Агорафобія

Агорафобія – це складна фобія, що виявляється у вигляді остраху відкритих просторів, великих скупчень людей, переходу широких вулиць і площ, перебування в місцях, які неможливо покинути швидко і непомітно для оточуючих тощо. Виникає внаслідок страхів, пов’язаних з людьми та емоційними травмами , отриманими у процесі особистих чи соціальних контактів. Може проявлятися різкою слабкістю, втратою орієнтації, відчуттям нестійкості, серцебиттям, пітливістю, тремтінням, почастішанням дихання та страхом смерті. Основний метод лікування агорафобії – когнітивно-поведінкова терапія, іноді на тлі медикаментозної підтримки. У ряді випадків потрібна тривала психотерапія.

Агорафобія – стійкий незбагненний страх перебування в натовпі, на відкритому просторі та в інших місцях, які неможливо непомітно залишити при розвитку панічної атаки, прояві безпорадності чи «втраті особи», що нібито підтверджує непробачну слабкість хворого або його невідповідність стандартам поведінки на публіці. Може спостерігатися при панічних атаках, панічному розладі, генералізованому тривожному розладі, соціофобії, інших психічних захворюваннях, невротичних та прикордонних розладах.

Пацієнти, які страждають на агорафобію, не можуть користуватися громадським транспортом, не можуть дістатися місця роботи, а у важких випадках і зовсім не можуть виходити з дому. Це серйозно обмежує їхні професійні та соціальні можливості, а також особисті стосунки з іншими людьми. Агорафобія є однією з найважчих фобій і нерідко призводить до інвалідизації. Лікування агорафобії здійснюють фахівці у галузі психології, психотерапії та психіатрії.

З погляду пацієнтів їх страхи незрозумілі, прямий зв’язок між агорафобією та гострою чи хронічною емоційною травмою часто не простежується. Деякі хворі відзначають, що вперше страх з’явився в обставинах, пов’язаних з поганим самопочуттям або несприятливим психологічним станом, наприклад, при перевтомі, гострому респіраторному захворюванні, зниженні артеріального тиску, у спеці та задусі, при хвилюванні перед іспитом або важким особистим розмовою тощо. .

Насправді, розвиток агорафобії обумовлено поєднанням кількох фізичних та психологічних факторів, значимість яких може суттєво відрізнятися. Зазвичай в основі лежить низький рівень базової безпеки (відчуття рівня безпеки світу, яке закладається в дитинстві та впливає на все життя людини). З якихось причин у дитячому віці у пацієнтів сформувався стійкий образ себе, як уразливого, беззахисного, безпорадного, нездатного впоратися з обставинами, і образ світу, як свідомо небезпечного, загрозливого простору, що не прощає слабкостей та промахів.

Поруч із особливостями виховання мають значення особливості характеру хворих. Агорафобія частіше розвивається у чутливих, вразливих, тривожних пацієнтів, схильних приховувати свої переживання, накопичувати в собі негативні емоції. Іноді агорафобія виникає після гострих подій, що травмують: тяжкої хвороби, фізичного або сексуального насильства, смерті близької людини, стихійного лиха, втрати роботи або перебування на території військових дій.

За даними досліджень, у деяких хворих на агорафобію порушено зв’язок вестибулярного апарату з пропріоцептивною та візуальною системами сприйняття. Зазвичай люди легко підтримують рівновагу, орієнтуючись на три види сигналів: пропріоцептивні, тактильні і візуальні. Якщо рівновага підтримується тільки або переважно за рахунок візуальних і тактильних сигналів, можлива дезорієнтація при перебування в натовпі, що рухається, попаданні на похилі поверхні і великі відкриті простори з мінімумом орієнтирів.

Відзначається зв’язок агорафобії зі спадково обумовленою зміною рівня деяких гормонів у головному мозку. У хворих з агорафобією часто спостерігається вегето-судинна дистонія та нейроциркуляторна дистонія. Фахівці також зазначають, що за наявності відповідного преморбідного фону агорафобія може розвинутися внаслідок зловживання спиртними напоями, стимуляторами (у тому числі кофеїном), бензодіазепінами та наркотичними препаратами.

