Акродерматит Аллопо

Акродерматит Аллопо – це пустульозне захворювання шкіри неясної етіології та патогенезу, що характеризується локалізацією патологічного процесу в області кінцівок. У клініці переважає висип первинних елементів у вигляді пустул, що мають тенденцію до злиття. Спочатку, як правило, уражається великий палець кисті, потім інші пальці, тил кистей та стоп. Шкіра набрякла, синюшного відтінку; нігтьове ложе потовщене, вкрите кірками; нігтьова платівка брудно-жовтого кольору; рухи завдають біль. Діагноз ставиться виходячи з клінічних проявів, підтверджених гістологічно. Лікування симптоматичне, антибактеріальне, протизапальне.

Акродерматит Аллопо – акропустульоз рецидивуючої течії, в основі якої лежить запалення шкіри. Деякі дерматологи схильні вважати захворювання особливим різновидом пустульозного псоріазу або дерматиту Дюрінга. Підставою для цього є загальний первинний елемент шкірного висипу – пустула. У 1879 році Аллопо, підбиваючи підсумок семирічних клінічних спостережень, описав пустульоз кінцівок, вважаючи його «близнюком» герпетиформного імпетиго Гебри. У 1884 році Л. Дюрінг опублікував дані іншої форми пустульозу, за ним П. Кроккер і Р. Саттон вважали захворювання гілками одного загального дерева.

Проте, з погляду сучасної дерматології, акродерматит Аллопо має право називатися самостійною нозологічною одиницею. Це підтверджується не лише специфічною локалізацією пустульозних висипів, передбачуваним генезом дерматозу, інволюцією первинних елементів. Саме опис клініки патології з дистальним ураженням шкіри кінцівок дав назву «акродерматит» цілій групі різних шкірних хвороб із подібною локалізацією процесу.

Причини дерматиту, механізм його розвитку до кінця не вивчені. Найімовірніша теорія трофоневрозу, основу якої лежить функціональне розлад вегетативної нервової системи (ВНС) з порушенням харчування тканин. Трофіка шкірного покриву регулюється ВНС опосередковано: гуморально – медіатором, що циркулює в крові (так власне іннервується дерма) або дифузією нейросекрету клітин безпосередньо з нервового волокна в тканині (так інервується епідерміс, повністю позбавлений судин). Розлад нервової трофіки призводить до обмінного дисбалансу, зменшує харчування тканин, викликає візуально помітні прояви на шкірі.

Тригером трофічних змін при акродерматит Аллопо прийнято вважати пошкодження шкірного покриву. У цьому випадку, з одного боку, відбувається суто механічне травмування нервових волокон, що перериває іннервацію епідермісу та дерми, з іншого – місце травми стає вхідними воротами для інфекції (мікроб, гриб, вірус), що посилює «дефект» нервового волокна, що запускає механізм реакції антиген -антитіло. У зоні безпосереднього контакту антигену зі шкірою в результаті пошкодження клітинних мембран виникає запалення, спочатку ексудативне, що веде до дистрофії клітин, потім проліферативне, що посилює їхнє розмноження, спрямоване на відновлення цілісності шкіри. Ці процеси стають фазами клінічних проявів акродерматиту АЛЛОПО.

Акропустульоз прийнято класифікувати за інтенсивністю змін шкіри, характером елементів шкірного висипу. Клінічно розрізняють такі форми захворювання:

1. Типова форма – Починається з кінчиків пальців кінцівок, характеризується поступовим поширенням висипу на тил кистей, стоп:

• везикульозна (ексудативна) – переважають явища гіперемії, на тлі яких з’являються міхурові елементи з подальшим утворення кірочок;
• пустульозна (гнійничкова) – приєднується вторинна інфекція, прозорий вміст везикул стає каламутним, гнійним, підсихає з утворенням жирних кірок;
• еритематосквамозна – характеризується поліморфізмом елементів висипу: еритема, везикули, пустули, папули, лусочки, кірки, екскоріації;
• “суха” – в осередку поразки виключно вторинні елементи висипу: лусочки, кірки, тріщини.

2. Абортивна форма – локальні висипання тільки на перших-других пальцях, без поширення процесу:

• везикульозна (ексудативна)
• пустульозна (гнійничкова).

3. Злоякісна форма – тотальне поширення по всьому шкірному покриву та слизовим з природним укороченням дистальних відділів кінцівок, оніхолізисом:

• еритематосквамозна.

На незміненій шкірі дистальних відділів кистей, рідше стоп з’являється гіперемія з синюшно-ліловим відтінком. Спочатку процес залучається один палець, потім другий, третій, тильна поверхня. Шкіра пальців стає набрякою, напруженою, лакованою; нігтьові валики товщають, з’являється болючість при спробі згинання кінцівки. Після цього починається висипання асиметрично розташованих первинних елементів: везикул, пустул, кірко-лусочок. Нігті каламутніють, з’являється смугоподібна смугастість, під нігтьової пластинкою накопичується гній.

Уражена поверхня пальців усипана дрібними бульбашками, що трансформуються через приєднання піококової інфекції в пустули. Везикули, пустули лопаються, оголюють ерозивну поверхню, зсихаються в кірки, лусочки, з’являються сухі ділянки шкіри з тріщинами. Такий процес інволюції висипів, як у вогнищі поразки одночасно перебувають елементи різних стадіях свого розвитку, є специфічним для акродерматиту Аллопо, називається хибним (інволюційним) поліморфізмом.

Згодом висипка регресує з явищами невеликої гіперпігментації або, навпаки, атрофії. Нігтьові пластинки під дією піококів «розчиняються», відпадають. Дуже рідко можлива генералізація процесу з поширенням на шкіру та слизові оболонки. Це злоякісний варіант течії з мутиляцією (мимовільним укороченням) пальців.

Клініка акропустульозу досить специфічна для встановлення діагнозу. У незрозумілих випадках допомагає патоморфологія. Гістологічно відзначається наявність пустул Когоя, що «ріднить» акропустульоз із хворобою Цумбуша та герпетиформним імпетиго, але по суті підкреслює лише їх загальну приналежність до первинно-пустульозних захворювань шкіри.

Диференціальна діагностика здійснюється з різними формами піодермії, пустульозним долонно-підошовним псоріазом, локальними формами дерматиту Дюрінга, екземою піококкової кінцівок, бактерідом Ендрюса.

Приступаючи до лікування, насамперед санують вогнища хронічної інфекції, коригують порушення нейроендокринної системи, обміну речовин. Залежно від клінічних проявів, тяжкості, поширеності процесу застосовують ретиноїди, цитостатики, глюкокортикоїди, імунодепресанти, анібіотикотерапію. Призначають препарати заліза, вітаміни А, С, фітин, препарати фосфору, що покращують обмінні процеси.

Показана ПУВА-терапія, у важких випадках – буккі-промені, рентгенотерапія. Зовнішньо використовують дезінфікуючі препарати (мірамістин, фарба Кастеллані), протизапальні засоби з антибіотиками та гормонами. Прогноз умовно сприятливий через короткі ремісії, резистентність до терапії.