Аграматична дисграфія

Аграматична дисграфія – це помилки, що повторюються, на листі, обумовлені недорозвиненням граматичного ладу мови. Характеризується неправильним словотвором, словозміною за пологами, відмінками, числами, порушенням узгодження та управління слів у реченні, неточністю вираження думок, недостатньою зв’язністю викладу. Аграматична дисграфія виявляється за результатами обстеження мовлення, аналізу письмових робіт. Напрями корекційної роботи включають розширення лексичного запасу, формування граматичних категорій, розвиток зв’язного висловлювання.

Аграматична дисграфія зустрічається в дітей із загальним недорозвиненням мови, інтелектуальної недостатністю. За даними досліджень у галузі логопедії, передумови розвитку дисграфії мають близько половини старших дошкільнят. Однак у чистому вигляді у шкільні роки аграматична дисграфія діагностується рідко. Серед другокласників дана форма порушення листа виявляється у 5,6% випадків. Особливо яскраво вона починає виявлятися із 3-го класу, коли відбувається перехід від фонетичного до морфемного принципу письма.

В основі розладу лежить перинатальне, раннє постнатальне пошкодження або функціональна незрілість областей головного мозку, які відповідають за усне мовлення та реалізацію листа. Це зумовлює збіднений лексичний запас, несформованість граматичної системи рідної мови. Аграматична дисграфія спостерігається у дітей з алалією, дизартрією, ЗПР, розумовою відсталістю. Окрема група – діти-білінгви.

Діти, що загрожують розвитку аграматичної дисграфії, в дошкільному періоді часто перебувають на обліку у дитячого невролога з приводу резидуально-органічного ураження головного мозку перинатального генезу. Нерідко у них діагностується синдром гіперактивності та дефіциту уваги, недостатній розвиток дрібної моторики, шкільна незрілість.

Фактори ризику

Причини порушення листи з’являються і можуть бути помічені в дитини задовго до початку шкільного навчання. Чинниками ризику появи аграматичної дисграфії виступають:

Сучасні уявлення про механізм аграматичної дисграфії пов’язують її з недорозвиненням лексичної, морфологічної та синтаксичної системи мови. Граматичні помилки – аграматизми – виникають лише на рівні слова, речення, зв’язного тексту. У дитини відсутні навички словотвору та словозміни, не сформовано уявлення про синтаксичні зв’язки між структурними компонентами речення, порушено операції текстоутворення.

Психолінгвістична теорія патогенезу розглядає граматичну дисграфію як наслідок порушення внутрішнього програмування та граматичного оформлення мовного висловлювання. Нейропсихологічний підхід пояснює розлад письма з позиції порушення мозкової організації мовної діяльності: контролю та регуляції письма (лобові частки), розрізнення граматичних форм на слух (скроневі частки), складання та розуміння логіко-граматичних конструкцій (тім’яно-потиличні частки).

Граматичні помилки можуть допускатися в словах, реченнях та оповіданні в цілому. Залежно від цього аграматизм діляться на три групи:

• морфологічні (експресивні) – полягають у неправильному відмінковому відмінюванні слів, використанні прийменників;
• синтаксичні – виражаються у пропуску головних і другорядних членів речення, неправильному порядку слів усередині речення, труднощі складання складних речень;
• аграматизми у зв’язному мовленні – виявляються нечіткою передачею задуму, порушенням послідовності речень у тексті, нелогічністю оповідання.

Провісниками цього виду дисграфії служать множинні аграматизм в усному мовленні. Дитина неправильно вживає числа, відмінки, прийменники, не може у зв’язному оповіданні чи переказі. Аналогічні недоліки спостерігаються і на листі.

На словниковому рівні аграматична дисграфія виявляється у неправильному написанні закінчень при словозміні за родами і числами, відмінюванні відмінками. Виявляються помилки прийменникового управління («дівчинка йдуть»), узгодження іменника та прикметника («смачні обід»). Неправильно використовуються прийменники («писати на зошити»), замінюються приставки (зібрати – «забрати»), суфікси (кошенята – «кошенята»).

