Агресивна поведінка дітей

Агресивна поведінка дітей – вербальна та фізична активність, спрямована на заподіяння шкоди власному здоров’ю, людям, тваринам, зовнішнім об’єктам. Засноване на негативних емоціях, бажанні нашкодити. Виявляється непослухом, дратівливістю, жорстокістю, образами, наклепами, погрозами, відмовами від спілкування, актами насильства (укусами, ударами). Діагностується лікарем-психіатром, психологом. Дослідження проводиться шляхом бесіди, спостереження, використовуються анкети, опитувальники, проектні тести. Лікування включає групову, індивідуальну психотерапію – навчання способів контролю емоцій, безпечного вираження агресії.

Агресивна поведінка виявляється у дітей різного віку. Первинно служить способом вираження негативних емоцій – роздратування, гніву, агресії. Спостерігаючи результат такої поведінки, дитина оцінює її корисність. Вдруге він демонструє агресію з метою – роздобути іграшки, їжу, привернути увагу батьків, довести силу, значущість, підпорядкувати оточуючих. Чим частіше досягається бажане, тим міцніше закріплюється агресивність у поведінці, стаючи якістю характеру. Поширеність цього феномена визначити важко, оскільки кожна дитина протягом життя виявляє агресію. У хлопчиків вона виникає раніше, має відкритий характер. У дівчаток проявляється побічно.

Причини агресії різноманітні – емоційна напруга, що накопичилася, невміння висловлювати словами образу, брак уваги дорослих, бажання отримати чужу іграшку, показати силу одноліткам. Часто діти завдають шкоди навколишнім чи собі, бо відчувають безпорадність, смуток, образу, але не можуть розібратися у власному стані, не мають комунікативних навичок для вирішення проблеми. Вирізняють такі групи причин агресивності:

• Сімейні відносини. Формуванню агресії сприяє демонстрація жорстокості, насильства, неповаги, часті конфлікти у ній, байдужість батьків. Дитина копіює поведінку матері, батька – сперечається, провокує бійки, відкрито виявляє гнів, непослух із метою привернення уваги.
• Особистісні особливості. Нестійкість емоційного стану проявляється озлобленістю, роздратуванням. Через агресію виражається страх, втома, погане самопочуття, компенсується почуття провини, занижена самооцінка.
• Особливості нервової системи. До агресії схильні діти із неврівноваженим слабким типом ЦНС. Вони гірше переносять навантаження, менш стійкі до впливу фізичного та психологічного дискомфорту.
• Соціально-біологічні чинники. Виразність агресивності визначається статтю дитини, рольовими очікуваннями, соціальним становищем. Хлопчикам нерідко вселяється думка, що чоловік має вміти битися, «давати здачі».
• Ситуаційні чинники. Емоційна лабільність дитячого віку проявляється спалахами роздратування, гніву при випадковому впливі зовнішніх несприятливих подій. Спровокувати дитину може погана шкільна оцінка, необхідність виконувати домашні завдання, фізичний дискомфорт, спричинений голодом, стомлюючою поїздкою.

Фізіологічною основою агресивності дітей є дисбаланс процесів збудження-гальмування ЦНС, функціональна незрілість окремих структур мозку, відповідальних контроль емоцій, поведінки. При дії подразника переважає збудження, «запізнюється» процес гальмування. Психологічна основа дитячої агресивності – низька здатність до саморегуляції, відсутність розвинених навичок спілкування, залежність від дорослих, нестійка самооцінка. Дитяча агресія – спосіб зняття напруги при емоційних, розумових навантаженнях, поганому самопочутті. Цілеспрямована агресивна поведінка спрямована на отримання бажаного, захист власних інтересів.

Розроблено безліч класифікацій агресивної поведінки. За спрямованістю процесів розрізняють гетероагресію – заподіяння шкоди оточуючим, і аутоагресію – завдання шкоди собі. За етіологічною ознакою виділяють реактивну агресію, що виникає як реакція на зовнішні фактори, та спонтанну, мотивовану внутрішніми імпульсами. Практичне значення має класифікація формою прояви:

• Експресивна агресiя. Методи демонстрації – інтонація, міміка, жести, пози. Діагностично складний варіант. Агресивні акти не усвідомлюються чи заперечуються дитиною.
• Вербальна агресія. Реалізується за допомогою слів – образ, погроз, лайки. Найбільш поширений варіант серед дівчаток-школярок.
• Фізична агресія. Збитки завдаються із застосуванням фізичної сили. Ця форма поширена серед дітей раннього віку, школярів (хлопчиків).

Базові прояви агресії спостерігаються у немовлят до року. У дітей 1-3 років конфлікти виникають через присвоєння іграшок, інших особистих речей. Діти кусаються, штовхаються, б’ються, кидаються предметами, плюються, кричать. Спроби батьків припинити реакції дитини покараннями посилюють ситуацію. У дошкільнят фізичне вираження агресії спостерігається рідше, оскільки активно розвивається, освоюється її комунікативна функція.

