Акромегалія

Акромегалія – це патологічне збільшення окремих частин тіла, пов’язане з підвищеним виробленням соматотропного гормону (гормону росту) передньою часткою гіпофіза внаслідок її пухлинного ураження. Виникає у дорослих людей і проявляється укрупненням рис обличчя (носа, вух, губ, нижньої щелепи), збільшенням стоп та кистей рук, постійними головними болями та болями у суглобах, порушенням статевої та репродуктивної функцій у чоловіків та жінок. Діагностується за даними гормональних тестів, рентгенографії черепа, МРТ мозку. Лікування проводиться медикаментозними, променевими та хірургічними методами.

Акромегалія починає розвиватися після припинення зростання організму. Поступово протягом тривалого періоду наростає симптоматика, і відбуваються зміни зовнішності. У середньому акромегалія діагностується через 7 років від початку хвороби. Захворювання однаково зустрічається серед жінок та чоловіків, переважно у віці 40-60 років. Акромегалія є рідкісною ендокринною патологією та спостерігається у 40 осіб на 1 млн. населення. Підвищений рівень гормону росту у крові викликає ранню смертність від онкологічних, легеневих, серцево-судинних захворювань.

Секреція соматотропного гормону (соматотропіну, СТГ) здійснюється гіпофізом. У дитячому віці соматотропний гормон управляє процесами формування кістково-м’язового скелета та лінійного росту, а у дорослих здійснює контроль за вуглеводним, жировим, водно-сольовим обміном речовин. Секреція гормону росту регулюється гіпоталамусом, що виробляє спеціальні нейросекрети: соматоліберин (стимулює вироблення СТГ) та соматостатин (гальмує вироблення СТГ).

У нормі вміст соматотропіну в крові коливається протягом доби, досягаючи свого максимуму в ранковий час. У пацієнтів з акромегалією спостерігається не лише підвищення концентрації СТГ у крові, а й порушення нормального ритму його секреції. Клітини передньої частки гіпофіза з різних причин не підкоряються регулюючого впливу гіпоталамуса і починають активно розмножуватися. Розростання клітин гіпофіза призводить до виникнення доброякісної залозистої пухлини – аденоми гіпофіза, що посилено продукує соматотропін. Розміри аденоми можуть досягати кількох сантиметрів і перевищувати розмір самої залози, здавлюючи та руйнуючи нормальні клітини гіпофіза.

У 45% пацієнтів з акромегалією пухлини гіпофіза виробляють тільки соматотропін, ще у 30% додатково продукують пролактин, у решти 25%, крім того, секретують лютеїнізуючий, фолікулостимулюючий, тиреотропний гормони, А-субодиницю. У 99% саме аденома гіпофіза спричиняє акромегалію. Факторами, що викликають розвиток аденоми гіпофіза, є черепно-мозкові травми, пухлини гіпоталамуса, хронічне запалення пазух носа (синусит). Певна роль розвитку акромегалії відводиться спадковості, оскільки захворювання частіше спостерігається у родичів.

У дитячому та підлітковому віці на тлі зростання хронічна гіперсекреція СТГ викликає гігантизм, що характеризується надмірним, але відносно пропорційним збільшенням кісток, органів і м’яких тканин. З завершенням фізіологічного зростання та окостеніння скелета розвиваються порушення на кшталт акромегалії – диспропорційне потовщення кісток, збільшення внутрішніх органів та характерні порушення обміну речовин. При акромегалії відбувається гіпертрофія паренхіми та строми внутрішніх органів: серця, легень, підшлункової залози, печінки, селезінки, кишечника. Розростання сполучної тканини веде до склеротичних змін цих органів, підвищується загроза розвитку доброякісних та злоякісних пухлин, у т. ч. ендокринних.

