наприклад, фумонізинів) з одночасним розвитком комбінованих мікотоксикозів. Смертність від афлатоксикозу висока, особливо у дитячої популяції.

Діагностика афлатоксикозу заснована на встановленні зв’язку отруєння із вживанням контамінованих мікотоксином продуктів. Для цього потрібно детальний збір харчового анамнезу, ретельне вивчення клініко-лабораторних даних. Необхідне вилучення продуктів харчування, які, ймовірно, викликали отруєння, їх спеціальне дослідження (органолептичний, мікологічний, люмінесцентний, хроматографічний аналіз, біопроби) в умовах санітарної лабораторії. Обстеження потерпілого включає:

• Виявлення афлатоксинів в організмі. Концентрацію метаболітів АФТ визначають у сечі, плазмі, грудному молоці. Для мікробіологічного виділення гриба-продуцента використовують залишки їжі, фекалії, блювотні маси.
• Аналіз крові. Досліджують ОАК, печінкові ферменти, коагулограму, рівень вітаміну Д, електролітів. Для афлатоксикозу характерно підвищення рівня трансаміназ, білірубіну, збільшення протромбінового часу.
• Інші дослідження. Для оцінки ступеня пошкодження внутрішніх органів проводять УЗД печінки, селезінки, нирок, реєстрацію ЕКГ. При необхідності виконують біопсію печінки з морфологією біоптату.

Диференційна діагностика

В рамках дифдіагностики виключають інші мікотоксикози (фузаріотоксикози), а також харчові токсикози іншої етіології:

Як будь-яке гостре харчове отруєння аспергіллофлавотоксикоз вимагає надання невідкладної допомоги. Специфічні антидоти відсутні. На першому етапі для видалення максимальної кількості мікотоксинів проводиться промивання шлунка, постановка сифонної клізми, введення через зонд сольових проносних, суспензії активованого вугілля. Для детоксикації організму призначаються ентеросорбенти, проводиться форсований діурез, за ​​показаннями – гемо-/плазмосорбція, альбуміновий діаліз.

Планова терапія при афлатоксикозі включає прийом антимікотичних препаратів, активних щодо аспергілл, імуномодуляторів, гепатопротекторів, вітамінно-мінеральних комплексів, пробіотичних бактерій.

Афлатоксикоз небезпечний важкими незворотними ураженнями печінки та нервової системи, високим ризиком летального результату, серйозними відокремленими наслідками. Спалахи гострого афлатоксикозу регулярно реєструються у країнах Азії та Африки, їх жертвами стають як дорослі, так і діти. Крім того, у цих регіонах реєструється високий відсоток смертності населення від цирозу печінки та печінковоклітинного раку.

Заходи боротьби з афлатоксикозом включають попередження контамінації сільськогосподарської продукції пліснявими грибками на всіх етапах її вирощування, обробки, зберігання. І тому виробляється селекція, впроваджуються методи генної інженерії, забезпечується температурно-влажностный контроль на складах, виробляється хімічна деконтамінація. Перед приготуванням та вживанням продуктів необхідно ретельно оглядати їх на наявність цвілевих грибків, не використовувати в їжу продукти сумнівної якості, зі строком придатності, що закінчився, порушенням цілісності упаковки.