Афонія

Афонія – це розлад голосоутворення, у якому втрачається звучність промови. Пацієнт може розмовляти виключно пошепки, при психогенній формі зберігається гучний сміх, кашель, крик. Можливі болючі відчуття в горлі, утруднене дихання. Інструментальна діагностика афонії включає ендоскопію гортані (ларингоскопію, відеостробоскопію), функціональна – психологічне тестування, логопедичне обстеження. Лікування проводиться медикаментозними засобами, методами фізіотерапії, психотерапії. Показано фонопедичні заняття. Іноді потрібна хірургічна допомога.

Афонія, чи безголосся (від грец. «а» – без, «phone» – голос) – це повна втрата фонаційної здібності зі збереженням шепітної промови. Порушення голоси у практичній логопедії прийнято ділити на функціональні та органічні. За даними різних дослідників, функціональна психогенна афонія у 8-12 разів частіше діагностується у жінок. Щодо органічної форми статистичні та епідеміологічні дані у літературі не представлені. Обидва варіанти захворювання зустрічаються у дитячій та дорослій популяції.

Комплекс етіофакторів, що викликають голосовий розлад, різноманітний. Афонія може мати психогенне, нейрогенне, пухлинне, інфекційне, алергічне, посттравматичне походження. Основні групи причин:

• Психотравмуючі ситуації. Приводять до розвитку психогенної афонії. Розлад зазвичай зустрічається у емоційно неврівноважених жінок і дівчат у пубертатному періоді, осіб, які страждають на істеричний нервоз, панічними атаками, що пережили сильний емоційний стрес.
• Пухлинні процеси. Причиною втрати голосу можуть стати папіломи, ангіоми, кісти гортані, співочі вузлики, розташовані безпосередньо в області голосових складок. Інший ймовірний механізм афонії пов’язаний зі здавленням зворотного нерва пухлинами середостіння, гігантським загрудинним зобом.
• Параліч гортані. Можуть мати різний генез, бути одно- та двосторонніми. Афонія нерідко маніфестує на тлі дифтерії, бульбарної дизартрії. Пошкодження гортанного нерва можливе при травмах гортані, у т. ч. під час оперативних втручань – наприклад, під час тиреоїдектомії.
• Звуження голосової щілини. Розвивається при ларингіті, стенозі горла, попаданні в дихальне горло сторонніх тіл, ларингофарингеальному рефлюксі. Внаслідок рефлекторного спазму, набряклості складок, наявності рубців або механічної перешкоди порушується фонація та дихання.
• Дегідратація. При вираженому зневодненні із втратою великої кількості рідини знижується еластичність голосових складок. Дисфонією та афонією супроводжується ексікоз при тяжкому ентериті, холері.

Голос виникає в процесі змикання і коливання голосових складок під впливом повітряного потоку, що видихається. Для голосоутворення необхідна хороша еластичність справжніх зв’язок, можливість їх повного змикання, нормальний тонус м’язів гортані, достатній по силі повітряний струмінь. Якщо під час фонації голосові складки не стикаються один з одним, струмінь повітря, що виходить через голосову щілину, робить шум, який сприймається людським вухом як шепіт. Виникає дисфонія чи афонія.

При функціональній афонії відзначається атонія істинних голосових зв’язок, якою нерідко супроводжує гіпертонус хибних складок. При органічних порушеннях внаслідок запального набряку, ураження пухлинного рухливість складок обмежується, просвіт між ними зменшується. Паралічі та парези внутрішніх м’язів гортані призводять до неможливості звуження та розширення голосової щілини при фонації, несмикання зв’язок та втрати фонаторної здатності.

За рівнем ураження розрізняють органічні та функціональні порушення голосу. При цьому функціональні афонії, що довго протікають, можуть переходити в органічні. Обидві форми можуть мати центральне або периферичне походження:

• Справжня (гортанна) афонія – обумовлена ​​захворюваннями гортані та голосових складок (запаленням, пухлиною, травмою).
• Функціональна афонія – спричинена порушенням рефлекторних механізмів голосоутворення, перенапругою голосового апарату.

З урахуванням провідного механізму фонаторного розладу виділяють спастичну (пов’язана зі спазмом гортанних м’язів та голосової щілини) та паретичну форму афонії (викликана ураженням зворотного нерва).

Пацієнту з афонією органічного походження є лише шепітна мова. Голос беззвучний навіть за кашльового рефлексу, може емоційних реакцій. Залежно від основного захворювання може бути біль у горлі, утруднення дихання, поперхивание, порушення ковтання.

