Актинічний дерматит

Актинічний дерматит – Це запалення шкіри, що виникає в результаті променевого впливу. Актинічний дерматит може бути викликаний сонячними променями, штучними джерелами УФ-випромінювання та іонізуючою радіацією. Клінічна картина дерматиту залежить від інтенсивності та часу впливу випромінювання на шкіру. Лікування актинічного дерматиту включає застосування загоюючих кремів та засобів для лікування опіків, профілактику інфікування та боротьбу з больовим синдромом. При некротичних змінах великих ділянок шкіри може знадобитися пластичне закриття дефекту.

Актинічний дерматит – це запалення шкіри, що виникає внаслідок променевого впливу. Актинічний дерматит може бути викликаний сонячними променями, штучними джерелами УФ-випромінювання та іонізуючою радіацією. Клінічна картина дерматиту залежить від інтенсивності та часу впливу випромінювання на шкіру. Хронічний актинічний дерматит може розвинутись у фермерів, зварювальників, робочих плавильних та ливарних цехів, рентгенологів.

Гострий актинічний дерматит

Виникненню перших ознак гострого актинічного дерматиту передує прихований період. Для сонячного дерматиту він становить лише кілька годин, для променевого (радіаційного) – від 1 до 2 місяців.

Гострий актинічний дерматит сонячного походження характеризується почервонінням та набряклістю шкіри з відчуттям печіння, свербежу чи болю. Іноді він протікає із підвищенням температури, нудотою, слабкістю та явищами загальної інтоксикації. Як правило, сонячний дерматит призводить до великого пластинчастого лущення шкіри. В окремих випадках на шкірі можуть виникати серозні бульбашки, після розкриття яких утворюються ерозії. При хронічному сонячному дерматиті відкриті ділянки шкіри мають бронзовий відтінок, стають сухими та потовщеними, на них з’являються червоні бляшки.

У клініці гострого променевого дерматиту виділяють 3 стадії:

• Стадія почервоніння (еритематозна) – це набряклість, почервоніння та болючість ураженої ділянки шкіри. Поява точкових крововиливів говорить про глибоку поразку та несприятливий прогноз.
• Бульозна стадія променевого актинічного дерматиту характеризується посиленням набряку, наростанням болю та появою великих бульбашок (розміром до курячого яйця) з товстою покришкою. Після розтину бульбашок утворюються мокнучі ерозії, загоєння яких відбувається з утворенням рубця.
• Стадія некрозу може розвинутися на тлі бульозної або в обхід її. Вона супроводжується важким станом пацієнта, високою температурою, безсоння, сильними болями. На шкірі з’являються виразки, що не гояться протягом декількох місяців. При загоєнні виразки утворюється рубець, будь-яка поверхнева травма якого призводить до повторного некрозу та утворення трофічної виразки.

Хронічний актинічний дерматит

Хронічний актинічний дерматит від іонізуючого випромінювання супроводжується атрофічними процесами у шкірі. Шкіра стоншується, втрачає еластичність, стає сухою і чутливою, на ній з’являються болючі тріщини. Потім починають виникати ділянки підвищеного зроговіння (гіперкератозу) та бородавчасті розростання. Ураження шкіри від штучних джерел УФ-опромінення схожі на сонячний дерматит, але часто супроводжуються інтоксикацією, кератитом і кон’юктивітом.

Червоні бляшки при хронічному сонячному дерматиті, ділянки гіперкератозу та розростання шкіри при хронічному радіаційному дерматиті можуть бути причиною виникнення раку шкіри.

Лікування гострого пошкодження шкіри сонячними або штучними УФ-променями полягає у застосуванні охолоджуючих примочок, загоюючих кремів та засобів для лікування опіків. З появою бульбашок проводять їх проколювання.

У лікуванні першої стадії радіаційного актинічного дерматиту місцево застосовують кортикостероїди, лінетол, лінол. При утворенні бульбашок з них відсмоктують рідину і накладають пов’язку, що давить. При нагноєнні міхур розкривають і накладають мазь, що дезінфікує, пацієнту призначають антибіотик. Лікування у стадії некрозу спрямоване на профілактику інфікування, усунення болю, зміцнення імунітету, стимуляцію процесів загоєння.

Якщо ділянка некрозу добре відмежована, то виконують її хірургічне висічення. При великих ділянках некрозу, що не гояться, може знадобитися пластична операція, а в вкрай важких випадках — ампутація кінцівки.