Агорафобією традиційно називають страх відкритих просторів, проте в наші дні трактування цього терміну суттєво розширилося. Під агорафобією розуміють страх ситуацій, розташованих за межами зони комфорту пацієнта. Хворі на агорафобію можуть відчувати страх при пересуваннях поза домом, перебування на відкритих просторах, у людних громадських місцях та в місцях, які не можна непомітно покинути (громадський транспорт під час руху, крісло перукаря під час стрижки). Причиною тривоги стає страх публічно продемонструвати свою безпорадність, зганьбитися перед оточуючими при втраті контролю та розвитку нападу паніки.

Зазвичай рівень тривоги знижується, якщо поряд перебуває людина, якій хворий довіряє. Вираженість симптомів агорафобії та перелік хвилюючих ситуацій може сильно змінюватись. В одних тривога виникає тільки при перебування на площах або в громадському транспорті, інші не можуть ходити пішки без супроводжуючого, але вільно пересуваються автомобілем, треті зовсім не виходять з дому, а іноді навіть удома не можуть залишатися на самоті. Характерною ознакою агорафобії є уникнення небезпечних ситуацій. Пацієнти організують своє життя так, щоб не опинятися у середовищі чи обставинах, що викликають тривогу.

При попаданні в тривожні обставини можливі тахікардія, прискорене поверхневе дихання, посилене потовиділення, запаморочення, переднепритомний стан, тремтіння, нудота, неприємні відчуття в шлунку та кишечнику та утруднення ковтання. Фізичні симптоми супроводжуються страхом виявити свою паніку перед оточуючими, збожеволіти або померти. Поза тривожними обставинами зазвичай спостерігається страх очікування (хворий заздалегідь починає турбуватися, знаючи, що через деякий час йому доведеться покинути зону комфорту).

Пацієнти з агорафобією страждають від невпевненості у собі та низької самооцінки. Вони почуваються безпорадними, бояться, що зможуть вижити самостійно, відчувають, що втрачають контроль над своїм життям. У хворих на агорафобію часто розвиваються депресії. Може спостерігатися певна циклічність захворювання, при якій пацієнт «відвойовує» у хвороби якийсь простір і розширює зону безпеки, то втрачає його (зазвичай втрати відбуваються при виникненні якихось додаткових травмуючих обставин).

Найбільш ефективним методом лікування агорафобії є когнітивно-поведінкова терапія. Це короткочасна психотерапія, коли лікар разом із пацієнтом виявляють думки й переконання, які провокують розвиток тривоги під час відвідування небезпечних місць. Потім хворий починає поступово занурюватися в лякаючі ситуації, спочатку за підтримки спеціаліста, а потім і самостійно. Відбувається психологічна десенсибілізація, пацієнт звикає до лякаючих ситуацій, і його тривоги знижується.

За наявності супутньої депресії, панічного розладу та інших подібних захворювань психотерапевтичне лікування проводять на фоні медикаментозної терапії з використанням антидепресантів та транквілізаторів. Слід враховувати, що речовини, що пригнічують ЦНС, можуть перешкоджати проведенню когнітивно-поведінкової терапії, тому під час лікування потрібно виключити вживання алкоголю, а транквілізатори приймати строго за призначенням лікаря (зазвичай ці препарати призначаються на короткий термін, щоб полегшити стан хворого до початку дії антидепресантів). ).

За наявності тяжких психологічних травм та внутрішніх конфліктів може знадобитися тривала психотерапія з використанням гештальт-терапії, психоаналітичної терапії, психодрами, екзистенційної терапії та інших методів. Всі перелічені методики ставлять за мету не позбавлення від агорафобії, а усунення психологічних установок, уявлень про себе та особливостей сприйняття, які сприяють виникненню та збереженню страхів – без роботи з цими психологічними механізмами після проведення когнітивно-поведінкової терапії агорафобія через деякий час може повернутися або трансформуватися в іншу фобію.

Прогноз при агорафобії залежить від глибини та тяжкості психологічних проблем, що зумовлюють розвиток хвороби, особливостей особистості хворого, наявності супутньої психічної та соматичної патології. Шанси на лікування підвищуються за наявності чіткої мотивації, усвідомленої співпраці з психологом, психотерапевтом або психіатром та точному виконанні всіх рекомендацій фахівця.