Психогенна форма афонії розвивається раптово відразу після психотравмуючої події або наступного дня після нього. Голос відсутня, при цьому зберігається здатність звучно кашляти, сміятися, плакати, іноді голосно кричати. Хворі додатково скаржаться на відчуття «піску», «грудка», «скупчення слизу» у горлі. Можливі загальна слабкість, кардіалгії, тремтіння в тілі. Пацієнти не довіряють лікарям, перебільшують тяжкість свого захворювання. Голос може з’явитися так само раптово, як і зник.

Відсутність фонації може мати стійкий характер, що несприятливо позначається розвитку мови і навчання дітей, побутової комунікації, виконанні професійних обов’язків. При психогенній афонії можливе закріплення патологічного рефлексу голосоутворення, що призводить до хронізації голосового розладу, його частих рецидивів. Відбувається зниження емоційного фону, хворі не вірять у можливий позитивний результат лікування, впадають у депресію.

Обстеження пацієнтів з афонією проводиться лікарями-фоніатрами та фахівцями-логопедами. При психогенному варіанті до діагностики підключаються психотерапевти. Застосовуються спеціальні інструментальні дослідження, тестові методики:

• Ларингоскопія. Ларингоскопічна картина за різних форм афонії може бути варіабельною. Ендоскопічне дослідження виявляє зяяння або спазм голосової щілини, гіперемію, набряклість голосових складок, наявність новоутворень, сторонніх тіл, рубців. Методика інформативна для пошуку причин афонії.
• Відеостробоскопія. Виконується з метою оцінки рухливості голосових складок на момент голосоподачі. У разі афонії коливальні рухи складок відсутні, визначається порушення їх змикання, голос не відтворюється.
• Логопедичне обстеження. Фонопед досліджує якісні характеристики голосу та фонаційного дихання. Особливу увагу приділяє зміні голосу при немовних реакціях: кашлі, сміх. Суб’єктивна акустична оцінка голосу проводиться за 5-бальною шкалою, де 5 балів відповідає афонії.
• Психологічне тестування. Потрібно пацієнтам із підозрою на істеричну афонію. Використовується низка опитувальників та тестів, що дозволяють визначити психотип особистості, виявити проблеми, що призвели до втрати голосу.

Медичний аспект

У багатьох випадках першим кроком по дорозі відновлення голосу є медичний етап. При ларингітах, алергічному набряку горла проводиться медикаментозне лікування: ендоларингеальные вливання, інгаляції, антибактеріальна, антигістамінна, гомеопатична терапія. Видалення сторонніх тіл гортані здійснюється під ендоскопічним контролем.

Лікування паралічів гортані залежить від їхньої етіології. Може вимагати призначення ноотропних, нейропротекторних, вітамінних та інших препаратів. Ефективними є методи фізіотерапії: електростимуляція, лікарський електрофорез, голкорефлексотерапія. При виражених ексікоз показана інфузійна терапія.

Пухлинні процеси гортані вимагають проведення ендохірургічного втручання: видалення папіломатозу, коагуляції та деструкції новоутворень, хордектомії. При рубцевому стенозі здійснюється бужування гортані з наступним ендопротезуванням або ларингопластикою.

Фонопедична корекція

Логопедичну роботу при афонії починають із призначення повного голосового спокою. На цьому фоні проводиться артикуляційна та дихальна гімнастика, вібраційний масаж. Потім переходять формування м’якої голосоподачі з допомогою фонаційних вправ. Силу звуку підвищують поступово. Паралельно працюють над розвитком діапазону, висоти, тембру голосу. На фонопедичних заняттях використовують найсучасніші технічні засоби: підсилювачі голосу, комп’ютерні тренажери.

Психотерапевтичне лікування

Пацієнтам із психогенною афонією показані сеанси психоаналізу, сугестотерапії. Велику роль відіграють аутогенні тренування. У важких випадках вдаються до гіпнотерапії. Також потрібно лікування інших розладів, здатних спровокувати афонію. Велике значення має віра у успішність відновлення голосу.

Перебіг голосових порушень тісно корелює з причинами, що їх викликали. Афонія, що виникла внаслідок запалення, після лікування зникає самостійно. Для позбавлення від психогенного розладу необхідне повне усунення психотравмуючого чинника, зміна ставлення до нього. Деякі форми афонії (паралітична, обумовлена ​​раком гортані) можуть призвести до стійкої втрати фонаційної здатності.

Профілактична робота має бути спрямована на своєчасну та адекватну терапію причинних захворювань. Необхідно дбайливо ставитись до свого голосу, мінімізувати дію факторів, здатних викликати афонію (стресогенних умов, перенапруги голосу, куріння тощо).