Акромегалія характеризується тривалим, багаторічним перебігом. Залежно від виразності симптоматики у розвитку акромегалії розрізняють кілька етапів:

• Стадію преакромегалії – з’являються початкові, слабко виражені ознаки захворювання. На цій стадії акромегалія діагностується рідко, виключно за показниками рівня соматотропного гормону в крові та даними КТ головного мозку.
• Гіпертрофічна стадія – спостерігається яскраво виражена симптоматика акромегалії.
• Пухлинну стадію – на перший план виходять симптоми здавлення розташованих поруч відділів головного мозку (підвищення внутрішньочерепного тиску, нервові та очні порушення).
• Стадію кахексії – виснаження як наслідок акромегалії.

Прояви акромегалії можуть бути обумовлені надлишком соматотропіну або впливом аденоми гіпофіза на зорові нерви та прилеглі структури головного мозку.

Надлишок гормону росту викликає характерні зміни зовнішності пацієнтів з акромегалією: збільшення нижньої щелепи, вилицьових кісток, надбрівних дуг, гіпертрофію губ, носа, вух, що призводять до огрубіння рис обличчя. Зі збільшенням нижньої щелепи відбувається розбіжність міжзубних проміжків та зміна прикусу. Відзначається збільшення язика (макроглосія), на якому відбиваються сліди зубів. За рахунок гіпертрофії мови, гортані та голосових зв’язок змінюється голос – стає низьким та хриплуватим. Зміни у зовнішності при акромегалії відбуваються поступово, непомітно для пацієнта. Спостерігається потовщення пальців, збільшення в розмірах черепа, стоп і кистей настільки, що пацієнт змушений набувати головних уборів, взуття та рукавичок на кілька розмірів більше, ніж раніше.

При акромегалії відбувається деформація скелета: викривляється хребет, збільшується грудна клітка в переднезадньому розмірі, набуваючи бочкоподібної форми, розширюються міжреберні проміжки. Розвивається гіпертрофія сполучної та хрящової тканин викликає деформацію та обмеження рухливості суглобів, артралгії.

Відзначається надмірна пітливість та саловиділення, зумовлені збільшенням кількості та підвищеною активністю потових та сальних залоз. Шкіра у пацієнтів з акромегалією ущільнюється, товщає, збирається в глибокі складки, особливо в волосистій частині голови.

Відбувається збільшення у розмірах м’язів і внутрішніх органів (серця, печінки, нирок) з поступовою дистрофією м’язових волокон, що наростає. Пацієнтів починає турбувати слабкість, стомлюваність, прогресуюче зниження працездатності. Розвивається гіпертрофія міокарда, яка потім змінюється міокардіодистрофією і наростаючою серцевою недостатністю. У третини пацієнтів з акромегалією спостерігається артеріальна гіпертензія, майже у 90% – розвивається синдром сонних апное, пов’язаний із гіпертрофією м’яких тканин верхніх дихальних шляхів та порушенням роботи дихального центру.

При акромегалії страждає статева функція. У більшості жінок при надлишку пролактину та дефіциті гонадотропінів розвиваються порушення менструального циклу та безплідність, з’являється галакторея – виділення із сосків молока, не викликане вагітністю та пологами. У 30% чоловіків відбувається зниження статевої потенції. Гіпосекреція антидіуретичного гормону при акромегалії проявляється розвитком нецукрового діабету.

У міру збільшення пухлини гіпофіза та здавлення нервів і тканин виникає підвищення внутрішньочерепного тиску, світлобоязнь, двоїння в очах, болі в ділянці вилиць та чола, запаморочення, блювання, зниження слуху та нюху, оніміння кінцівок. У пацієнтів, які страждають на акромегалію, підвищується ризик розвитку пухлин щитовидної залози, органів шлунково-кишкового тракту, матки.

Перебіг акромегалії супроводжується розвитком ускладнень з боку багатьох органів. Найчастіше у пацієнтів з акромегалією трапляється гіпертрофія серця, міокардіодистрофія, артеріальна гіпертонія, серцева недостатність. Більш ніж у третини пацієнтів розвивається цукровий діабет, спостерігаються дистрофія печінки та емфізема легень.

