Ахлоргідрія

Ахлоргідрія – Це відсутність вільної соляної кислоти в порожнині шлунка внаслідок порушення її вироблення обкладальними клітинами. Виявляється почуттям розпирання та тяжкості у шлунку, болями в епігастрії, нудотою, відрижкою, здуттям живота. Поставити діагноз можна при проведенні ФЕГДС з фарбуванням конго-рот, біопсією шлунка та рН-метрією; обов’язково випонується дослідження на наявність хелікобактерій, антитіл до обкладинних клітин шлунка. Специфічне лікування розроблено недостатньо, в основному використовують екзогенну соляну кислоту та симптоматичне лікування, фізіотерапію.

Ахлоргідрія – процес зниження або повного припинення вироблення соляної кислоти у шлунку. Згідно з проведеними дослідженнями цієї патології, переважна частина пацієнтів стикається з нею в похилому віці. Так, близько 20% досліджуваних були у віці 50-60 років, 70% – старше 80 років. Вважається, що це пов’язано з частішим інфікуванням хелікобактерної інфекції у старшому віці, підвищеною частотою захворювань шлунка у людей похилого віку.

На початкових стадіях при лікуванні основної патології можливе відновлення секреції. На пізніших стадіях прогноз несприятливий. Розвиток ахлоргідрії у пацієнтів похилого віку часто асоціюється з раком шлунка. Незважаючи на прикладені зусилля у вивченні цієї патології, ефективних методів лікування поки що не виявлено. На сьогоднішній день підтримувати кислотність шлунка на достатньому рівні можна лише при проведенні замісної терапії.

На початку ахлоргідрії зниження вироблення кислоти може бути зумовлене функціональними причинами. Кислотність шлунка визначається двома взаємно протікаючими процесами: виробленням HCl у слизовій оболонці тіла шлунка і виробництвом слизу з бікарбонатами. Дві цих субстанції врівноважують одна одну, при цьому зазвичай відзначається переважання вільної соляної кислоти. Якщо ж з різних причин починає посилюється вплив слизу та бікарбонатів, кількість вільної соляної кислоти в порожнині шлунка знижується, іноді до нуля, навіть при незначному зниженні її вироблення.

Якщо усунути причину розвитку цієї патології до появи органічних змін, захворювання можна вилікувати. При органічному ураженні слизової оболонки клітини шлунка перестають виробляти соляну кислоту і повністю атрофуються, у цій ситуації навіть ліквідація причини не призведе до відновлення шлункової секреції.

Навіть за повної відсутності соляної кислоти у шлунку захворювання може виявлятися вираженої симптоматикою, у зв’язку з чим пацієнт тривалий час може про нього не здогадуватися. У цій ситуації можливий розвиток незворотних змін у слизовій оболонці шлунка ще до початку лікування. Іноді значно знижену кислотність випадково виявляють під час обстежень щодо іншої патології. На щастя, в більшості випадків ахлоргідрія проявляється симптомами ураження шлунка, які дозволяють провести діагностику та виставити правильний діагноз на ранніх стадіях захворювання.

Пацієнтів зазвичай турбують почуття розпирання та тяжкості у шлунку після їжі, тупі ниючі болі в епігастрії. Може відзначатися нудота, відрижка та здуття живота. Ці симптоми викликані порушенням перетравлення їжі, особливо білкової, при зниженні кількості соляної кислоти в шлунку.

Існує кілька методів дослідження виявлення ахлоргидрии. Найточніший метод – ФЕГДС (гастроскопія) з одночасною рН-метрією та ендоскопічною слизовою біопсією. Оцінка вмісту вільної соляної кислоти у шлунковому соку дозволить визначитися із кислотністю шлунка. А дослідження біоптату виявить атрофію слизової оболонки або руйнування клітин, що виробляють кислоту. Також у біоптаті можна виявити хелікобактерії, які можуть викликати тяжкий хронічний гастрит. Під час гастроскопії можливе фарбування слизової оболонки за допомогою барвника конго-рот – цей метод діагностики дозволить оцінити кислотоутворюючу функцію клітин шлунка.

Береться аналіз крові на вміст специфічних гормонів – пепсиногенів та гастрину. При атрофії слизової оболонки шлунка кількість гастрину в крові збільшується, а пепсиногенів – зменшується. Також у крові визначають наявність антитіл до клітин шлунка, проводять ПЛР-діагностику хелікобактер пілорі.

Ахлоргідрія може поєднуватись з різними захворюваннями шлунка. Так, при перніціозній анемії в крові циркулюють антитіла до власних клітин обкладинки шлунка, що може провокувати розвиток ахлоргідрії. При виявленні значно зниженої кількості соляної кислоти у шлунку слід виключити у пацієнта хронічний гастрит (хелікобактерний, атрофічний, аутоімунний), а також рак шлунка.

Лікуванням патології зазвичай займається лікар-гастроентеролог у тісній співпраці з ендоскопістами, терапевтами та фізіотерапевтами. На жаль, на даний момент ще розроблені методи повного лікування цього стану. Зазвичай терапія зводиться до заміщення зниженої функції шлунка, симптоматичного лікування.

У першу чергу при зниженні кислотності шлунка призначається спеціальна дієта: їжа повинна бути напіврідкою та теплою, приймати її слід часто і малими порціями. У гострій фазі захворювання призначають стіл 1а, при поліпшенні стану переходять на стіл 2, потім повноцінне вітамінізоване харчування. Слід включити в раціон продукти, які стимулюють секрецію шлунка: кислі соки (лимонна, журавлинна, капустяна, томатна), неміцна кава, какао, зелень та овочеві відвари. Також корисні будуть відвари трав: полину, кореня кульбаби, фенхелю, петрушки, подорожника.

Замісна терапія ахлоргідрії включає прийом натурального шлункового соку під час їжі. Столова ложка соку розчиняється у півсклянці води, пити розчин слід дрібними ковтками під час прийому їжі. Також призначаються комбіновані ферментні препарати. Добре допомагають відновити слизову оболонку шлунка та її функцію препарат на основі гемодіалізату крові великої рогатої худоби, нандролону деканоат, карнітин, олія обліпихи. При тяжкому аутоімунному гастриті можуть використовуватися кортикостероїдні гормони.

Після закінчення лікування у відділенні гастроентерології рекомендується проведення санаторного лікування з використанням лікувальних мінеральних вод. У лікуванні та профілактиці ахлоргідрії застосовуються гідрокарбонатні, хлоридні натрієві води.

Прогноз ахлоргідрії сприятливий при своєчасній діагностиці та початку лікування. У високій мірі він залежить від фонової патології, яка викликала ахлоргідрію. Функціональні ураження піддаються лікуванню краще, а органічні зміни слизової оболонки найчастіше визначають незворотний характер захворювання. Профілактика ахлоргідрії полягає у своєчасному виявленні захворювань, які можуть призводити до цієї патології, оскільки ранній початок лікування хронічних гастритів та інших станів знижує ймовірність незворотного ураження клітин шлунка.