На рівні пропозиції виникають труднощі побудови складнопідрядних конструкцій. Головна пропозиція змінюється місцями з підрядним, іноді опускається зовсім або скорочується. У зв’язному тексті порушуються логічні та семантичні послідовності викладу. Аграматична дисграфія більшою мірою проявляється при самостійному листі, ніж під час написання слухового диктанта чи списуванні.

Школярі з аграматичної дисграфією мають погані позначки рідною мовою. Зниження успішності стає особливо помітним до кінця 3-го – початку 4-го класу навчання. До цього учень може бути хорошистом, але потім ситуація різко змінюється. Батьки та вчителі нерідко звинувачують школяра в лінощі, недостатньому старанні. Цей факт ще більше знижує мотивацію до навчання, провокує конфліктну поведінку. Без логопедичної корекції елементи аграматичної дисграфії можуть зберігатися до старшої школи.

Завдання щодо виявлення аграматичної дисграфії покладено на логопеда шкільного логопункту. Для цього проводиться обстеження учнів на початку та наприкінці навчального року. Робота з дітьми, що загрожують розвитку дисграфії, повинна бути розпочата негайно. Етапи діагностики:

• Аналіз усного мовлення. Оцінюється рівень мовного розвитку: обсяг словникового запасу, сформованість граматичної сторони мови, функції словозміни та словотвору. На високий ризик виникнення граматичну дисграфію вказує діагноз ЗНР у дошкільному віці.
• Аналіз писемних робіт. Логопед вивчає зошити дитини з російської, виявляє специфічні аграматизми. Додатково досліджується навичка списування з друкованого та рукописного тексту, написання слухового диктанту, самостійного листа.
• Консультація психолога. З метою оцінки розумового розвитку проводиться оцінка невербального інтелекту за допомогою тестових методик (матриці Равена, тест Векслера та ін). Це необхідно для розмежування аграматичної дисграфії у дітей з нормальним психічним розвитком та порушень листа у дітей із ЗПР.

Метою обстеження, що проводиться, є диференціація форм дисграфії (аграматична, на ґрунті порушення мовного аналізу та синтезу, змішана), виключення дизорфографії. Для останньої характерні різноманітні орфографічні помилки. Достовірно діагностувати граматичну дисграфію можна наприкінці третього-початку четвертого року навчання.

Основні завдання корекційно-логопедичної допомоги полягають в усуненні всіх видів аграматизмів, як в усній, так і в письмовій формі мови. Навчання організується із поступовим ускладненням матеріалу. На заняттях з усунення дисграфії корекція здійснюється паралельно з кількох напрямів:

• Робота над пропозицією. Проводиться вивчення структури речення, засвоєння його основних елементів. Спочатку відпрацьовують прості двоскладові та поширені пропозиції, потім складніші – складносурядні, складнопідрядні. Ефективним прийомом є використання опорних графічних схем для аналізу та складання пропозицій.
• Робота над словозміною та словотвором. Приділяють увагу способам зміни іменників (за числами, відмінками), прикметників (по родах, відмінках, числах), дієслів (по особах, пологах, числах). Вивчають правила управління та узгодження слів. Уточнюють значення прийменників, функції приставок та суфіксів. Формують уміння морфологічного аналізу слова.
• Робота над текстом. Дитину вчать виділяти основну думку та тему оповідання. Звертають увагу на послідовність речень та логічність викладу. Самостійна робота передбачає складання плану оповідання та зв’язкового тексту на певну тему. Засвоєні граматичні навички закріплюються у різних видах писемного мовлення.

Аграматична дисграфія – серйозна проблема, яка перешкоджає якісному навчанню. Неправильно її розглядати як неуважність, незібраність дитини чи банальні описки. Самостійно аграматизм в письмовій мові не проходять. За умови своєчасної корекції специфічні помилки листа можуть бути подолані в середній ланці школи, що дозволяє дитині успішно скласти екзаменаційні випробування. Профілактика аграматичної дисграфії полягає у подоланні лексико-граматичного недорозвитку до початку шкільного навчання.