Гіперпродукція факторів зростання при акромегалії призводить до розвитку пухлин різних органів як доброякісних, так і злоякісних. Акромегалії часто супроводжують дифузний або вузловий зоб, фіброзно-кістозна мастопатія, аденоматозна гіперплазія надниркових залоз, полікістоз яєчників, міома матки, поліпоз кишечника. Розвивається гіпофізарна недостатність (пангіпопітуітаризм) обумовлена ​​здавленням і руйнуванням пухлиною гіпофіза.

У пізніх стадіях (через 5-6 років від початку захворювання) акромегалію можна запідозрити на підставі збільшення частин тіла та інших зовнішніх ознак, помітних під час огляду. У таких випадках пацієнт спрямовується на консультацію ендокринолога та складання аналізів для проведення лабораторної діагностики. Головними лабораторними критеріями діагностики акромегалії є визначення вмісту в крові:

• соматотропного гормону вранці та після тесту з глюкозою;
• ІРФ I – інсуліноподібного ростового фактора.

Підвищення рівня соматотропіну визначається практично у всіх пацієнтів з акромегалією. Оральна проба з навантаженням глюкози при акромегалії передбачає визначення вихідного значення СТГ, а потім після прийому глюкози через півгодини, годину, 1,5 і 2 години. У нормі після прийому глюкози рівень соматотропного гормону знижується, а за активної фази акромегалії, навпаки, відзначається його підвищення. Проведення глюкозотолерантного тесту є особливо інформативним у випадках помірного підвищення рівня СТГ, або його нормальних значеннях. Також тест із навантаженням глюкози використовується при оцінці ефективності лікування акромегалії.

Соматотропний гормон діє на організм через інсуліноподібні ростові фактори (ІРФ). Концентрація у плазмі крові ІРФ I відображає сумарне виділення СТГ за добу. Підвищення ІРФ I у крові дорослої людини прямо вказує на розвиток акромегалії.

При офтальмологічному обстеженні у пацієнтів з акромегалією відзначається звуження зорових полів, оскільки анатомічно-зорові шляхи розташовані в головному мозку поруч із гіпофізом. При рентгенографії черепа виявляється збільшення розмірах турецького сідла, де розташовується гіпофіз. Для візуалізації пухлини гіпофіза проводиться комп’ютерна діагностика та МРТ головного мозку. Крім того, пацієнти з акромегалією обстежуються щодо виявлення різних ускладнень: поліпозу кишечника, цукрового діабету, багатовузлового зоба і т.д.

При акромегалії основною метою лікування є досягнення ремісії захворювання шляхом ліквідації гіперсекреції соматотропіну та нормалізації концентрації ІРФ I. Для лікування акромегалії сучасна ендокринологія застосовує медикаментозний, хірургічний, променевий та комбінований методи.

Для нормалізації у крові рівня соматотропіну призначають прийом аналогів соматостатину – нейросекрету гіпоталамуса, що пригнічує секрецію гормону росту (октреотиду, ланреотиду). При акромегалії показано призначення статевих гормонів, агоністів дофаміну (бромокриптину, каберголіну). Надалі зазвичай проводиться одноразова гамма-або променева терапія на область гіпофіза.

При акромегалії найбільш ефективним є хірургічне видалення пухлини в основі черепа через клиноподібну кістку. При невеликих розмірах аденом після операції у 85% пацієнтів відзначається нормалізація рівня соматотропіну та стійка ремісія захворювання. При значних розмірах пухлини відсоток вилікуваності внаслідок першої операції сягає 30%. Показник смертності при хірургічному лікуванні акромегалії становить від 02 до 5%.

Відсутність лікування акромегалії призводить до інвалідизації пацієнтів активного та працездатного віку, підвищує ризик передчасної смертності. При акромегалії зменшується тривалість життя: 90% пацієнтів не доживають до 60 років. Смерть зазвичай настає внаслідок серцево-судинних захворювань. Результати оперативного лікування акромегалії краще за невеликих розмірів аденом. При великих пухлинах гіпофіза різко зростає частота рецидивів.

Для профілактики акромегалії слід уникати травм голови, санувати хронічні осередки носоглотки. Раннє виявлення акромегалії та нормалізація рівня гормону росту дозволять уникнути ускладнень та викликати стійку ремісію захворювання.