Наростає потреба у спілкуванні, але продуктивному взаємодії перешкоджає егоцентричність, невміння приймати чужу думку, об’єктивно оцінювати ситуацію взаємодії. Виникають непорозуміння, образи, що породжують вербальну агресію – лайка, образи, погрози. Молодші школярі мають базовий рівень самоконтролю, здатні придушувати агресію як спосіб вираження образи, невдоволення, страху.

Разом з тим вони активно використовують її для захисту інтересів, відстоювання точки зору. Починають визначатися ґендерні особливості агресивності. Хлопчики діють відкрито, застосовують фізичну силу – б’ються, ставлять підніжки, клацають по лобі. Дівчатка вибирають непрямі та вербальні способи – глузування, присвоєння прізвиськ, плітки, ігнорування, мовчання. У представників обох статей визначаються ознаки заниженої самооцінки, депресії.

У підлітковому віці агресивність виникає як результат гормональної перебудови та супутньої до цього періоду емоційної лабільності, ускладнення соціальних контактів. Виникає потреба доводити своє значення, силу, затребуваність. Агресія або придушується, замінюється продуктивними видами діяльності, або набуває крайніх форм – юнаки та дівчата б’ються, завдають суперникам каліцтва, роблять спроби суїциду.

Часта агресивність, що підкріплюється вихованням, неблагополучною сімейною обстановкою закріплюється якостях особистості дитини. До підліткового віку формуються характерологічні риси з урахуванням гніву, озлобленості, образи. Розвиваються акцентуації, психопатії – особистісні розлади з величезним переважанням агресії. Зростає ризик соціальної дезадаптації, девіантної поведінки, правопорушень. При аутоагресії діти завдають шкоди собі, роблять спроби самогубства.

Діагностика агресивної поведінки дітей є актуальною при надмірній частоті, вираженості проявів. Рішення звернутися до лікаря-психіатра, психолога формується у батьків самостійно чи після рекомендації педагогів. Основою діагностичного процесу є клінічна розмова. Лікар вислуховує скарги, з’ясовує анамнез, додатково вивчає характеристики дитячого садка, школи. Об’єктивне дослідження включає застосування спеціальних психодіагностичних методів:

• Анкети, спостереження. Батькам, педагогам пропонується відповісти на низку питань/стверджувань про особливості поведінки дитини. Спостереження проводиться за схемою, що включає низку критеріїв. Результати дозволяють встановити форму агресії, її виразність, причини.
• Особисті опитувальники. Застосовуються обстеження підлітків. Виявляють наявність агресивності у структурі особистості, способи її компенсації. Поширені методики – опитувальник Леонгарда-Шмішека, патохарактерологічний діагностичний опитувальник (Лічко).
• Малювальні тести. За особливостями малюнків визначається вираженість симптомів, причини, несвідомі емоції. Використовуються тести Неіснуюча тварина, Кактус, Людина.
• Інтерпретаційні випробування. Належать до проективних методів, виявляють неусвідомлювані переживання дитини. Обстеження проводиться за допомогою тесту фрустраційних реакцій Розенцвейгу, Hand-тесту (тесту руки).

При вираженій агресії потрібна корекція методами психотерапії. Застосування медикаментів обґрунтовано, коли гнів, імпульсивність, озлобленість є симптомами психічного розладу (психопатії, гострого психозу). Вилікувати агресивність назавжди неможливо, вона виникатиме у дитини у певних життєвих ситуаціях. Завдання психологів, психотерапевтів – допомогти вирішити особистісні проблеми, навчити адекватним способам вираження почуттів, вирішення конфліктних ситуацій. До поширених методів корекції належать:

• Ігрові вправи. Представлені експрес-методами безпечного вираження агресії. Дитині пропонується виплеснути гнів, роздратування, агресія без шкоди для оточуючих. Використовуються ігри з м’ячем, сипучими матеріалами, водою, «листками гніву».
• Тренінги спілкування. Групова робота дозволяє дитині виробити ефективні стратегії спілкування, способи вираження емоцій, відстоювання своєї позиції без шкоди іншим. Діти отримують зворотний зв’язок (реакцію учасників), аналізують успіхи, помилки із психотерапевтом.
• Релаксаційні заняття. Спрямовані зменшення тривожності, емоційної напруженості – чинників, збільшують ризик спалахів агресивності. Діти навчаються відновлювати глибоке дихання, досягати м’язового розслаблення, перемикати увагу.

Агресивна поведінка дітей успішно коригується за спільних зусиль батьків, педагогів, психологів. Прогноз здебільшого сприятливий. Щоб запобігти закріпленню агресії як кращого способу взаємодії, необхідно дотримуватися гармонійного стилю виховання, демонструвати способи залагодження конфліктів мирним шляхом, ставитися до дитини з повагою, дозволяти прояви гніву у безпечній формі. Не варто наголошувати на незначних агресивних вчинках. Обговорюючи прояви агресивності, важливо говорити про дії, але не про особисті якості («ти вчинив жорстоко», а не «ти жорстокий»).